Характеристика принципу мирного розв`язання спорів у міжнародному праві. Аналіз міжнародно-правових способів забезпечення міжнародної безпеки. Класифікація міжнародних конфліктів. Аналіз проблеми кримінальної відповідальності громадян іноземних держав.
У другій половині ХХ століття одним з найпомітніших процесів у міжнародному праві став розвиток інституту мирного вирішення міжнародних спорів у рамках міжнародних міжурядових організацій, який вніс новий вимір у галузь несилових засобів розвязання конфліктів. У сучасному міжнародному праві вимога вирішення міжнародних спорів мирними засобами визнається нормою jus cogens і основним принципом загального міжнародного права, сфера дії якого універсальна як за субєктами, так і за видами і галузями міждержавних відносин. Саме суверенітет є ґарантією існування сучасного стану міжнародних відносин, коли залежність політичної долі уряду будь-якої держави від внутрішньої політичної ситуації та громадської думки в цій країні є одним із вирішальних чинників його дій на міжнародній арені. За таких умов одним із ключових питань у вирішенні будь-якого міжнародного спору є проблема зменшення невпевненості та ризику керівництва країни - сторони міжнародного конфлікту щодо результату вирішення спору. Сучасне міжнародне право вирішує це завдання шляхом надання державам - учасницям конфлікту можливості вільного вибору такого засобу вирішення спору, що найбільше відповідає його характеру, конкретним обставинам спору та іншим чинникам.Очевидно, що кардинальне поліпшення міжнародних відносин неможливе без виходу економік країн з кризи, але на конфлікти, які виникають у суспільстві, слід реагувати негайно. Головну роль в урегулюванні спорів має відігравати держава - як сторона конфлікту, або як посередник чи арбітр. Правові засоби вирішення міжнародних спорів та шляхи розвязання цих конфліктів - багатоступеневий процес, що складається з аналізу і оцінювання ситуації, створення плану вирішення складеної ситуації, вибору засобів і методів урегулювання конфлікту та прогнозування наслідків. Субєктами зазначеного процесу можуть бути, по-перше, безпосередньо самі опоненти, по-друге, - «третя сторона», тобто особа, інституція чи держава, що втручається у конфлікт з метою його врегулювання. Такими можуть виступати: 1) міждержавні організації (наприклад, ООН, ОБСЄ тощо); 2) окремі держави; 3) державні правові інститути (уряд, президент, конституційний суд, господарські суди, верховний суд та суди нижчих інстанцій, прокуратура тощо); 4) урядові чи тимчасові парламентські комісії, що створюються для вирішення конфліктних проблем; 5) керівники (адміністрація) установ, підприємств, фірм тощо; 6) громадські організації (наприклад, комісії з розвязання трудових спорів і конфліктів, профспілки тощо).
План
Зміст
Вступ
Становлення і розвиток принципу мирного розвязання міжнародних спорів
Висновки
Практичне завдання
Список використаної літератури
Вывод
Проблема вирішення спорів у суспільстві лишається актуальною впродовж усього існування людської цивілізації, її гострота особливо відчувається у перехідні та переламні моменти історії. Очевидно, що кардинальне поліпшення міжнародних відносин неможливе без виходу економік країн з кризи, але на конфлікти, які виникають у суспільстві, слід реагувати негайно. Головну роль в урегулюванні спорів має відігравати держава - як сторона конфлікту, або як посередник чи арбітр. Отже, можна констатувати, що у випадку виникнення конфліктної ситуації важливу роль відіграє створення сприятливих умов для того щоб він не набрав агресивної форми та руйнівних масштабів, а став предметом обговорення у раціонально організованому переговорному процесі.
Міжнародне співробітництво має надзвичайно важливе значення як для економіки країн, що беруть у ньому участь, так і для світового господарства загалом. В умовах зростаючої взаємозалежності країн виникає гостра потреба в співробітництві. Немає необхідності доводити, що відокремлення економіки будь-якої країни від світового господарства не сприяє її соціально-економічному розвитку та зростанню добробуту людей.
Правові засоби вирішення міжнародних спорів та шляхи розвязання цих конфліктів - багатоступеневий процес, що складається з аналізу і оцінювання ситуації, створення плану вирішення складеної ситуації, вибору засобів і методів урегулювання конфлікту та прогнозування наслідків. Субєктами зазначеного процесу можуть бути, по-перше, безпосередньо самі опоненти, по-друге, - «третя сторона», тобто особа, інституція чи держава, що втручається у конфлікт з метою його врегулювання.
Аби збільшити можливість розвязання конфліктів мирним правовим шляхом, треба враховувати й застосовувати деякі обєктивні чинники: інституційний, консенсуальний (залагодження суперечностей), історико-прецедентний, кумулятивний (такий, що не дозволяє конфлікту поширюватися). Конфліктуючі сторони самостійно або за поданням посередників можуть обрати різні стратегії виходу з протиборства: суперництво, співробітництво, компроміс, пристосування, ухилення від вирішення проблеми. Ці стратегії можуть застосовуватися практично в будь-якому юридичному конфлікті.
Природним та правильним є рішення, коли для розвязання юридичних конфліктів залучають офіційних учасників. Такими можуть виступати: 1) міждержавні організації (наприклад, ООН, ОБСЄ тощо); 2) окремі держави; 3) державні правові інститути (уряд, президент, конституційний суд, господарські суди, верховний суд та суди нижчих інстанцій, прокуратура тощо); 4) урядові чи тимчасові парламентські комісії, що створюються для вирішення конфліктних проблем; 5) керівники (адміністрація) установ, підприємств, фірм тощо; 6) громадські організації (наприклад, комісії з розвязання трудових спорів і конфліктів, профспілки тощо).
Норми багатьох міжнародно-правових актів, спрямовані на правове забезпечення виконання міжнародних зобовязань, закріпились у Статуті ООН, а принциповою основою сучасної системи мирних засобів розвязання міжнародних спорів є міжнародно-правовий принцип мирного їх врегулювання, розвинутий у Декларації про принципи міжнародного права 1970 р., Хартії економічних прав і обовязків держав 1974 р. та наступних міжнародно-правових актах.
Практичне завдання
Посол держави А. скоїв тяжкий злочин у державі перебування Б. та погодився на притягнення його до кримінальної відповідальності за законами цієї країни. На підставі вироку суду держави Б. він був засуджений до 10 років позбавлення волі. Держава А. заявила протест, звинувативши державу Б. у порушенні норм дипломатичного права.
Оцініть законність дій держави Б. Чи обгрунтований протест держави А?
Відповідь: Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території . Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.
Список литературы
1. Акулов С. Міжнародні миротворчі операції як політичний інструмент врегулювання воєнно-політичних конфліктів // Політичний менеджмент. - 2005. - № 2. - С. 165-172
2. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навч. посібник для студ. вузів. - К. : КМ Академія: Алерта, 2003. - 307, с.
3. Анцелевич Г. О. Міжнародне публічне право: Підручник для студентів вищих навч. закладів. - К. : Алерта, 2005. - 424 с.
4. Баймуратов М. А. Международное право. - Х.: Одиссей, 2000
5. Буткевич В. Г. Соотношение внутригосударственного и международного права К., 1994
6. Дмитрієв А. І. Міжнародне публічне право: Навч. посібник. - К. : Юрінком Інтер, 2000. - 638, с.
7. Дмитрієв А. Мирні засоби розвязання міжнародних спорів в історії міжнародного права // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 11. - С. 123-125
8. Кисельова Т. Підвідомчість Міжнародному комерційному арбітражу спорів за участю держави // Право України. - 2006. - № 8. - С.52-55
9. Клименко Б. М. Мирное решение территориальных споров: громадсько-політична література. - М. : Междунар. отношения, 1982. - 183 с.
10. Кременюк В. Об исследовании международніх конфликтов // США. Канада: экономика, политика, культура. - 2001. - № 2. - С. 45-59
11. Мальський М. З. Теорія міжнародних відносин: Підручник. - К.: Знання, 2007. - 461, с.
12. Международные конфликты современности: збірка наукових праць. - М.: Наука, 1983. - 407 с.
13. Международное право: Учебник. /Отв. Ред. Колосов Ю. М., Кузнецов В. И. М.: Международные отношения, 1998
14. Міжнародне право: Навчальний посібник. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 335 с.
15. Міжнародне право: Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 335 с.
16. Никитин А. Международные конфликты и их урегулирование // Мировая экономика и международные отношения. - 2006. - № 2. - С. 4-16
17. Політологія: Підручник / За ред. О .В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. - Вид. 2-ге, перероб., доповн. - К. : Академія, 2003. - 526, с.
18. Самвелян Т. Э. Международные споры: становление системы урегулирования в рамках ОБСЕ // Общественные науки и современность. - 1998. - № 2. - С. 69-79
19. Слипачук Т. Доарбитражное урегулирование внешнеєкономических споров и международній коммерческий арбитраж // Діловий вісник. - 2001. - № 7. - С. 15
20. Тамир М. Роль ООН у мирному розвязанні спорів і конфліктів // Право України. - 2003. - № 1. - С.135-138
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
