Порядок побудови нової схеми функціонування процесів пояснення та розуміння в науковій парадигмі, обґрунтування їх єдності, спільного застосування. Виявлення структури герменевтичного кола, з погляду його ускладнення часовим виміром та виміром глибини.
Пояснення і розуміння в сучасній науковій парадигміСпецифікою нинішньої ситуації в науці є швидкий розвиток ідей, багатогранність та «мозаїчність» філософії та методології науки, в рамках яких плюралістично, демократично розвиваються різні, часом протилежні, наукові концепції, пошук істини відбувається, на відміну від класичної наукової парадигми, не визнанням єдино вірною однієї з точок зору, а робиться наголос на багатогранності світу та відносності субєктивних поглядів на нього. З цього погляду дихотомія пояснення і розуміння саме у такій ситуації постійних революційних змін у філософській думці може бути радикально розвязана при формуванні методології нового типу, мета якої полягатиме у цілісному схопленні предмета дослідження, єдності методів та функцій гуманітарного та природничого пізнання, а також активне використання особистісного досвіду (так званого ненаукового знання). По-друге, позитивною рисою такого підходу, на нашу думку, буде застосування принципу герменевтичного кола (яке при врахуванні вимірів складності постає як конструкція спіралі, а не кола) до природничих наук: особистість не просто веде діалог зі світом, а гармонійно включена в цей світ, однак не усвідомлює себе центром сущого, а визнає себе частинкою його, яка не може існувати без цілого (світу), але й ціле без своєї частки не буде гармонійно завершеним. Найважливішими з них, на нашу думку, є кілька: - згідно логіки дослідження, продиктованої темою та метою, аналіз єдності пояснення і розуміння ми розпочали від супротивного - поставили перед собою завдання вияву позитивних рис та обмеженості смислової та структурної дихотомії пояснення і розуміння в класичній науковій парадигмі, яка, в свою чергу, базується на дихотомії індивідуального та неповторюваного і загального та повторюваного в часі, як основи поділу гуманітарних та природничих наук, відповідно. Вперше обґрунтовується розгляд пояснення не лише або як результату розуміння, або як передумови розуміння (комунікативна функція пояснення), а як структуру розуміння-пояснення-розуміння (цілісності пояснення-розуміння), що означає переосмислення пояснення як процесу вербалізації авторського розуміння; такий підхід передбачає ускладнення структури пояснення світоглядними та морально-оціночними елементами, а розгляд структури розуміння дозволяє проводити з позиції, так званої, логічної схеми пояснення.3) розробка дедуктивно-номологічної моделі пояснення та дискусія навколо застосування її у гуманітарній сфері засвідчила не лише хиби даного типу пояснення, а й дихотомії пояснення та розуміння загалом, обмеженість такого підходу. 4) пояснення можна розглядати відокремлено від процесів розуміння лише в рамках однієї, чітко заданої наукової парадигми, що вже свідчить про обмеженість можливостей та структури пояснення у класичній науковій парадигмі. Пояснення розглядалося в багатьох працях представників філософії науки, виводились його типи, види, структура, але досі вчені не дійшли до єдиного його трактування, особливо якщо порівнювати специфіку пояснення у різних сферах наукового знання. У філософії науки до середини XX століття наукові дослідження розглядалися виключно крізь призму їх результатів, а тому і пояснення вивчалося лише в другому аспекті. Безліч спроб створення нового трактування пояснення, а також новий погляд на структуру цієї функції науки, спостерігається після широкого застосування пояснення в гуманітарних науках, перш за все в історії, соціології, психології та педагогіці.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
