Права людини у правовій думці Наддніпрянської України кінця ХVІІІ – початку ХХ століття (індивідуалістичні концепції) - Автореферат

Національний університет внутрішніх справ Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави та права; історія політичних і правових вченьНауковий керівник: доктор юридичних наук, професор Ярмиш Олександр Назарович, перший проректор з наукової роботи Національного університету внутрішніх справ, м. Захист відбудеться 26 травня 2001 р. о "10.00" годині на засідання спеціалізованої вченої ради К 02.24.01 при Національному університеті внутрішніх справ (61080, м. Дореволюційна українська та російська юридична наука, вивчаючи права особи, накопичила науковий досвід, продемонструвала різні підходи, які співвідносяться з сучасною класифікацією теорій права і політичних доктрин. Таким чином, дисертація досліджує поняття, сутність і структуру прав людини, наукові передумови виникнення цієї концепції, усталення її в українській та російській політико-правовій думці наприкінці XVIII - на початку ХХ ст. в теоріях природного права, історичної школи права, позитивістських течіях. Одной из самых важных задач современного украинского общества считается необходимость формирования конституционного правового демократического государства, главной целью которого бы стало обеспечение прав и свобод человека и гражданина.Дослідження українських і російських джерел політико-правової думки кінця XVIII - початку ХХ ст. свідчить, що саме в той період ставилися найбільш актуальні проблеми в сфері прав особи, які піддавалися докладному науковому аналізу і теоретичному обґрунтуванню До того ж, в дисертації автор зосереджує свою увагу на індивідуалістичних підходах до субєкта реалізації прав людини, зважаючи на значно нижчий рівень їх дослідження в попередні часи та на їх значимість для сучасної теорії прав людини. Індивідуалістичні теорії прав людини, розрізняючись методологічно (природне право, юридичний позитивізм, соціологія права), на противагу колективістським виходили з того, що правами людина володіє індивідуально. Автор вивчає розвиток ідеї прав людини в правовій думці Наддніпрянської України, виходячи з того, що терміном "Наддніпрянська Україна" в науковій літературі позначається територія України у складі Російської імперії (на противагу Україні в складі Австрійської, а згодом Австро-Угорської імперії). Основні постулати кожної з індивідуалістичних теорій прав людини (природного права, історична школа права, юридичного позитивізму, соціологічного позитивізму, "відродженого природного права") розглядаються на прикладі порівняльного аналізу поглядів окремих юристів, що свідчить про використання так званого портретного методу дослідження, в основі якого лежить принцип диференціації і синтезу наукового знання.У розділі 1 "Теоретичні засади та історико-правовий аспект дослідження концепції прав людини" автор, спираючись на точки зору цілого ряду спеціалістів, подає визначення прав людини як нормативно структурованих властивостей й особливостей буття особи, що виражають її свободу і є невідємними і необхідними засобами й умовами її життя, її взаємовідносин із суспільством, державою, іншими індивідами. Права людини мають складну структуру: існують певні розходження в поняттях "права людини" і "права громадянина", і "права" і "свободи" людини, "основні (фундаментальні) й інші права людини", "права індивіда" і "колективні права". Ідея "мононорм" - на етапі родоплемінного ладу першоосновою прав людини є "мононорми" - правила, що виражали стійкі звички людей, які переконували своєю доцільністю, концентрували в собі стихійні уявлення про корисне і шкідливе для роду або племені і були повязані зі становлення суспільної праці. Ідеї індивідуалізму - на етапі розкладу первіснообщинного ладу викристалізовувалися права окремого індивіда, що було повязано з наступними чинниками: по-перше, постійним устремління людини до свободи; по-друге, обумовленістю прав індивіда його соціальною роллю і корисністю для тієї соціальної системи, яка йому ці права забезпечує. Тому в контексті історії прав людини слід зазначити певний змістовний звязок, логіку спадкоємності і момент розвитку в ланцюгу таких актів, як англійські: Велика хартія вольностей (1215 р.), Петиція про право (1628 р.), Habeas Corpus Act (1679 р.), Білль про права (1689 р.); американські: Декларація прав Вірджинії (12 червня 1776 р.), Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки (4 липня 1776 р.), Конституція США (1787 р.), Білль про права (1789 - 1791 р.); французька Декларація прав людини і громадянина (1789 р.), Загальна декларація прав людини (1948 р.), міжнародні пакти про права людини, національні конституції.