Поняття і загальна характеристика позитивізму, його основні ідеї та настанови. Махізм і емпіріокритицизм як "друга хвиля" позитивізму, оцінка їх досягнень. Розвиток філософії в XX ст.: представники і напрямки досліджень. Філософія лінгвістичного аналізу.
Розглянути ідею безперервного прогресу людського духу висунуту Кантом: теологія > філософія > наука. Під наукою позитивізм розуміє знання, побудоване на зразок природознавства. Світогляд, який намагається вирішити основні проблеми - що таке світ, людина, що таке добро, прекрасне тощо, виходячи з наукового знання, називають сцієнтизмом (лат. scientia - наука). Позитивізм у розумінні відношення філософії та науки в стислій формі повторив розвиток їх взаємозвязків протягом тисячолітньої історії. Якщо Конт і Спенсер мислили філософію як своєрідну інтегральну «синтетичну» науку, то їх спадкоємці - представники «другої хвилі» позитивізму, усвідомивши марність подібних прагнень, звели філософію до методології наукового пізнання.Якщо неопозитивізм займався аналізом «готового» знання (такого, що вже склалося) і робив своїм безпосереднім предметом мовний вираз цього знання, то в концепціях, які прийшли йому на зміну, ставляться і обговорюються питання: як розвивається наука? Науку при цьому намагаються внести в контекст суспільного життя й культури. Робиться ряд цікавих спостережень і висновків, які стосуються закономірностей розвитку науки, зокрема наукових революцій1. Названі дослідники оперують поняттям «парадигма» (грец. parageigma - приклад, зразок) - прийнята модель, зразок постановки і розвязання наукових проблем; «зміна парадигм», яка й означає наукову революцію, наприклад, перехід від геоцентризму до геліоцентризму, від фізики Галілея - Ньютона до фізики Ейнштейна; «науково-дослідницькі програми» і їх зміна (Лакатос); «наукове співтовариство», тобто група (спільнота) вчених-однодумців, яка створює і розробляє певну парадигму або здійснює зміну парадигми. Сучасні концепції розвитку науки виявляють ряд справді існуючих особливостей і закономірностей цього процесу, але тоді в них перебільшуються деякі його моменти, скажімо, принципова відмінність нової парадигми від старої.
Вывод
Новітні концепції науки (наукознавства) виходять за межі типових для неопозитивізму проблем. Якщо неопозитивізм займався аналізом «готового» знання (такого, що вже склалося) і робив своїм безпосереднім предметом мовний вираз цього знання, то в концепціях, які прийшли йому на зміну, ставляться і обговорюються питання: як розвивається наука? Які чинники впливають на цей розвиток? Як відбувається зміна наукових теорій? Яке співвідношення між старою і новою теоріями? і т. п. Саме ці питання розглядаються в працях Т. Куна, І. Лакатоса, П. Фейєрбенда та інших. Науку при цьому намагаються внести в контекст суспільного життя й культури. Робиться ряд цікавих спостережень і висновків, які стосуються закономірностей розвитку науки, зокрема наукових революцій1. Названі дослідники оперують поняттям «парадигма» (грец. parageigma - приклад, зразок) - прийнята модель, зразок постановки і розвязання наукових проблем; «зміна парадигм», яка й означає наукову революцію, наприклад, перехід від геоцентризму до геліоцентризму, від фізики Галілея - Ньютона до фізики Ейнштейна; «науково-дослідницькі програми» і їх зміна (Лакатос); «наукове співтовариство», тобто група (спільнота) вчених-однодумців, яка створює і розробляє певну парадигму або здійснює зміну парадигми. Сучасні концепції розвитку науки виявляють ряд справді існуючих особливостей і закономірностей цього процесу, але тоді в них перебільшуються деякі його моменти, скажімо, принципова відмінність нової парадигми від старої.
Близькими до позитивістської традиції є вчення прагматизму (грец. pragma - справа, дія), зокрема інструменталізму, їх засновниками були американські (США) мислителі кінця XIX - початку XX ст. Ч.Пірс, У. Джемс, Дж. Дьюї, ДЖТ.Мід. Прагматизм правомірно розглядати як концептуальне (понятійно-теоретичне) оформлення такої риси американського менталітету, як практицизм, діловитість прагнення до життєвого успіху, до корисного ефекту будь-якої діяльності.
Оперуючи традиційним для позитивістського напряму поняттям «досвід», прагматисти розглядають його (досвід) як ряд ситуацій, які ставлять перед людиною проблеми, що вимагають розвязання. Смисл понять, концепцій, на їх думку, полягає в тому, що вони вказують способи і правила розвязання проблем, досягнення бажаного ефекту, тобто виконують «інструментальну"" функцію. «Істинними"" є ті поняття і теорії, які дають найбільший ефект, «працюють», приносячи користь. Таким чином, істинність - це практична користь. Наприклад, релігія - істина, бо вона виконує корисну, потрібну людині «психотерапевтичну» функцію.
При такому розумінні відношення істинності (відповідності наших думок, понять, концепцій обєктивній дійсності) і практичної ефективності ототожнюється; поняття істини субєктивізується.
Список литературы
1. Горак Г.І. Філософія: Курс лекцій. - К.: Вілбор, 1998. - 272 с.
2. Київський національний університет ім. Т. Шевченка - Підручник з історії Філософії.
