Постмодернізм в українській, польській та російській прозі: типологія образу-персонажа - Автореферат

З іншого боку, дослідники вказують на частковість та вторинність українського літературного постмодернізму: “Постмодернізм ... залишається в нас найперше дискусією та дискурсією - розмовою та есеєм; відсутній перетин їх зі звиклим художнім текстом (постмодернізм без Еко, без Зюскінда, без Кортасара, без Фаулза) - тому залишається, найперше, цариною “елегантної інтелектуальної фікції...”. 2. зіставити екзистенційні параметри персонажа постмодерної прози в українській, російській та польській літературах; У відповідності до проблемно-тематичних акцентів, артикульованих національними постмодернізмами, в кожній з літератур переважають певні жанрово-стильові її різновиди: однією з найпотужніших течій російського постмодернізму є концептуалізм, в українському та польському постмодернізмі чи не найяскравішою є романтична традиція. Суть екзистенціалізму як світогляду в найбільш загальному вигляді зводиться до таких тверджень: особистість, реальність її існування - найвагоміша відправна точка осмислення буття; людина, перебуваючи в абсурдному, хаотичному світі, почувається чужою та самотньою, вона постійно знаходиться у тривожному стані вибору рішення, певної лінії поведінки; цей стресовий для людини стан означується поняттям “екзистенційна свобода”, яка, з одного боку, є найвищою цінністю існування людини, а з другого - чи не найглибшою її драмою, “бо на кожній фазі самоствердження особистості воно залежить від кожного її вибору, кожного рішення”. У них, по-перше, гостро звучить проблема національної самоідентичності та самоствердження, з огляду на історичні обставини несвободи націй; по-друге, “інтелектуальні” традиції в українській та польській літературах були менш потужні, ніж у російській, і тому тема героя-інтелектуала є досі актуальною.Проведене дослідження підтверджує неодноразово дискутовану різними критиками тезу про питомість/запозиченість і своєрідність/вторинність постмодерністських явищ у літературах України, Польщі, Росії: вони розвивалися в повоєнний час несинхронно, але поява постмодерністських тенденцій виглядає в кожній з них цілком закономірною і вмотивованою розвитком суспільно-історичних відносин та національних культурних традицій. Зробивши вибір показових для літературного процесу останньої третини ХХ століття творів у російській, польській та українських літературах і проаналізувавши їх в аспекті типології образів-персонажів, можемо стверджувати, що в кожній національній літературі, де генетичні й міжкультурні звязки дуже давні, міцні й багатогранні, тим не менше практично нема прямих аналогій, запозичень і вторинності у творах, близьких за типологією героя. При всьому “космополітизмі” постмодерних творів, кожен з авторів піднімає глибинні національні проблеми, і бачення їх відзначається рисами національного менталітету. Основні онтологічні виміри постмодерного персонажа, крізь які проступають базові параметри постмодерністської ситуації в культурі загалом, - це екзистенційне забарвлення, посилена увага до маргінального та явище деперсоналізації особи. Найуживаніша модель постмодерної особи, артикульована в художній літературі, - загублена й розчинена в системі висловлювань про неї людина, яка як обєкт і субєкт пізнання через художню літературу зникає, розмивається, перестає бути індивідом.

літературний постмодернізм маргінальність

Проведене дослідження підтверджує неодноразово дискутовану різними критиками тезу про питомість/запозиченість і своєрідність/вторинність постмодерністських явищ у літературах України, Польщі, Росії: вони розвивалися в повоєнний час несинхронно, але поява постмодерністських тенденцій виглядає в кожній з них цілком закономірною і вмотивованою розвитком суспільно-історичних відносин та національних культурних традицій.

Зробивши вибір показових для літературного процесу останньої третини ХХ століття творів у російській, польській та українських літературах і проаналізувавши їх в аспекті типології образів-персонажів, можемо стверджувати, що в кожній національній літературі, де генетичні й міжкультурні звязки дуже давні, міцні й багатогранні, тим не менше практично нема прямих аналогій, запозичень і вторинності у творах, близьких за типологією героя. При всьому “космополітизмі” постмодерних творів, кожен з авторів піднімає глибинні національні проблеми, і бачення їх відзначається рисами національного менталітету. Цей факт підкреслює заінтегрованість сучасної української літератури у світовий культурний процес, проте не заперечує її національної самобутності.

Основні онтологічні виміри постмодерного персонажа, крізь які проступають базові параметри постмодерністської ситуації в культурі загалом, - це екзистенційне забарвлення, посилена увага до маргінального та явище деперсоналізації особи.

У художній літературі постмодернізму екзистенційна проблематика посідає провідне місце. Показовими в цьому сенсі є твори поляка Т. Конвіцького, росіянки Л. Петрушевської та українки О. Забужко. Основні екзистенційні проблеми, артикульовані ними, - спільні, проте кожен із письменників окреслює питомо національний варіант комплексу екзистенційних проблем. Тема межі свідомості, психічної норми, межі соціуму й індивіда - спільна характеристика творчості Вен. Єрофеєва, Ю. Іздрика та Є. Пільха, які репрезентують доволі поширені типи з яскравою девіантною поведінкою. Зображені українським, російським та польським письменниками герої-інтелектуали гостро переживають екзистенційну несвободу, самотність та хисткість існування у світі, і - як результат - опиняються на маргінесі суспільного життя. Найуживаніша модель постмодерної особи, артикульована в художній літературі, - загублена й розчинена в системі висловлювань про неї людина, яка як обєкт і субєкт пізнання через художню літературу зникає, розмивається, перестає бути індивідом. Саме такими є герої романів А. Бітова, П. Гуелле, Ю. Андруховича.

Не дивлячись на те, що в даному дослідженні ми спиралися на аналіз окремих, показових творів, а не цілих національних літератур, є підстави стверджувати, що у межах постмодерністського напрямку співіснують три типи творчості, які виявляють себе в кожній літературній епосі, і відповідні їм образи персонажа - міметичний, імітаційний (симулятивний) та креативний. На нашу думку, міметичними характеристиками визначаються образи персонажів у Л. Петрушевської та Є. Пільха; риси імітаційного (симулятивного) - у знижено-пародійному його варіанті - простежуються в А. Бітова, Т. Конвіцького та Ю. Андруховича; а героїв Вен. Єрофеєва, О. Забужко та Ю. Іздрика можна віднести до креативного типу образів-персонажів.

1. Лавринович Л.Б. Деперсоналізація героя в українській та польській постмодерній прозі (на прикладі романів П. Хюлле та Ю. Андруховича) //Науковий вісник ВДУ. Філологічні науки. - 2001. - №9. - С.182-186.

2. Лавринович Л.Б. Дійсність і людина у циклі Л. Петрушевської “В садах інших можливостей”: проблема дегуманізації та шляхи її подолання // Науковий вісник ВДУ. Філологічні науки. - 1999. - № 13. - С.188-191.

3. Лавринович Л.Б. Міфологізм у художньому світі Л. Петрушевської (“Пісні східних словян”) //Науковий вісник ВДУ. Філологічні науки. - 2000. - № 6. - С.335-337.

4. Лавринович Л.Б. Образ автора у трилогії А. Бітова “Оглашенні” //Проблеми славістики. - 2001. - № 3. - С.6-12.

5. Лавринович Л.Б. Сучасний український постмодернізм - напрям? стиль? метод? // Слово і час. - 2001. - № 1. - С.39-46.

6. Лавринович Л.Б. Філософсько-естетична концепція людини і світу у повісті А. Бітова “Людина в пейзажі”: мотив переживання граничності культури // Проблеми славістики. - 2000. - № 1. - С.16-19.

7. Лавринович Л.Б. Особливості літературного стилю “постмодерн” //Матеріали XLII наукової конференції ВДУ. Ч.ІІ. - Луцьк,1996. - С.173-174.

8. Лавринович Л.Б. Особливості авторської оповіді та стилю в романі А. Бітова “Пушкінський дім” // Наукові записки аспірантів: Зб. наукових праць. Вип.1. - Луцьк,1997. - С.42-46.

Размещено на .ru