Пріоритети формування системи управління державно-приватним партнерством у національній економіці - Статья

Пріоритети формування системи управління державно-приватним партнерством у національній економіціВикористовуваний у дослідженні структурно-функціональний метод наукового аналізу дозволив визначити, що система управління ДПП є комплексом структурних елементів національної економіки, обєднаних різноманітними, специфічними за змістом, звязками та відносинами завдяки взаємній інтеграції інтересів, відповідальності та ризиків. Ця система містить інститути, процеси, економічні важелі цілеспрямованого впливу та стимули, що створюють умови мотивованого ефективного партнерства держави та приватних підприємницьких структур. Наведено авторське бачення структури системи управління ДПП, що передбачає виокремлення в ній трьох основних рівнів управління: макроекономічного, мезоекономічного, мікроекономічного. Напрями подальших досліджень повинні перебувати у площині порівняльного аналізу ефективності певних форм управління ДПП відповідно до завдань конкретних проектів. Используемый в исследовании структурно-функциональный метод научного анализа позволил определить, что система управления ГЧП является комплексом структурных элементов национальной экономики, объединенных разнообразными, специфическими по содержанию, связями и отношениями благодаря взаимной интеграции интересов, ответственности и рисков.Відтворювальний характер цих відносин проявляється в інституті державно-приватного партнерства (public - private partnership) (ДПП), становлення ідеології якого почалося з першої половини 90-х років ХХ ст., а сучасна практика реалізації проектів ДПП сягає понад три тисячі діючих проектів [1]. Типовими стадіями реалізації ДПП-проекту визнаються такі: формування й вираження ініціативи державою; пропозиції приватного бізнесу з реалізації висунутої ініціативи; узгодження суттєвих умов та інтересів держави й приватного бізнесу в рамках майбутнього проекту ДПП; закріплення досягнутих домовленостей між державою й приватним бізнесом у контракті; виконання прийнятих зобовязань у рамках ДПП; аналіз отриманих результатів ДПП; розробка нових (більш досконалих) моделей ДПП; формування нових ініціатив з боку держави [2, с.58]. На першій стадії основним і єдиним актором є держава; на другій - численні потенційні учасники ДПП із приватного сектора; на третій - вони ж і держава; на четвертій і пятій - держава і безпосередньо переможець відбору, що став учасником конкретного ДПП-проекту; на шостій, сьомій і восьмій - знову єдиним актором виступає держава. Субєктами системи управління ДПП визначимо органи державної влади та інститути (одноосібний або колегіальний виконавчий орган, спеціально створений для виконання завдання реалізації конкретного ДПП - проекту), діяльність яких забезпечує регулювальний вплив на умови, процеси, відносини сторін - партнерів ДПП. Під обєктами системи управління ДПП розуміємо умови, процеси, відносини, елементи і сектори національної економіки, на які спрямовується регулювальний вплив держави та управлінські функції спеціальних колегіальних органів управління з метою реалізації партнерських відносин держави і бізнесу в рамках конкретних спільних проектів та в межах національної економіки в цілому.Пріоритети формування системи управління державно-приватним партнерством мають полягати в її структуризації відповідно до принципів ієрархічності, що ґрунтуються на різнорівневості (макро-, мезо-і мікрорівень) компетенцій і відповідальності учасників партнерства, узгодження їх інтересів, організації функціональних взаємозвязків та погодженості управлінських процесів між органами державної влади та підприємницькими структурами.

Загальний зміст роботи