Правові основи та способи приватизації державного майна в Україні на прикладі "Криворіжсталі" - Курсовая работа

Правові основи та способи приватизації державного майна в Україні на прикладі «Криворіжсталі» Зміст ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕСУ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА 1.1 Сутність та значення процесу приватизації державного майна 1.2 Полеміка проблематики збалансування приватної та державної власності в промисловості РОЗДІЛ 2. Нова концепція має передбачати перш за все реформування системи менеджменту виробничих підприємств орієнтуючись на концепцію інноваційного розвитку. Власник, у вигляді держави, безумовно зацікавлений у нарощуванні промислового потенціалу в кожній окремій галузі народного господарства та у підвищенні рівня економічного розвитку країни в цілому. Разом з тим, приватний власник може досягнути цих же цілей швидше, оскільки оперативніше реагуватиме на зміну ринкової кон’юнктури, а також він намагатиметься постійно підвищувати рівень конкурентоспроможності з метою зайняття лідируючих позицій на ринку. В цьому аспекті створення ефективних нормативно-правових механізмів забезпечення процесу приватизації дасть змогу не лише провести раціональний перерозподіл державної власності, а й збільшить надходження до державного бюджету, спочатку від безпосередньої приватизації державних майнових комплексів, а в подальшому у вигляді податкових надходжень від діяльності промислових підприємств. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕСУ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА 1.1 Сутність та значення процесу приватизації державного майна Сутність роздержавлення полягає в обмеженні адміністративного втручання державних управлінських структур (можливо до грані повного виключення) в господарську і інвестиційну діяльність підприємств. До основних обмежень втручання держави відноситься відмова держави від надання підприємствам дотацій, субсидій, гарантованих кредитів, відміна примусового державного замовлення; обмеження (не відмова) втручання держави в процес ціноутворення. Роздержавлення у вузькому сенсі передбачає перетворення державної власності в інші її форми, супроводжуване обовязковою зміною власника: держави на інше - приватна особа, колектив, родинне господарство, акціонерне товариство тощо. Приватизація в перехідній економіці є переважаючою формою роздержавлення, з одного боку, і наділення громадян власністю за рахунок перерозподілу суспільного майна, з іншою [2]. Під приватизацією, як правило, розуміють продаж або безвідплатну передачу державної власності в руки окремих громадян, трудових колективів або юридичних осіб. Цього можна досягти шляхом надання їм права власності, створення приватного сектора економіки, утворення акціонерних товариств і орендних підприємств; - розмежовуються функції державного управління і функції безпосереднього керівництва виробничо-господарською діяльністю, які передаються виробникам; - забезпечується економічна відповідальність товаровиробників за результати своєї виробничо-комерційної діяльності. Сутність першого напряму полягає в передачі основної частини управлінських функцій від органів державного управління до підприємств і інших обєктів. Даний принцип означає, що при проведенні приватизації повинні переважати платні форми придбання державних підприємств іншими власниками. Для того, щоб приватизація не перетворилася на спосіб легального і надмірного збагачення окремих груп при обмеженості грошових коштів в населення і підприємств, здійснення безвідплатної передачі держмайна викликає зниження соціальної напруженості в суспільстві, розширює коло потенційних власників в різних сферах економіки, дозволяє компенсувати втрати від безробіття і зростання цін, а також є швидким способом розділу і перетворення державної власності в приватну. Таким чином, здійснення приватизації дозволяє створити недержавний сектор економіки, який надалі може сприяти виведенню економіки з кризового стану. 1.2 Полеміка проблематики збалансування приватної та державної власності в промисловості На те, що на межі ХІХ - ХХ ст. посилюється залежність людини від економіки, неодноразово звертав увагу також М. О. Бердяєв. Так, зокрема у пост адміністративних економіках, спостерігаються істотні розходження у стратегіях приватизації, а також неоднаковий прогрес у здійсненні приватизаційного процесу (табл. 1.1). Після завершення малої та масової приватизації у 1998 р. приватизаційний процес в Україні почав утрачати темпи, а з 2005 р. настав повний його параліч. За оцінками, на 01.01.2013 р. державний сектор економіки включає 4258 суб’єктів господарювання. Із 302 пакетів акцій лише п’ять офіційно закріплені у державній власності, 38 є часткою держави у господарських товариствах, створених за участю ФДМУ з недержавними інвесторами. Державний сектор має два рівні власників: центральний уряд і місцеві (комунальні) органи влади.