Основні поняття, джерела і принципи формування соціальної доктрини католицизму. Дослідження історичного розвитку та факторів, які вплинули на змістовну динаміку природно-правової думки неотомізму. Характеристика концепції прав людини у цій доктрині.
У духовній сфері суспільного життя цей закономірний процес знаходить найбільш рельєфне відображення у створенні різноманітних “людиноцентристських” учень, теорій, концепцій - зокрема таких, котрі якраз і мають своїм безпосереднім обєктом феномен прав людини. Так чи інакше, нині формується загальна теорія прав і свобод людини, що покликана, поряд з іншим, слугувати науковим підґрунтям проектування, схвалення й реалізації їх міжнародних (всесвітніх та регіональних) стандартів - актуальних орієнтирів політико-юридичної практики будь-якої держави. Неодмінним чинником процесу конституювання означеної - найгуманістичнішої за своїм спрямуванням - галузі знань є відбір і використання кращих теоретичних здобутків із “праволюдинної” тематики, які сформувались у рамках певних філософських, наукових, ідеологічних, релігійних та інших духовних течій. Такі здобутки мають знаходити застосування й у національних доктринах прав людини та у відповідній державно-юридичній практиці. З огляду на наведене, особливого значення набуває вивчення і врахування досвіду теоретичного та практичного розвязання проблеми прав людини тими інституціями, котрі здійснюють (або здатні здійснювати) істотний вплив на етико-правову свідомість і реальну практику суспільства.У дисертації представлено вирішення наукової задачі, котра полягає у тому, щоби на основі опрацювання сучасних досягнень загальної теорії права та держави, теорії прав людини, історії політичних та правових учень, а також філософії права подати комплексну характеристику сучасної неотомістичної концепції прав людини, відображеної у документах та інших джерелах католицького соціального вчення. Найважливішими проявами еволюції природно-правової думки неотомізму у ХХ ст. стали: гуманізація змісту природного права; універсалізація вчення про права людини; модифікація теологічної аргументації прав людини, проявом якої стало зміщення акцентів в обґрунтуванні цих прав з закону природного на богооб’явлений; розширення переліку визнаних католицизмом прав людини; історичні зміни в інтерпретації основоположних соціально-економічних прав, котрі спрямовані загалом на розширення прав найманих робітників та обмеження прав власників засобів виробництва; систематизація вчення католицизму про права людини; “динамізація” природно-правової доктрини неотомізму. До теоретико-методологічних переваг неотомістичного розуміння права і прав людини можна віднести концептуальну цілісність і спробу дати відповіді на питання про буттєві основи цих прав, а також виявити й відобразити моральні, духовно-змістовні аспекти права як сутнісні, іманентні властивості цього явища. Розгляд прав людини у контексті релігійної соціальної етики спричинює те, що на перший план у неотомістичній доктрині висуваються принципи морально відповідального користування свободою, взаємозумовленості прав людини та її релігійно-моральних обовязків. Специфіка сучасної католицької доктрини прав людини полягає у наступному: поєднання сакрального обґрунтування прав людини із емпірико-соціологічним аналізом соціальних передумов порушень цих прав; доповнення міжнародного каталогу прав людини “інтегральними” правами (а саме: правами на інтегральний розвиток, на участь у суспільному житті, на мирне життя), а також окремими вітальними та соціально-економічними правами; запровадження специфічних релігійно-етичних обмежень свобод людини; встановлення принципів ціннісно-ієрархічного співвимірювання окремих прав людини; встановлення первинності соціальних та релігійних обовязків щодо прав людини; наголошування на ідеологічно-виховних підвалинах здійснення та забезпечення прав людини; розробка соціально-етичних засад комплексної реалізації цих прав.
Вывод
неотомізм правовий доктрина
У дисертації представлено вирішення наукової задачі, котра полягає у тому, щоби на основі опрацювання сучасних досягнень загальної теорії права та держави, теорії прав людини, історії політичних та правових учень, а також філософії права подати комплексну характеристику сучасної неотомістичної концепції прав людини, відображеної у документах та інших джерелах католицького соціального вчення.
Виконане дослідження дало змогу дійти наступних висновків.
Найважливішими проявами еволюції природно-правової думки неотомізму у ХХ ст. стали: гуманізація змісту природного права; універсалізація вчення про права людини; модифікація теологічної аргументації прав людини, проявом якої стало зміщення акцентів в обґрунтуванні цих прав з закону природного на богооб’явлений; розширення переліку визнаних католицизмом прав людини; історичні зміни в інтерпретації основоположних соціально-економічних прав, котрі спрямовані загалом на розширення прав найманих робітників та обмеження прав власників засобів виробництва; систематизація вчення католицизму про права людини; “динамізація” природно-правової доктрини неотомізму.
До теоретико-методологічних переваг неотомістичного розуміння права і прав людини можна віднести концептуальну цілісність і спробу дати відповіді на питання про буттєві основи цих прав, а також виявити й відобразити моральні, духовно-змістовні аспекти права як сутнісні, іманентні властивості цього явища. Завдяки цьому католицизмом пропонується внутрішньо несуперечливе розвязання чи не найважливішого питання у праворозумінні. Поряд із тим, не можна не звернути увагу й на проблематичність обґрунтування природності деяких приписів католицької релігійної етики.
Вплив неотомістичних методологічних підходів на особливості католицької концепції прав людини полягає у наступному.
Теолого-метафізичний підхід визначає, власне, надприродну зумовленість прав людини.
Розгляд прав людини у контексті релігійної соціальної етики спричинює те, що на перший план у неотомістичній доктрині висуваються принципи морально відповідального користування свободою, взаємозумовленості прав людини та її релігійно-моральних обовязків.
Ціннісний телеологізм спричинює загальну детерміністичність католицької концепції свободи, а також такі її особливості, як: пріоритет трансцендентних релігійних обовязків щодо прав людини; протиставлення негативістському (“ліберальному”) розумінню свободи як “свободи від чогось” позитивної етичної інтерпретації свободи як “свободи для”. Емпірично-соціальний же підхід до пізнання прав людини зробив можливим визначення й відображення обєктивної конкретно-історичної зумовленості змісту прав людини, а також зясування соціальних передумов їх взаємоповязаності.
Окремі методологічні підходи неотомістичної природно-правової доктрини (антропоцентризм та емпірично-соціальне пізнання прав людини) можуть бути ефективно використані у подальшій розробці основ загальної теорії прав людини.
Специфіка сучасної католицької доктрини прав людини полягає у наступному: поєднання сакрального обґрунтування прав людини із емпірико-соціологічним аналізом соціальних передумов порушень цих прав; доповнення міжнародного каталогу прав людини “інтегральними” правами (а саме: правами на інтегральний розвиток, на участь у суспільному житті, на мирне життя), а також окремими вітальними та соціально-економічними правами; запровадження специфічних релігійно-етичних обмежень свобод людини; встановлення принципів ціннісно-ієрархічного співвимірювання окремих прав людини; встановлення первинності соціальних та релігійних обовязків щодо прав людини; наголошування на ідеологічно-виховних підвалинах здійснення та забезпечення прав людини; розробка соціально-етичних засад комплексної реалізації цих прав.
Згідно з природно-правовим вченням неотомізму, права людини виконують такі функції: соціально-аксіологічну (орієнтація на соціально-етичні цінності); соціально-інтегративну (засіб інтегрування, обєднання суспільства в єдине ціле); “соціально-комунікативну”, або політичну (засіб діалогу католицької церкви зі світськими інституціями). При цьому саме остання функція відображає роль, котру відіграють права людини у соціальній практиці католицизму.
Етичні принципи організації суспільства, у якому права людини можуть знайти належну реалізацію, відображено у неотомізмі засадами справедливості, солідарності, субсидіарності та спільного блага. У сфері прав людини ці принципи видаються настільки універсальними й суттєвими, що заслуговують на закріплення у національних конституціях (прикладом цьому може слугувати чинна Конституція Республіки Польща (ст. 1). Тому було би доцільно винести на обговорення пропозицію про закріплення деяких із них і в Конституції України. У ній ці засади могли би формулюватись наступним чином.
“Публічно-правове регулювання суспільних відносин в Україні ґрунтується на принципах допоміжності (субсидіарності) та спільного блага.
До компетенції вищого та центральних органів державної виконавчої влади належить виконання лише тих функцій і завдань, котрі не можуть бути самостійно виконані підпорядкованими їм органами державної влади, а також тих, котрі в інтересах спільного блага мають виконуватись виключно вищим та центральними органами державної виконавчої влади.
До компетенції місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування належить виконання лише тих функцій і завдань, які не можуть бути самостійно виконані іншими учасниками суспільного життя, не наділеними владними повноваженнями, а також тих завдань і функцій, котрі в інтересах спільного блага повинні виконуватись виключно місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування”.
В результаті дослідження неотомістичної природно-правової концепції стало можливим запропонувати визначення і деяких загальнотеоретичних понять, котрі, як видається, сприятимуть удосконаленню категоріально-термінологічного апарату сучасної загальної теорії прав людини: - права людини - це антропно зумовлені моральні вимоги (праводомагання), обєктами яких є умови вільного розвитку людини, що визначаються як універсальними, так і конкретно-історичними обставинами її існування та обмежуються спільним благом;
- природно-правовий статус людини - це сукупність її невідємних (природних) прав та обовязків;
- природна правосубєктність людини - це антропосоціально зумовлена властивість людини бути субєктом невідємних прав, актуалізована в її природно-правовому статусі. Вона є правовою характеристикою людини, що ґрунтується на її самоцінності як істоти, котра потребує розвитку задля розкриття своєї специфічної людської сутності (природи).
Природно-правова доктрина неотомізму зробила певний внесок у теоретичне осмислення й обґрунтування сучасних європейських та світових стандартів прав людини. Таким внеском можна вважати насамперед ідею гідності людини як фундамента усіх її невідємних прав. Своєю чергою, соціальне вчення католицької церкви зазнало й впливу міжнародної ідеології прав людини, відображеної у відповідних політико-правових документах. Це знайшло вияв у запровадженні в основні документи соціальної доктрини католицизму категоріально-термінологічного апарату прав людини, використовуваного у сучасній міжнародно-правовій практиці.
Дієвість неотомістичної концепції прав людини визначається впливом останньої як на національне законодавство окремих держав Європи й на міжнародні політико-правові документи, так і, опосередковано, на практику формування громадянського суспільства й розбудови соціальної держави в окремих посттоталітарних країнах (повоєнні ФРН та Австрія), а також на розвиток демократизаційних процесів 1970-1980-х років у деяких країнах Європи, Південної та Центральної Америки, Східної Азії та Південної Африки.
З огляду на обмежений обсяг дослідження, деякі аспекти проблематики прав людини у неотомістичній природно-правовій думці не змогли отримати у ньому повного розкриття (так, предметом детального розгляду не був зміст та обсяг окремих прав людини у неотомізмі).
Загальнотеоретична спрямованість дисертації зумовила й те, що у ній також не розглядалась низка важливих аспектів соціальної практики католицизму у царині прав людини (зокрема, політико-правова діяльність держави-міста Ватикан та католицьких політичних партій і рухів, проблема забезпечення прав людини у внутрішньоцерковних відносинах тощо). Усі ці питання потребують окремого наукового аналізу.
Список литературы
1. Рабінович С. Сторінки історії: релігійні канонічні джерела і Загальна декларація прав людини: Тора /Права людини і громадянина: проблеми реалізації в Україні: Праці Львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України. Серія І. Дослідження і реферати. Вип. 1. - К.: Ін Юре, 1998. - С. 95-101.
2. Рабінович С. Права людини “першого покоління” і канонічні джерела християнства //Право України. - 2001. - № 3. - С. 50-54.
3. Рабінович С. Права людини і соціальна доктрина католицької церкви //Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 1. - С. 154-168.
4. Рабінович С. Гідність людини як онтологічна основа її невідємних прав: католицька інтерпретація /Актуальні проблеми політики. Зб. наук. праць. - Одеса: Юридична література, 2002. - Вип. 12-13. - С. 126-131.
5. Рабінович С. Принцип персоналізму в офіційному католицькому вченні про права людини /Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні та політичні науки. - Вип. 16. - К., 2002. - С. 381-386.
6. Рабінович С. Принцип спільного блага у природно-правовому вченні католицької церкви /Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. праць. Вип. 3.- Харків: Право, 2002. - С. 150-160.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
