Повісті Бориса Харчука. Проблеми поетики - Автореферат

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРобота виконана на кафедрі української літератури Національного педагогічного університету імені М.П. Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Погребенник Володимир Федорович, Національний педагогічний університет імені М.П. Ковалів Юрій Іванович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри новітньої української літератури Захист відбудеться “20” квітня 2007 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.67.053.02 у Херсонському державному університеті за адресою: 73000, м.Серед тих, хто репрезентував літературу “нової хвилі”, помітне місце належить Борисові Харчуку, художня проза якого прикметна національною самобутністю і новаторськими мистецькими рішеннями, глибоким ліризмом і напруженістю філософської думки, тонким психологізмом і високою емоційною наснагою. Про причетність Б.Харчука до мистецького життя 60-х свідчить не тільки художнє “визрівання” письменника в самобутньому та оригінальному “шістдесятницькому” середовищі, але насамперед гуманістичний пафос прози митця з її морально-етичними вартостями, прихованою полемічністю та ідеологічною незаангажованістю. Критичний аналіз наукової літератури з питань вивчення творчості Б.Харчука свідчить про нерівномірну увагу дослідників до повістей, написаних у 70-80-х рр. Тож існує потреба комплексного дослідження повістей Б.Харчука - від висвітлення шляху й обставин уходження митця в українську літературу, аналізу філософсько-естетичних засад його прози до вивчення специфіки нарації та розвязання письменником онтологічної та аксіологічної проблематики. Теоретичну та методологічну основу дослідження складають літературно-критичні праці українських і зарубіжних дослідників, присвячені розвитку української епіки другої половини ХХ ст., - В.Агеєвої, В.Дончика, М.Жулинського, Н.Зборовської, Ю.Коваліва, А.Кравченка, А.Погрібного, Г.Сивоконя; наукові розвідки з проблем поетики художнього твору В.Жирмунського, Г.Клочека, М.Кодака, В.Марка, Б.Успенського, з питань еволюції жанру повісті в літературі - Ю.Дворяшина, В.Кожинова, А.Кузьміна, М.Утєхіна, Т.Тищук; студії С.Гречанюка, І.Дзюби, В.Мельника, М.Слабошпицького та інших, присвячені дослідженню творчості Б.Харчука; фундаментальні концепти філософів М.Бердяєва, О.Больнова, С.Кєркегора, Ж.-П.Сартра, А.Швейцера, Е.Фромма; психологів М.Арнаудова, Л.Виготського; культурологів М.Бахтіна, Р.Інґардена, Ю.Лотмана та інших.У першому розділі “Проблематика повістей Б.Харчука: художньо-філософський концепт “людина і війна” констатується, що письменник апробував воєнну тематику, коли українська література вже мала достатньо розроблену традицію її творчого опрацювання. Тему зруйнованого війною дитинства художньо осмислено Б.Харчуком у повістях “Теплий попіл” (1970), “Крижі” (1979), “Облава” (1981), “Невловиме літо” (1981), “Далека стежка до весни” (“Млиновеччина”, 1983), “Роман і Яринка” (“Двоє”, 1984). Повість “Теплий попіл” присвячена трагедії спалених сіл, що неодноразово ставала предметом осмислення і української (повісті “Вічні Кортеліси” В.Яворівського, “З вогню воскресли” Є.Гуцала), і білоруської літератури (твори А.Адамовича “Хатинська повість”, “Карателі”, документальна книга А.Адамовича, Я.Бриля і В.Колесника “Я з вогненного села”). “Екзистенційна проблематика “воєнної прози” Б.Харчука: специфіка естетичного втілення” зазначено: повернення в літературу 60-х років особистісних мотивів, “негероїчних постатей” зумовило характерну для цього часу екзистенційну проблематику (у новелах Гр.Тютюнника, Є.Гуцала, творах Р.Андріяшика, В.Міняйла, В.Дрозда, І.Чендея, Вал. Ключовий майже у всіх повістях про війну Б.Харчука, він зумовлює розвиток внутрішнього сюжету творів, оформлюється у повістях не відразу, а поступово, представлений не статично, а в розвитку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ