Права людини - Курсовая работа

Сучасний етап розвитку українського суспільства і держави може бути охарактеризований як трансформаційний, у якому наявні дві тенденції розвитку: прагнення створення громадянського суспільства та забезпечення максимальної реалізації прав і свобод людини й громадянина. У звязку з цим загострюється актуальність дослідження прав людини як фундаментальної цінності громадянського суспільства, особливостей реалізації останніх, правової активності носіїв прав. Актуальність проблеми дослідження підсилюється тим, що в умовах методологічного плюралізму сучасної юриспруденції, залучення досвіду зарубіжних правознавців у сфері досліджень громадянського суспільства і прав людини, постає завдання переглянути основні питання щодо місця прав людини у правовій системі. Особливо це стосується реалізації та захисту прав, а також деяких аспектів у визначенні змісту прав людини в цілому, оскільки радянською наукою розглядалися і виносилися на передній план соціально-економічні права, декларувалося їх здійснення при відсутності реальної можливості використання, обмеження втручання держави у простір, окреслюваний правами людини. З урахуванням сучасного стану наукової розробки проблеми мета дослідження полягає у комплексному теоретичному аналізі прав людини як фундаментальної цінності громадянського суспільства, встановленні особливостей реалізації прав у громадянському суспільстві та визначенні на цій основі напрямків запровадження прав людини в умовах його формування.Приміром, право на свободу та особисту недоторканість захищає від посягань з боку держави, як громадянина, так іноземця, особу без громадянства, що знаходяться на території цієї держави. Така класифікація дозволить співвіднести права як потенційні можливості з дійсністю їх реалізації і встановити особливості захисту прав людини, відповідно до індивідуального або колективного характеру дій щодо цих прав. З одного боку, права людини окреслюють кожному простір для самореалізації, тобто такий, у якому він вільний робити, що завгодно, при обовязку інших не порушувати меж цього простору, а з іншого, - передбачають існування таких же прав у інших індивідів і, відповідно, зобовязують поважати ці права і не порушувати меж чужого особистого простору. У дійсності застосування насильства декількома людьми на індивідуальному рівні відрізняється від таких же дій декількох людей, що представляють владу, тим, що у першому випадку право на застосування насильства випливає з природної рівності людей, у тому числі в необмежених, не наданих ніким правах, а в другому - з передачі своїх прав на насильство самими індивідами загальній владі (державі). Тож, ані ситуація, в якій індивідам належать необмежені права, ані та, у якій вони частину цих прав передають державі і тим самим наділяють останню деякими необмеженими правами, зокрема правом на застосування насильства, не забезпечує належного стану безпеки, не захищає їх від яких-небудь посягань.У громадянському суспільстві людина - носій прав - виступає одночасно як обєкт впливу інституцій цього суспільства і як субєкт участі у них. Приміром, право на свободу обєднань у політичні партії та громадські організації дозволяє людині реалізовувати свої інтереси, які співпадають з інтересами інших, за посередництвом такої інституції громадянського суспільства, як обєднання громадян. Тут є дві причини невизнання: по-перше, особа має право очікувати, що діти виконуватимуть ці інструкції в ситуаціях, про які вона не думала і не могла подумати; по-друге, ця людина у більшості випадків готова визнати, що певна конкретна дія, яку вона вважала справедливою, насправді несправедлива, чи навпаки, якщо хтось із дітей зможе переконати її у цьому. Слід докладніше зупинитися на тому, що право на свободу обєднання у політичні партії та громадські організації містить дві різноспрямовані можливості: (1) здійснення та захист своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних, культурних, особистісних інтересів тощо; (2) задоволення політичних інтересів громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що мають намір відстоювати її на рівні державної, у тому числі, шляхом участі у виборах та інших політичних заходах. Окрім того, у громадянському суспільстві немає сприйняття прав людиною виключно як своїх можливостей, без урахування наявності таких же прав у інших осіб, що дозволяє уникнути ситуації випущення з виду кореспондуючого правам обовязку з утримання від їх порушення.У своїй сукупності нормативні акти про охорону праці - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції, та інші документи, яким надано чинність правових норм обовязкових для виконання. Центральне місце у системі законодавства України про охорону праці займає Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р.