Право власності на землю українського народу - Курсовая работа

Право вланості на землю українського народуТема роботи зумовлена сучасними обєктивними і субєктивними соціальними, економічними, демографічними, екологічними, державно-правовими явищами у суспільному житті Українського народу, організаційно-правовими проблемами реформування відносин власності на землю і утвердження нового земельного ладу, який би забезпечував для України прогресивний соціально-економічний розвиток, національну продовольчу і екологічну безпеку, законність і правопорядок у земельних відносинах на основі конституційних засад права власності на землю Українського народу. Чинний Земельний кодекс України не відтворює і не розвиває положень статті 13 Основного закону держави щодо права власності на землю Українського народу, статті 14 Конституції України в частині гарантування права власності на землю, набуття і реалізації громадянами, юридичними особами і державою права власності на землю виключно відповідно до закону. Цей кодекс закріплює іншу юридичну модель реалізації права власності на землю порівняно з конституційною концепцією права власності на землю Українського народу, через техніко-юридичну і змістовну недосконалість, внутрішню суперечливість і нелогічність багатьох його приписів в Україні створена хаотична, складна, бюрократична система регулювання земельних відносин, що негативно впливає на здійснення субєктивних прав на землю, правозастосування, захист громадянами і юридичними особами права власності на землю, охорону землі як основного національного багатства.Не дивлячись, що в Україні на конституційному рівні закріплені юридичні засади права власності на землю, серед юристів-вчених, політиків, народних депутатів, економістів тривають дискусії щодо можливості існування такого правового явища, як власність Українського народу на землю, а також вказується на існуючу суперечність між статтями 13 і 14 Основного закону, що негативно впливає на формування узгодженої з Конституцією України системи земельного та інших галузей законодавства і відповідно на стан правового регулювання земельних відносин в Україні і в цілому на земельне право як самостійну галузь національної правової системи України. Так, наприклад, ще задовго до прийняття Конституції України, у 1990 році Андрейцев В.І. запропонував визнати землю та інші природні ресурси власністю всього Українського народу в межах територіальних кордонів держави, визначити правомочності народу і передбачити механізм реалізації правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження цими обєктами. Кулинича норма статті 13 Конституції України відображає режим виключної власності держави (чи народу, що є одне й те ж), оскільки, по-перше, згідно статті 13 Основного закону земля перебуває у виключній власності Українського народу і тому ні громадяни, ні юридичні особи не можуть бути власниками землі, вони лише можуть володіти землею на праві користування як це було з 1917 по 1992 роки; по-друге, виключна власність народу на землю - це одне й теж саме, що виключна власність держави на землю, що стаття 14 разом із ст.142 Конституції України закріплюють плюралізм форм власності на землю, а саме - держави, територіальних громад, юридичних осіб та громадян; по-третє, вчений пропонує зміст статті 13 Основного закону витлумачити таким чином, щоб проголосити земельний фонд країни не власністю, а основним національним надбанням Українського народу, яке підлягає особливій правовій охороні. Водночас при розгляді конституційних засад правового регулювання відносин власності на землю в наукових джерелах висловлюються суперечливі думки щодо розуміння юридичної природи права власності Українського народу на землю і здійснення субєктивних прав власників землі та визначення землі як основного національного багатства: одні автори стверджують, що поєднання належності права власності Українського народу і водночас його здійснення від імені власника дає підстави для висновку, що власність Українського народу є водночас державною власністю, другі вважають, що право власності Українського народу на землю як основне національне багатство, зовсім не виключає можливості набуття права власності на землю іншими особами - громадянами та юридичними особами. Конституційні положення щодо здійснення права власності на землю Українського народу зумовлюють потребу зясування юридичної природи словосполучення “здійснення права власності на землю ”у співвідношенні з такими близькими за змістом поняттями як “реалізація права власності на землю”, “набуття права власності на землю” має не лише науково-теоретичне, а й практичне значення для розвитку концепції права власності на землю Українського народу у національній правовій системі України.13, 14, 41, 142) показує, що у Основному законі поняття ”земля” вживається у декількох значеннях, а саме: як обєкт права власності Українського народу; обєкт права власності громадян, юридичних осіб і держави; обєкт права власності територіальної громади; обєкт особливої охорони з боку держави (національне багатство).

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

1.1 Юридична природа здійснення права власності на землю Українського народу

1.2 Земля як обєкт здійснення права власності Українського народу

1.3 Правове становище Українського народу в системі субєктів здійснення права власності на землю за Конституцією України

РОЗДІЛ II. ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВ ВЛАСНИКА НА ЗЕМЛЮ ВІД ІМЕНІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

2.1 Здійснення Верховною Радою України прав власника на землю від імені Українського народу

2.2.Межі та форми здійснення органами виконавчої влади прав власника на землю від імені Українського народу

2.3. Конституційно-правовий механізм здійснення органами місцевого самоврядування прав власника на землю від імені Українського народу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ