Православна церква в Україні наприкінці ХVII – у XVIII-му ст.: історіографія - Автореферат

Київський національний університет імені Тараса ШевченкаЗахист дисертації відбудеться 19”лютого 2007 р. о “1000” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033 м. З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033 м. Автором розглянуто і вирішено ряд основних проблем, що панували в історіографії стосовно суспільно-політичного та соціально-економічного положення церкви і духовенства в Україні. Запропоновано ввести в науковий обіг цілий ряд термінів понятійно-категоріального апарату, що до сих пір не знаходили свого чіткого відображення в історичній науці. Было проанализировано методологические подходы историков к освещению этого вопроса, в частности доказано преобладание идеологического фактора в исследовании истории церкви.Історія церкви в Україні наприкінці ХVЙЙ - у ХVЙЙЙ ст. на сьогодні нараховує у своєму активі величезну кількість досліджень, що зявилися протягом ХІХ - початку ХХІ ст. внаслідок наукових розвідок представників різноманітних історіографічних шкіл і напрямів. Однак, до сьогодні в історіографії ще належним чином не було оцінено той величезний вклад, який був внесений істориками в розвиток української історичної науки дослідами саме з історії церкви. Проведений аналіз існуючої наукової літератури з історії православної церкви в Україні дає підстави стверджувати, що відсутність у вітчизняній історичній науці комплексних та узагальнюючих історіографічних досліджень з означеного питання призвела до ситуації, за якої в багатьох сучасних наукових роботах представлена досить слабка історіографічна база, що, звичайно, негативно впливає на загальний стан науки. Хоча в історичній науці існує значний масив наукової літератури узагальнюючого характеру з історіографії, проте, фактично, відсутні спеціальні історіографічні дослідження з історії православної церкви в Україні. Мета дослідження: зясувати процес становлення і розвитку історичних знань та ставлення дослідників у вітчизняній та зарубіжній історичній науці в питанні про історію православної церкви в Україні відносно соціально-політичних та суспільно-економічних процесів наприкінці ХVЙЙ - у ХVЙЙЙ ст.У період відновлення незалежності України з 1991 р. у вітчизняній науці зявляються історіографічні дослідження А.Коцура і В.Коцура, І.Колесник та Я.Калакури, основною ідеєю котрих стало якнайповніше і незаангажоване відтворення всього історіографічного процесу в Україні. Загальною рисою усіх цих праць є те, що в них практично не зверталася увага на вивчення історії церкви в Україні, за винятком окремих згадок. Він зосередив своє дослідження лише на роботах узагальнюючого характеру, тому й не виділяв напрямів радянського чи пострадянського періодів, оскільки в цей час подібних “праць з історії церкви в Україні створено не було...”. Прокопюк розділяти всю історіографію тільки за принципом приналежності до церкви: на світську та церковну. Вона поділяється ще на дві підгрупи джерел: 1) дослідження безпосередньо із історії церкви в Україні, 2) праці з інших тем, в котрих дослідники також розкривають окремі аспекти історії церкви, наприклад, в рамках дослідження історії Гетьманщини, народних рухів, економічного розвитку краю тощо.Оскільки селянство було найбільшим суспільним станом в Україні, то й в історіографії відводилася значне місце його взаємовідносинам із церквою. Найбільше ж уваги істориками на звичаєву сторону взаємовідносин церкви і суспільства в Україні зверталося наприкінці ХІХ - на поч.ХХ ст. У пятому розділі „Православна церква в Україні і політичне життя в наукових працях” вивчається питання стосовно поглядів вітчизняних та зарубіжних дослідників на участь православної церкви у політичних процесах в межах Гетьманщини, Росії та Речі Посполитої. Період другої половини XVIII ст. в історії церкви в Україні він вважає самим найважчим, оскільки саме в цей час відбувався подальший занепад “українського церковного і взагалі релігійного життя”. В історичній науці в центрі уваги перебував ряд діячів православної церкви, котрі, як вважається, своєю діяльністю безпосередньо впливали на перебіг подій в Україні, зокрема київський митрополит Гедеон (Святополк-Четвертинський), котрий сприяв приєднанню Київської митрополії до Московського патріархату, переяславський єпископ Гервасій (Лінцевський) та архімандрит Мельхиседек (Значко-Яворський), котрі звинувачувалися у розпалюванні національно-релігійної ворожнечі і підбурюванні до Коліївщини, переяславський єпископ Віктор (Садковський), котрий реалізовував релігійну політику Росії безпосередньо на території Речі Посполитої, київський митрополит Самуїл (Миславський), при котрому остаточно була здійснена русифікація православної церкви (в т.ч. й навчального процесу у Києво-Могилянській Академії) на території України.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ