Правові форми екологічного контролю - Курсовая работа

ВСТУП Одними з найбільш актуальних проблем сьогодення справедливо можна вважати проблеми екології. По суті, великомасштабна діяльність людини по відношенню до природи призвела до стану екологічної кризи, при якому до межі загострилися суперечності між інтересами суспільства в споживанні і використанні природи і екологічними вимогами охорони довкілля. Її проявами є висока забрудненість повітря у великих містах, виснаження природних ресурсів, зниження родючості земель, погіршення здоров’я людей під впливом факторів середовища перебування. Тому нині діяльність щодо охорони довкілля набуває прірітетного значення для всіх держав і здійснюється, в тому числі, і за допомогою правових форм в рамках державної екологічної політики та міждержавного співробітництва в цій галузі. Конституція України в ст. 16 закріпила: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави». Вищенаведені положення свідчать про важливість і необхідність постійного удосконалення діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій по здійсненню заходів охорони довкілля. Оскільки якісне покращення будь-якого явища можливе лише після його дослідження, глибинного вивчення сутності, дана робота присвячена такій функції управління як екологічний контроль. Це, зокрема, роботи В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкової, А.П. Гетьмана, Л.М. Здоровко, В.В. Костицького, М.В. Краснової, Н.Р. Малишева, В.К. Попова, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги. Також чимало робіт на відповідну тему написано російськими вченими, серед яких можна назвати С.А. Боголюбова, М.М.Бринчука, О.К. Голіченкова, В.В. Круглова, В.В. Петрова, Г.П. Сєрова та інших. Мета курсової роботи - з’ясувати основні підходи до розуміння правової природи екологічного контролю, його видів та форм, розкрити зміст та обсяг відповідних понять, їх еволюцію та перспективи удосконалення, що в свою чергу сприятиме розширенню теоретичного кругозору та формуванню практичних навиків юристів у сфері екологічного права. Вперше максимально ґрунтовно дане питання було досліджене російським вченим Голіченковим спільно з істориками Новицькою та Чіркіним у 1989-1990 роках. Значимою з точки зору прийняття законодавцем нових кроків у сфері охорони навколишнього середовища стає середина ХVІІІ століття. Аналізуючи, можна зробити висновок, що такі органи створювалися при (в системі): 1) місцевих Рад народних депутатів; 2) окремих господарських наркоматах, міністерствах, відомствах; 3) функціональних наркоматах, держкомітетах (Народний комісаріат освіти, Державний комітет гідрометеорології), маючи на меті поступово створити на їхз базі головний надвідомчий орган; 4) вищі органи державного управління; 5) вищі органи державної влади; 6) в якості самостійних державних органів спеціальної компетенції ( Держкомприрода СРСР, а потім - Міністерство природокористування і охорони навколишньогоо середовища).