Релігія як національно-духовне відродження. Сутність православ"я, його догмати та символи. Особливості православного віровчення, що відрізняють його від інших християнських конфесій. Трактування сутності людини, його шляху до спасіння і богопізнання.
При низкой оригинальности работы "Православ"я. Загальна характеристика та особливості віровчення і культу", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Кабінет Міністрів УкраїниВ Священне писання традиційно входять: Біблія, літургійна і богослужбова діяльність церкви, послання, а також постанови і діяння семи Вселенських Соборів, які визнає православна церква. Православна Церква (Вселенська Православна Церква, Кафолічна Православна Церква, Вселенське Православя, Православя) - друга за чисельністю внутрішньо єдина християнська спільнота у світі, яка існує з часу її заснування Ісусом Христом та його апостолами і у рамках якої передається Священне Передання, важливою складовою якого є Святе Писання. Відповідно до власного віровчення Православна Церква є: Істинною ("православною") і єдиною Церквою Христовою на землі, що очолюється Господом Ісусом Христом (згідно "побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її"), яка була заснована у День Пятидесятниці 33 року після Різдва Христового, коли на св. апостолів зійшов Святий Дух. Церквою, що має пряме і нерозривне історичне наступництво з часу заснування, зберігає апостольську традицію, передану їй, а також має нерозривний звязок між своїм священством та апостолами через апостольську спадкоємність. Перш за все, ним позначався еталон у справах істинної віри, згідно з яким розглядалися ті чи інші вчення про Бога, Його атрибути, смисл тексту Святого Письма тощо, які виникали у Церкві в часи її догматичного, культового та організаційного становлення.Отже, основні положення православного віровчення (догмати) зафіксовані з двох рівних за авторитетом для церкви джерелах "Священному Писанні" (Біблії) i "Священному Переданні (переказі)" (матеріали помісних i вселенських соборів IV-VIII ст. Праці церковних авторитетів того часу, яких називають "святими отцями", давня богослужебна практика). Православна традиція вимагає збереження в недоторканості не тільки зміст догматів в інтерпретації "отців церкви" але й збереження їх догматичного формулювання. Вона має свій, підкреслено духовний погляд на проблему глобалізації різноманітних аспектів життя, на девальвацію класичних інститутів та цінностей суспільства - науки й освіти, права та художньої культури. Щодо останніх тенденцій, то православна Церква вбачає в сучасному етапі розвитку людства занепад віри, духовне зубожіння людини, її підконтрольність машині ЗМІ, моді, секуляризованому світобаченню.
Вывод
Отже, основні положення православного віровчення (догмати) зафіксовані з двох рівних за авторитетом для церкви джерелах "Священному Писанні" (Біблії) i "Священному Переданні (переказі)" (матеріали помісних i вселенських соборів IV-VIII ст. Праці церковних авторитетів того часу, яких називають "святими отцями", давня богослужебна практика).
Головні догмати викладено в Символ віри. (Нікеоцаргородський Символ віри) 825-981рр. в 12 параграфах. Це вчення про Трійцю, сходження святого духа тільки від Бога-отця, боговтілення, спокутування, воскресіння, вознесіння Ісуса Христа як боголюдини, визнання святості єдиної апостольської церкви, необхідності хрещення i чекання воскресіння з мертвих.
Православна традиція вимагає збереження в недоторканості не тільки зміст догматів в інтерпретації "отців церкви" але й збереження їх догматичного формулювання.
Передусім Церква прагне зробити більш прозорими відносини з державою та національними утвореннями, до яких вона звертається з проповіддю. Її турбує стан особистішої, сімейної та суспільної моралі, проблема фізичного та духовного здоров" я людей, зокрема, поширення новітніх технологій у сфері лікування. Церква не бажає залишатися осторонь від екологічних проблем і закликає до їх скорішого розв" язання. Вона має свій, підкреслено духовний погляд на проблему глобалізації різноманітних аспектів життя, на девальвацію класичних інститутів та цінностей суспільства - науки й освіти, права та художньої культури. Щодо останніх тенденцій, то православна Церква вбачає в сучасному етапі розвитку людства занепад віри, духовне зубожіння людини, її підконтрольність машині ЗМІ, моді, секуляризованому світобаченню.
Православя не припускає ні збільшення ні скорочення кількості догматів, що канонізовані вселенськими соборами. Істинами вважаються тільки ті положення віровчення які затверджені першими двома вселенськими соборами.
Таким чином, особливості православного віровчення, що відрізняють його від інших християнських конфесій, виявляються не в догматиці, а у богословській інтерпретації ідей, загальних для всіх течій християнства.
Найбільшою мірою це проявляється в православному трактуванні сутності людини, його шляху до спасіння і богопізнання. Згідно з цим вченням, людина вийшла з рук Творця богоподібним не тільки душевно, а й тілесно. У поданні православних богословів плоть аж ніяк не є низьким початком, протистояли душі, її "могилою", як вчили гностики. І гріховність зовсім не є якістю, споконвіку властивим людського єства, оскільки з цього випливало б, що ніхто інший, як Бог, що створив людину таким, яким він є, в остаточному підсумку першопричиною гріха. А коли так, то за що ж тоді Богу карати грішників? Творець створив людину вільною у виборі між гріховністю і праведністю. І у волі людини було наближатися до Бога, або, навпаки, - віддалятися від нього. І це аж ніяк не суперечить ідеї всемогутності Бога. Свобода зволення була вищим даром божественної любові, подібно до того, як справжня батьківська любов передбачає довіру до дітей, а не дріб"язкову і обтяжливе опіку над ними.
Список литературы
1. Дулуман Є. К. Релігія як соціально-історичний феномен. - К., 1994.
2. Калінін Ю., Харьковщенко Є. Релігієзнавство: Підручник. - К.: Наукова думка, 1995.
3. Лобовик Б. А. Религия как социальное явление. - К., 1982.
