Постмодерністська трансформація комунікативної культури в Україні в контексті розвитку туризму - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТЗахист відбудеться 1 липня 2006р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02 в Київському національному університеті культури і мистецтв (01601, м. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв (01601, м. У дисертації досліджується процес трансформації комунікативної культури України в контексті розвитку туризму від модерн-парадигми, характерній для радянського періоду, до постмодерністської парадигми, яка утверджується за роки незалежності України. Визначаються показники трансформації комунікативної культури в Україні в контексті розвитку туризму та на основі їх аналізу доводиться висновок про її постмодерністський характер. Уточнено понятие коммуникативной культуры и выяснено соотношение объема этого понятия с объемом понятий “межкультурная коммуникация” и “культура коммуникации”.Кардинальні зміни, що відбуваються за період незалежності України, мають парадигмальний характер не тільки у політичному чи економічному житті, але й в культурі, яка відповідно до нових соціально-економічних реалій трансформується в усіх своїх складових, набуваючи принципово нових рис. Складовою культури, в якій яскраво проявляється специфіка постмодернізму, є комунікативна культура, що формується на основі конкретно-історичних імперативів спілкування і відображає суспільні цінності та їх ієрархію. Одним з видів історичної практики, в якому особливості трансформації комунікативної культури проявляють себе найбільш яскраво, є туризм, котрий набув поширення за певних економічних, політичних і соціальних умов, що склалися у другій половині ХХ століття: підвищення матеріально-економічного рівня, вивільнення часу для рекреації і відпочинку, розвиток транспортної і готельної інфраструктури тощо. Наукова рефлексія цієї - постмодерністської за своїм характером - трансформації ще потребує свого дослідження, оскільки комунікативна культура України, в тому числі останнього історичного етапу її розвитку - пострадянського, як самостійний предмет наукового - історико-культурного - дослідження, ще не виступала. Географічні межі дисертаційного дослідження охоплюють всю сучасну Україну, оскільки характер трансформації комунікативної культури має в цілому універсальні риси.У Вступі розкривається актуальність поставленої проблеми, визначаються мета і завдання роботи; виокремлюються обєкт і предмет дослідження, наводяться відомості про звязок роботи з науковими програмами; розкриваються методи дослідження, обґрунтовуються його наукова новизна і практичне значення, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження та публікацій. У першому розділі „Історіографія та джерельна база дослідження” аналізується масив літератури, що стосується досліджуваної проблеми, проводиться її типологізація, розглядаються основні підходи як у вітчизняній науковій літературі, так і в зарубіжній до аналізу комунікативної культури і туризму як історичної практики, в контексті якої відбувається міжкультурна комунікація. Серед зарубіжних етнологів другої половини ХХ століття питаннями культурної комунікації займався англійський етнолог Е.Лич, який у своїй роботі ”Культура і комунікація” (англійське видання 1976 р., російськомовне 2001 р.) зробив наголос на семіотичному аспекті комунікації в різних культурах. За радянських часів комунікативна культура в цілому також не складає окремий предмет уваги істориків, проходячи як одна зі складових етнографічних досліджень, центром яких стає ленінградський Інститут етнографії ім.М.М.Миклухо-Маклая. Автори виділили наступні періоди розвитку туризму: мандрівництво як прообраз туризму (ІХ-ХІХ ст.); початок організованого туризму (кінець ХІХ - початок ХХ ст.); розвиток туризму в Україні у міжвоєнний період (1918-1939 рр.); розвиток туризму в повоєнний період (50-60 рр.); період 70-80 рр., який автори визначили як „зоряний час радянського туризму”; і, нарешті, сучасний стан розвитку туризму в Україні (90-ті рр.)„Туризм радянського періоду як відбиток особливостей комунікативної культури модерного типу” аналізуються особливості комунікативної культури радянської доби через її прояв у характері розвитку туризму. Туризм розглядався радянською владою як потужний важіль ідеологічного впливу як на власне населення, так і на іноземців. Відповідно до цього перед радянською владою поставало питання ідеологічного впливу під різними кутами зору: у першому випадку, тобто в іноземному туризмі, ідеологічне завдання зводилося до того, щоб здійснювати активну наступальну політику - необхідно було переконати іноземних туристів у перевагах соціалістичного строю, наочно продемонструвавши їм здобутки та досягнення країни рад, оптимістичність та ідеологічну переконаність радянських людей. У цьому контексті, зокрема, проаналізовані: Постанова Кабінету Міністрів України від 29.12.95 №1074 „Про правила вїзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію”, Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ