Правова охорона земель природно-заповідного призначення - Курсовая работа

Правове регулювання використання земель, що особливо охороняються: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення2.1 Поняття і зміст правової охорони земельПравова охорона земель являє собою систему врегульованих нормами права організаційних, економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціонального використання земельного фонду країни, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захисту земельних ресурсів від шкідливих антропогенних впливів, а також щодо відтворення та підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого правового режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, її основне завдання полягає в забезпеченні збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Прийняті Верховною Радою закони України «Про охорону земель» і «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р. та інші документи у сфері охорони земель реалізуються через діяльність органів державної виконавчої влади, яку очолює Кабінет Міністрів України. 13 ЗК України з метою забезпечення охорони земель цей орган здійснює: 1) реалізацію державної політики у галузі використання та охорони земель; 2) розробку і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель; 3) організацію ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою; 4) встановлення порядку проведення моніторингу земель та деякі інші функції. Так, обласні та районні ради здійснюють: забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель; погодження загальнодержавних програм використання та охорони земель, беруть участь у їх реалізації на відповідній території; затверджують та беруть участь у реалізації регіональних програм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель; координацію діяльності місцевих органів земельних ресурсів; організацію землеустрою; розпорядження землями, що перебувають у спільній власності територіальних громад тощо (статті 8 і 10 ЗК). Однак субєкти правової охорони земель мають різний правовий статус і, відповідно, різну компетенцію у сфері охорони земель.Неможливо уявити собі людство поза природою, земними умовами його існування. Навіть незначні зміни природних умов: температури, вологості, атмосферного тиску, хімічного складу повітря, води тощо) впливають на людину. Сьогодні людство не може відмовитися від використання природних ресурсів, які є основою матеріального виробництва, але не може й миритися з деградацією навколишнього природного середовища внаслідок інтенсивної експлуатації землі, її надр, водних обєктів, лісів, тваринного і рослинного світу. Отже, природно-заповідний фонд - це ділянки суші і водної о простору, природні комплекси та обєкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому виділені з метою збереження природного середовища, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та екологічної безпеки України.

Зміст

Вступ

Неможливо уявити собі людство поза природою, земними умовами його існування. Життя людини тісно вплітається в систему взаємозвязків явищ природи, що створюють основу людського буття. Навіть незначні зміни природних умов: температури, вологості, атмосферного тиску, хімічного складу повітря, води тощо) впливають на людину.

Сьогодні людство не може відмовитися від використання природних ресурсів, які є основою матеріального виробництва, але не може й миритися з деградацією навколишнього природного середовища внаслідок інтенсивної експлуатації землі, її надр, водних обєктів, лісів, тваринного і рослинного світу. Тому важливим напрямом сучасного соціального регулювання відносин в сфері взаємодії природи і суспільства є забезпечення раціонального природокористування. Його метою є задоволення матеріальних потреб суспільства за рахунок наявних і відновлювальних природних ресурсів, визначення найбільш ефективного, економічно вигідного їх використання без заподіяння шкоди для життєво важливих екологічних інтересів людей.

Отже, природно-заповідний фонд - це ділянки суші і водної о простору, природні комплекси та обєкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому виділені з метою збереження природного середовища, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та екологічної безпеки України.

До природно-заповідного фонду належать: 1) природні обєкти-заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, памятки природи, заповідні урочища;

2) штучні обєкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-памятки садово-паркового мистецтва.

Природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників, національні парки є власністю народу України. Усі інші обєкти природно-заповідного фонду можуть перебувати і в інших формах власності. Охорона обєктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом встановлення заповідного режиму; організації систематичних спостережень і досліджень; здійснення державного і громадського контролю; встановлення підвищеної відповідальності та ін. Крім того, ці обєкти можуть використовуватися лише для: природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та освітньо-виховних цілей. Управління у сфері охорони природно-заповідного фонду здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його органи на місцях. Безпосереднє управління більшістю обєктів природно-заповідного фонду здійснюється спеціальними адміністраціями, до складу яких входять відповідні наукові підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслуговування. За Законом, право участі в управлінні названими обєктами належить і відповідним обєднанням громадян.

Вступ

Нині йде дискусія про розширення мережі природно-заповідних територій з метою збереження генофонду рослинного та тваринного світу, типових і рідкісних ландшафтів, підтримання сприятливих екологічних умов. Це зумовлено, в першу чергу, тим, що суспільство все більше усвідомлює важливість і значущість охорони природних ресурсів. Аналіз показує, що в умовах нових земельних відносин існуюча мережа природно-заповідного фонду неповністю забезпечує вирішення актуальних завдань охорони довкілля і тому потребує удосконалення управління.

Землі природно-заповідного фонду займають 4 % площі земельного фонду України і розподіляються так: національні природні парки - 1 %, природні заповідники - 0,3 %, біосферні заповідники - 0,3 %, заказники - 1,7 %, регіональні ландшафтні парки - 0,68 %, інші обєкти - 0,02 %.

Відповідно до Закону України “Про природно-заповідний фонд України” на природно-заповідні території покладається виконання таких завдань: · збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і обєктів;

· створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і обєктів;

· сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.

Актуальність охорони земель в Україні обумовило вибір теми курсової роботи.

Розділ 1. Правове регулювання використання земель, що особливо охороняються: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення

1.1 Поняття, склад природно-заповідного призначення

Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та обєктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та обєктів природно-заповідного фонду. Вони є однією з категорій, що входить до складу земель України (ст. 19 ЗК).[2]

Землі природно-заповідного фонду за своїм цільовим призначенням складаються з двох видів: а) земель природних заповідників, національних природних парків, біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків, заказників, памяток природи, заповідних урочищ;

б) земель, на яких людиною штучно створені ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-памятки садово-паркового мистецтва.

За станом на вересень 2005 p. природно-заповідний фонд України включає біосферні та природні заповідники, національні природні парки, заказники, памятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-памятки садово-паркового мистецтва загальною площею близько 2,4 млн га, або 4% території країни. З цих земель надано в користування установам природно-заповідного фонду майже 0,5 млн га.

Відповідно до Земельного кодексу (глава 7) правовий режим цих земель складається з трьох видів: а) правового режиму земель природно-заповідного фонду; б) правового режиму земель водно-болотних угідь, не віднесених до земель лісового та водного фондів; в) правового режиму земель, у складі яких є природні обєкти, що мають особливу наукову цінність. [2]

Загальноправовий режим усіх земель цього фонду передбачено у ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», згідно з якою на цих землях забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає або може вплинути на стан природних комплексів та обєктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. [3]

Завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного і земельного режиму та характеру функціонування природних і біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону і затверджуються: Міністерством екології та природних ресурсів України: - щодо територій та обєктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

- щодо територій та обєктів природно-заповідного фонду місцевого значення - органами виконавчої влади цього центрального органу. Аналогічні параметри щодо памяток природи та заповідних урочищ визначаються на основі цього Закону безпосередньо в їх первинних облікових документах.

Природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки загальнодержавного значення є юридичними особами.

Постанова Верховної Ради України «Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні» від 22 вересня 1994 p. передбачає подальше розширення мережі територій та обєктів природно-заповідного фонду та надання їм у користування земель, а також завершити оформлення прав як юридичних осіб природних та біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків загальнодержавного значення, а в разі потреби інших обєктів природно-заповідного фонду.

Ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки місцевого значення, а також парки-памятки садово-паркового мистецтва можуть бути визнані юридичними особами.

Рішення про створення та відведення земельних ділянок природним заповідникам, національним природним паркам, а також Інших територій та обєктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Створення біосферних заповідників здійснюється з додержанням вимог міжнародних договорів та міжнародних програм, учасником яких є Україна.

Рішення про створення чи оголошення територій та обєктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон земельних територій та обєктів природно-заповідного фонду приймають обласні. Київська та Севастопольська міські ради.

Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним та зоологічним паркам і порядок видачі їм документів на право користування землею визначаються статтями 20, 122, 123, 125, 126, 149-151 і 208 ЗК України.

Заказники, памятки природи, заповідні урочища, парки-памятки садово-паркового мистецтва й інші території та обєкти природно-заповідного фонду, які створюються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям та громадянам органами Міністерства екології та природних ресурсів України з оформленням охоронного зобовязання.

Землі, на яких розташовані природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників та національні природні парки, перебувають у державній власності.

Землі та розташовані на них регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, що включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, памятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-памятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у державній, так і в інших формах власності (комунальній або приватній).

Землі з розташованими на них ботанічними садами, дендрологічними та зоологічними парками, створеними до прийняття Закону України «Про природно-заповідний фонд України», не підлягають приватизації і можуть перебувати лише у державній або комунальній власності. [3]

У разі зміни форм власності на землю, на якій розташовані заказники, памятки природи, заповідні урочища, парки-памятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобовязані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобовязання. Штучно створені обєкти (ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-памятки садово-паркового мистецтва) на приватизованих землях можуть бути обєктами приватної власності.

Підставою для набуття права комунальної власності на землі природно-заповідного фонду є передача їх державою іншим субєктам права власності, а також придбання їх органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому її. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. [5]

Землі природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених Земельним кодексом. Законом України «Про природно-заповідний фонд» та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих, рекреаційних, освітньо-виховних цілях, а також для потреб моніторингу навколишнього середовища. Ці основні види використання земель та обєктів природно-заповідного фонду, а також використання їх для заготівлі деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливства, рибальства та ін. можуть здійснюватися лише за умови, що таке використання не суперечить цільовому призначенню земель та обєктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони земель, відтворення та використання природних комплексів, розташованих на цих землях.

Вимоги щодо використання земель природно-заповідного фонду встановлені законодавством залежно від їх виду та статусу, тобто стосовно конкретних територій та обєктів природно-заповідного фонду відповідно до статей 16, 21, 24, 26, 28, 30, 32, 34, 36, 38 і 40 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». [3]

Основною метою Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000- 2015 роки, затвердженої Верховною Радою України 21 вересня 2000 p. є збільшення площі земель природно-заповідного фонду країни для збереження природних екосистем відповідно до вимог щодо функціонування національної екологічної системи у Всеєвропейській екологічній мережі.

1.2 Склад земель природно-заповідного призначення правовий охорона земельний законодавство

Землі природних заповідників. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у порядку, встановленому Законом України «Про природно-заповідний фонд України» та статтями 20, 122, 123, 125, 126. 149-1511208 ЗК України. [3]

На землях природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та обєкти. Перелік заборонених видів діяльності передбачено ст. 16 цього Закону.

Землі природних заповідників згідно зі ст. 150 ЗК України віднесено до особливо цінних. Погодження питань, повязаних з вилученням особливо цінних земель, належить до повноважень Верховної Ради України (ст. 6 ЗК) у порядку, передбаченому ст. 151 ЗК України.

Землі біосферних заповідників. Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та обєктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. При цьому Закон передбачає функціональне зонування: заповідна зона - її правовий режим збігається з режимом природних заповідників; буферна зона - її режим такий, як і у охоронних зон цих заповідників; зона антропогенних ландшафтів - включає території традиційного користування;

зона регульованого заповідного режиму, до складу якої входять регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища, включені до складу біосферного заповідника.

Землі національних природних парків. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та обєктами вилучаються з господарського використання і надаються цим паркам у порядку, встановленому Законом України «Про природно-заповідний фонд України» та статтями 20, 122,123,125, 126, 149-151 і 208 ЗК України. До складу території національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників і землекористувачів.

На території національних природних парків встановлюється диференційований режим щодо охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням.

Землі регіональних ландшафтних парків. Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок у їх власників або користувачів. У разі необхідності вилучення земельних ділянок для потреб регіональних ландшафтних парків провадиться у порядку, встановленому статтями 149-151 ЗК України На землях цих парків запроваджується функціональне зонування у такому самому порядку, як і на землях національних природних парків.

Землі заказників. Найбільшу частину земель природно-заповідного фонду займають заказники. Оголошення заказників проводиться без вилучення земельних ділянок у їх власників або користувачів. На їх території обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим Положенням про заказник. Господарська, наукова та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони довкілля. Власники або користувачі земельних ділянок, оголошених заказником, беруть на себе зобовязання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Землі памяток природи та заповідних урочищ. Оголошення памяток природи та заповідних урочищ проводиться без вилучення земельних ділянок у їх власників або користувачів. На території цих обєктів забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни їх первісного стану, а також порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах. Власники або користувачі земельних ділянок, оголошених памятками природи чи заповідними урочищами, беруть на себе зобовязання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Землі ботанічних садів. Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються ботанічним садам у порядку, встановленому Законом України «Про природно-заповідний фонд України» та статтями 20, 122, 123, 125, 126, 149-151 і 208 ЗК України. Зонування території ботанічних садів проводиться відповідно до Положення про ботанічний сад та Проекту організації території ботанічного саду.

Землі дендрологічних парків. Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються дендрологічним паркам у тому самому порядку, як і ботанічним садам. На їх землях забороняється діяльність, що не повязана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій.

Землі зоологічних парків. Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються зоологічним паркам у тому самому порядку, як і для інших природно-заповідних територій. Правовий режим цих земель регулюється Законом України «Про природно-заповідний фонд України», Земельним кодексом України, а також Положенням про зоологічний парк загальнодержавного значення, затвердженим наказом Мінекобезпеки і Мінкультури від 20 лютого 1998 р. № 21/461. На землях зоологічних парків забороняється діяльність, що не повязана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин парків.

Землі парків-памяток садово-паркового мистецтва. Оголошення їх проводиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок у їх власників або користувачів, які беруть на себе зобовязання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. На землях цих парків забороняється будь-яка діяльність, що не повязана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. Разом з тим, забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки та рубки догляду з підсадкою дерев та чагарників і т. ін.

1.3 Землі іншого природоохоронного призначення то їх використання

До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки водно-болотних угідь. Що не віднесені до земель лісового і водного фонду, а також земельні ділянки, у межах яких є природні обєкти, що мають особливу наукову цінність (ст. 46 ЗК).

При цьому згідно з ч.1 ст. 164 ЗК України до охорони земель включено збереження природних водно-болотних угідь. Таким чином, законодавство України передбачає особливий правовий режим для деяких видів земель водно-болотних угідь, згідно з яким вони не віднесені ні до земель лісового або водного фондів, ні до земель природно-заповідного фонду. Цей особливий правовий режим земель природних водно-болотних угідь регулюється також міжнародними конвенціями, учасницею яких є Україна.

Під водно-болотними угіддями розуміються райони маршів боліт, драговин, торфовищ або водойм - природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих або солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких під час відпливу не перевищує 6м.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Концепції збереження екологічного різноманіття України» від 12 травня 1997 р. № 4391 передбачається проведення інвентаризації земель водно-болотних угідь національного, регіонального та місцевого значення, розробка і прийняття заходів щодо їх охорони та відтворення. [8]

Законом України «Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства» від 17 січня 2002 p. визначено заходи щодо відтворення та збереження водно-болотних угідь. Загальнодержавною програмою охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, затвердженою Законом України від 22 березня 2001 р., та передбачено подальший розвиток законодавства, що регулює правовий режим земель водно-болотних угідь міжнародного значення. [6]

На виконання положень міжнародних конвенцій постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи по охороні водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення» від 23 листопада 1995 р. № 935 визначено перелік таких водно-болотних угідь України.

Постановою Кабінету Міністрів «Про порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення» України від 29 серпня 2002 р. № 1287 встановлено також правовий режим земель цих угідь. Відповідно до цього Порядку статус водно-болотних угідь міжнародного значення може бути надано цінним природним комплексам боліт, заплавних лук і лісів, а також водних обєктів -природних або штучно створених, постійних чи тимчасових, стоячих або проточних, прісних чи солонкуватих, у тому числі морським акваторіям, що знаходяться у межах територій та обєктів природно-заповідного фонду, земель водного та лісового фонду України.

Визначення водно-болотних угідь такими, що можуть бути заявлені для надання їм міжнародного статусу, здійснюється Мінекоресурсів за поданням наукових установ та інших заінтересованих організацій і громадян.

Землі водно-болотних угідь можуть бути як у державній, так і комунальній або приватній власності. Якщо на території водно-болотного угіддя створюється обєкт природно-заповідного фонду, режим охорони такого угіддя і використання його земель передбачається такий самий, як і для земель цього фонду. Якщо на території водно-болотних угідь міжнародного значення не створено обєкт природно-заповідного фонду, то на них поширюється особливий режим охорони.

На всі водно-болотні угіддя міжнародного значення складаються паспорти, ведення яких покладається на адміністрації установ природно-заповідного фонду, у межах яких розташовані ці угіддя, а у разі розміщення їх за межами територій природних заповідників, біосферних заповідників і національних природних парків - на територіальні органи Мінекоресурсів за погодженням з користувачами (власниками) земельних ділянок та інших природних ресурсів.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 ЗК України до земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, у межах яких є природні обєкти, що мають особливу наукову цінність. Охорона цих земель відбувається згідно зі ст. 6 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», яка передбачає, що території та обєкти, що мають особливу наукову цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається Положенням щодо кожної з таких територій чи обєктів, яке відповідно до цього Закону затверджується Мінекоресурсів.

У даному разі згідно зі ст. 7 цього Закону слід розрізняти землі природно-заповідного фонду і земельні ділянки, передбачені ст. 46 ЗК України. Положення цієї статті слід розуміти таким чином, що землі, можуть бути віднесені до цінних не лише тоді, коли на них розташовані природні обєкти, що мають особливу наукову цінність, а й коли самі ці землі мають особливу наукову цінність. [12, ст.202]1. Конституція України, К.,1996

2. Земельний кодекс України від 25. 10. 2001.

3. Закон України ”Про природно-заповідний фонд України // Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - №34. - С.502.

4. Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» від 21 вересня 2000 р. / Голос України. - 2000. - 14 листопада.

5. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.

6. Закон України «Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства» від 17 січня 2002 p., Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 25. - Ст. 172.

7. Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р.

8. Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Концепції збереження екологічного різноманіття України» від 12 травня 1997 р. № 4391

9. Збірник законодавчих актів України «Про охорону навколишнього середовища». - 1998. -Т. 4. - С. 163.

10. Земельне право України: Підручник / За ред. М.В. Шульги. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 368 с.

11. Земельне право України: Підручник / За ред. О.О. Погрібного, І.І. Каракаша - К.: Істина, 2003. - 448с.

12. Єрофеев Б.В. Земельное право: Учебник для вузов / Под ред. академика Г. В. Чубукова. - М.: Новый Юрист - 1998. - С. 347.

13. Управління земельними ресурсами. / За ред д. е. н., проф. В.Г. Вюна. - Миколаїв: МФ НАУКМА, 2002. - 316 с.

Размещено на .ru