Правова природа процесуального представництва у цивільному процесі - Дипломная работа

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА правова природа процесуального представництва у цивільному процесі КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНИЙ РІВЕНЬ: БАКАЛАВР «Допустити до захисту» Виконала: студентка 5 курсу Завідувач кафедри Андрусь Крістіна Олександрівна «____»___________2015 6.030401 правознавство _________к.ю.н., проф.Фазикош В.Г. Керівник доц. Греца Я.В. Рецензент доц. Сарай А.І. Ужгород - 2015 року ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ПРИРОДА ЦИВІЛЬНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ РОЗДІЛ 2. підстави і умови представництва в цивільному процесі РОЗДІЛ 3. ВИДИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА 3.1 Критерії класифікації представництва в цивільному процесі України 3.2 Особливості представництва адвокатом інтересів осіб в цивільному процесі України ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ВСТУП У цивільному судочинстві особливе місце займає інститут процесуального представництва. Представництво, як самостійний правовий інститут цивільного процесуального права, покликане сприяти захисту і реалізації прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб у цивільному судочинстві. Актуальність даної кваліфікаційної роботи проявляється в тому, що зростання ролі представництва у цивільному процесуальному праві зумовлене конституційними гарантіями реалізації прав громадян, а також зобов’язаннями України перед міжнародними та європейськими установами щодо реалізації та захисту прав людини. Така актуальність обумовлена тим, що представництво в цивільному процесі є процесуальним засобом реалізації громадянами права на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя та здоров’я, на особисту свободу і майно, гарантований ст. 55 Конституції та іншими законами України. Враховуючи те, що реалізація громадянами і юридичними особами права на судовий захист в Україні забезпечується наданою законом можливістю ведення ними справи в цивільному процесі особисто або через представника, то актуальність кваліфікаційної роботи проявляється в тому, що в ній розкривається правова природа саме інституту цивільного процесуального представництва, який забезпечує участь у цивільному процесі громадян і організацій, надає їм можливість використовувати юридично грамотних осіб для ведення цивільних справ у суді та захисту їх суб’єктивних прав й інтересів. Для досягнення поставленої мети нам потрібно вирішити такі завдання, як: - проаналізувати законодавчо закріплені та теоретично обґрунтовані визначення поняття «процесуального представництва»; - виявити характерні ознаки, завдання й цілі цивільного процесуального представництва; - з’ясувати відмінні риси процесуального представництва та представництва у цивільному праві (матеріального представництва); - розкрити підстави та умови цивільного процесуального представництва; - провести класифікацію процесуального представництва на види; - визначити особливе правове становище адвоката як представника особи у цивільному процесі. При написанні цієї роботи автор використовував наукові праці Л.М. Баранової, Д.В. Бобрової, А.М. Васильєва, О.М. Вінник, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, В.В. Луця, Р.А. Майданика, І.В. Спасибо-Фатєєвої, С.Я. Фурси, О.Є. Харитонова, М.Й. Штефана та інших вчених Структура роботи та обсяг кваліфікаційної роботи визначається предметом, метою та завданнями дослідження. Також в цьому розділі наводяться характерні відмінні риси між цивільно-процесуальним та цивільно-правовим представництвом. Другий розділ «Підстави і умови представництва в цивільному процесі» розкриває питання про необхідний юридичний склад для виникнення правовідносин процесуального представництва. Але в даному випадку ми повністю погоджуємося із позицією Є.О. Харитонова, який вказує на те, що «хоча про представництво може йтися як певне універсальне поняття, яке властиве праву в цілому і має свої особливості в окремих галузях законодавства, разом із тим воно є передусім категорією цивільно-правовою, найбільш повно і всебічно проявляючись у цивільних відносинах». Потреба у представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють, не має за законом можливості вчиняти юридичні дії (наприклад, у разі відсутності дієздатності). Здійснення юридичними особами своєї статутної діяльності також неможливо уявити без всебічного використання інституту представництва (праця продавців, касирів, представництво в суді). Такий захист здійснювався на підставі угоди, в основі якої лежала добра воля сторін. Виконавши доручення, вони повинні повернути довірителю все отримане: усі плоди та збільшення і навіть сплачене їм третіми особами неналежним чином. Основним було те, що представник наділявся таким же обсягом процесуальних прав, як і довіритель, а всі дії представника, вчинені в межах довіреності, були обовязковими для довірителя М.П. Курило зазначає, що Статут 1864 також містив повний список осіб, яким було заборонено виступати представниками в суді, а саме особи, які не є повністю право-