Права власності, засоби цивільно-правового захисту - Курсовая работа

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ПРАВО ВЛАСНОСТІ 1.1 Поняття власності і права власності 1.2 Зміст права власності 1.3 Об’єкти та суб’єкти права власності РОЗДІЛ 2. НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ 2.1 Первинні способи набуття права власності 2.2 Похідні способи набуття права власності РОЗДІЛ 3. ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВА ВЛАСНОСТІ 3.1 Витребування майна власником з чужого незаконного володіння 3.2 Витребування грошей і цінних паперів на пред’явника 3.3 Захист прав власника від порушень, не поєднаних з позбавленням володіння 3.4 Інші засоби цивільно-правового захисту права власності ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТОК ВСТУП Власність є фундаментальною основою, що забезпечує існування будь-якого суспільства. Інститут права власності посідає центральне місце в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України . Основними нормативно-правовими актами що регулюють відносини права власності в Україні є Конституція України, Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року та Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року. Захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом” [1]. Розглядаються такі засоби захисту як витребування майна власником з чужого незаконного володіння, витребування грошей і цінних паперів на пред’явника, інші засоби захисту права власності від порушень. Насамперед в цій курсовій роботі розглядаються поняття власності та права власності, умови виникнення права приватної власності у громадян, об’єкти права приватної власності. ПРАВО ВЛАСНОСТІ 1.1 Поняття власності і права власності Існування людини забезпечується головним чином завдяки суспільному виробництву, в процесі якого створюються необхідні для неї матеріальні блага (за винятком благ, безпосередньо створених природою). «Речі самі по собі - це не власність, так само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима. Це означає, що власнику протистоїть необмежена і безпосередньо не визначена кількість осіб, яким забороняється порушувати таке субєктивне право та створювати перешкоди його здійсненню. Загально прийнято, що його зміст становлять правомочності власника: володіння, користування та розпорядження належним йому майном. 1.2 Зміст права власності З’ясування змісту права власності полягає, по-перше, у визначенні правомочностей, що надаються законом субєкту права власності, та по-друге, обовязків, що покладаються законом як на третіх осіб, так і на самого власника. Концепція ЦК з цього питання, зафіксована у ст. Цивільний кодекс України в ч.1 ст. 344 встановив, що фізична чи юридична особа, що не є власником майна, але добросовісно, відкрито, безперервно і беззаперечно володіє нерухомим майном як власним протягом 10 років або рухомим майном - протягом пяти років, набуває права власності на це майно.[2] Якщо володілець майна знав або повинен був знати про незаконність володіння, він називається незаконним недобросовісним володільцем. Так, власник земельної ділянки, обробляючи землю, користується нею. Статтею 318 ЦК субєктами права власності називаються Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені у ст. 2 ЦК, а саме - народ України, що являє собою єдине джерело державної влади в республіці та здійснює права власника через референдум, а також через Верховну Раду України та місцеві ради народних депутатів. Субєктом права власності с держава Україна, яку не слід змішувати з окремими державними органами - Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України тощо.