Ознайомлення зі значенням прав людини в контексті обґрунтування нового соціокультурного місця людини за доби ренесансу і реформації. Визначення місця і ролі концепту прав людини у становленні філософського новоєвропейського громадянського суспільства.
При низкой оригинальности работы "Права людини, як новоєвропейський філософський та політико-правовий феномен", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИРобота виконана в Національній академії внутрішніх справ України, МВС України. Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Чміль Борис Федорович, Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри філософії права та юридичної логіки. доктор юридичних наук, професор Мурашин Олександр Геннадійович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри теорії держави та права. Захист відбудеться 12 грудня 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.007.01 в Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м.У проблемному колі цих процесів і питань виникає необхідність звернутися до осмислення історичного і культурного витоку ідеї прав людини, зясувати її сутність як конкретного соціокультурного, філософського та політико-правового феномену. Лише на цій теоретичній основі можливо розуміння як конструктивного потенціалу прав людини у соціальних процесах сьогодення, так і природи проблем, що виникають в різних країнах та контексті міжнародних відносин при реалізації прав людини. В сьогоднішньому українському контексті такий аналіз актуалізується двома головними чинниками: по-перше, великим соціальним завданням подолання тоталітарної спадщини в Україні (адже тоталітаризм є найпослідовнішою спробою відкидання принципу прав людини і тому подолання наслідків його панування конче потребує ґрунтовних змін соціальних відносин виходячи саме з ідеї пріоритету людських прав); по-друге, історичним вибором, який здійснює сучасна Україна щодо інтеграції у єдину Європу. Оккама, Піко дела Мірандоли, Томи Аквінського), в яких беруть початок політико-правові та філософські ідеї, на основі яких пізніше будуть обґрунтовуватися права людини; роботи діячів Реформації, в яких реалізується релігійна емансипація людини, що стало передумовою формування модерної самоврядної особистості (Еразм Роттердамський, У. У вітчизняній правознавчій та філософській думці за радянської доби аналіз прав людини і загалом зміст цієї фундаментальної політико-правової ідеї знаходився під сильним ідеологічним тиском, що унеможливлювало неупереджені наукові дослідження даної проблематики.У вступі обґрунтовано актуальність та необхідність розгляду обраної теми, розкрито мету та головні дослідницькі завдання, описано методологічні засади дослідження, визначено наукову новизну та можливості практичного застосування роботи.Ці соціальні можливості втілюються та акумулюються у правах члена суспільства, так само як право загалом акумулюється у системі законодавства, що регламентує всі відносини і дії. У переважній більшості політико-правових систем права належать людині (індивіду, особистості) не безпосередньо, а опосередкуються її місцем у соціальній структурі, тобто визначаються її соціальним статусом і роллю. Головні ознаки самоврядної особистості втілюються у принципах індивідуальності, свободної волі (свобода), рівності, невідємності її сутнісних (людських) прав. Загалом кажучи, треба було спочатку ствердити свободу як універсальний принцип людського буття, щоб надалі цей принцип - перенесений у сферу політико-правової думки - оформився у концепцію прав людини. У класиків модерної думки - від Гроція і Гоббса до Руссо і Канта - висхідним концептом, який дозволяє виокремити і мислити сам феномен невідємних прав людини є єдина, властива всім людям людська природа.Здійснення дослідження генезису та розвитку ідеї прав людини від її зародження за доби Ренесансу та Реформації (XV-XVI ст.) до її змістовного політико-правового оформлення в міжнародних актах XX ст. уможливлює визначення соціальної та світоглядної ролі прав людини як наріжної основи конституювання і розвитку новоєвропейської (модерної) цивілізації протягом всього періоду її історичного існування. Права людини є стрижнем тієї політико-правової і соціальної моделі (узагальнено іменованої громадянським суспільством), яка протягом останніх двохсот літ набула універсальної соціальної значущості для всього людства. Таким чином, сенс прав людини не може бути осягнутий лише як зміст комплексу особливих правових норм. Аналіз світоглядних передумов формування ідеї прав людини дозволяє виокремити змістовну виключність цієї ідеї порівняно з характером регулятивності, властивої більшості інших політико-правових систем. Існує взаємна кореляція і взаємообумовленість прав людини та певного порядку соціального буття, сукупність основних елементів якого визначається як громадянське суспільство.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вывод
1. Здійснення дослідження генезису та розвитку ідеї прав людини від її зародження за доби Ренесансу та Реформації (XV-XVI ст.) до її змістовного політико-правового оформлення в міжнародних актах XX ст. уможливлює визначення соціальної та світоглядної ролі прав людини як наріжної основи конституювання і розвитку новоєвропейської (модерної) цивілізації протягом всього періоду її історичного існування. Права людини є стрижнем тієї політико-правової і соціальної моделі (узагальнено іменованої громадянським суспільством), яка протягом останніх двохсот літ набула універсальної соціальної значущості для всього людства. На сьогодні невідємні права людини стали юридично зафіксованим стандартом цивілізованості, що досяг всепланетного визнання. Таким чином, сенс прав людини не може бути осягнутий лише як зміст комплексу особливих правових норм. Вони є основою того політико-правового поля, на якому сучасне людство самовизначається щодо інтенцій і перспектив свого розвитку.
2. Аналіз світоглядних передумов формування ідеї прав людини дозволяє виокремити змістовну виключність цієї ідеї порівняно з характером регулятивності, властивої більшості інших політико-правових систем. Це передусім повязано з визнанням виключного місця людської особи щодо форм соціального буття яке фіксується поняттям самоврядної особистості.
3. Існує взаємна кореляція і взаємообумовленість прав людини та певного порядку соціального буття, сукупність основних елементів якого визначається як громадянське суспільство. Останнє має дві головні історичні форми: закрите (станове громадянське суспільство античності) і відкрите громадянське суспільство модерної доби. Головною соціальною передумовою становлення обох цих форм є деструкція ієрархізованого суспільного ладу.
4. Ідея прав людини не є окремим, абстрактним принципом. Свій сенс і регулятивно-внормовуюче значення вона отримує лише у системі похідних від неї і корелятивних їй політико-правових ідей, що складають сукупність взаємоповязаних елементів правосвідомості. Це, передусім, ідеї природного закону, суспільного договору, верховенства і влади закону, народного суверенітету, примату суспільства над державою.
5. У своєму історичному генезисі феномен прав людини не є виключним витвором модерної свідомості, а має певні передувавши йому змістовні аналоги. Передусім це стосується комплексу означених у попередньому пункті політико-правових ідей, які дістають досить розгорнутого виразу вже за доби Ренесансу й навіть Середньовіччя. Разом з тим, радикальна відмінність полягає у соціокультурному контексті, в якому існують ці ідеї, а відтак в їх спрямованості, світоглядній та юридичній ролі тощо.
6. Права людини протягом модерної доби не залишаються тотожними за змістом, а еволюціонують; розширюються їх смислові межі, трансформується система світоглядного обґрунтування, переглядається їх соціальна роль і покликання. Проведене дослідження дозволило виділити та систематизувати пять основних етапів становлення модерної ідеї прав людини, простежити внутрішній логічний звязок між ними. Загальним вектором цієї еволюції є перехід від вирішення за допомогою ідеї прав людини загально світоглядних завдань, через вироблення соціально-політичної програми до системних суспільних перетворень.
7. Хоча права людини є ядром новоєвропейської політико-правової парадигми, протягом всієї модерної доби виникали різні форми світоглядно-правового опонування їм. Головними у модерній думці є дві лінії опонування концепту прав людини: утилітаристська та соціалістична.
8. Історія XX століття містить фундаментальний виклик модерній ідеї прав людини, передусім з боку тоталітарних утопій. За рахунок суттєвих трансформацій змісту прав людини і передусім збагачення їх комплексом „прав гідного життя” цю світоглядно-соціальну кризу вдалося подолати і ствердити феномен невідємних людських прав в якості сучасної загальноцивілізаційної вимоги до суспільних устроїв.
Список литературы
1. Заінчковський М.Л. Проблема реалізації прав людини в новому Карному кодексі України // Удосконалення кримінального законодавства України. - К., 1996. - С. 119-120.
2. Заінчковський М.Л. Модерна критика концепції прав людини // Культура народов Причерноморья. Научный журнал. - 2001. - № 26 - С. 157-161.
3. Заінчковський М.Л. Генеза прав людини: доба Ренесансу і Реформації // Sententiae / Вінницький державний технічний університет. Український філософський фонд. - Вип. IV (2/2001) - С. 33-49.
4. Заінчковський М.Л. Структура сучасного комплексу прав людини // Мультиверсум. Філософський альманах / Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. - 2002. - Вип. 27. - С. 13-23.
5. Заінчковський М.Л. Права людини як основа правової держави // Ідея правової держави: історія і сучасність: збірник наукових праць, присвячений 135-річчю з дня народження П.І. Новгородцева. / Луган. акад. внутр. справ імені 10-річчя незалежності України. - Луганськ. - 2002. - С. 179-190.
6. Заінчковський М.Л. Права людини в контексті західноєвропейського права // Філософія права. Навчальний посібник. - К., Юрінком Інтер. - 2000. - С. 185-195.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы