Головні етапи та обставини становлення особистості О.С. Курбаса, а також короткий нарис його життя та творчості. Робота у "Молодому театрі", оцінка здобутків. Лесь Курбас у 1920–1934 роках: Кийдрамте, "Березіль" та творчість у Соловецьких таборах.
Постать Леся Курбаса в історії українського театруВ І907 році Олександр Степанович закінчив гімназію екстерном і, порушивши родинне табу, подав заяву на вступ до театрального відділу культурно-мистецького товариства «Руська бесіда» з проханням призначити йому стипендію для навчання у школі драматичного мистецтва, але отримав відмову, оскільки театр не мав потрібних коштів. Курбас використовував будь-яку можливість відвідувати театри: Бургтеатр, Придворний та Народний оперні, класичної оперети, а також театри віденських передмість з характерними традиціями національного народного мистецтва. На майбутню творчість та формування естетичних уподобань вплинули відвідування Курбасом таких театрів у «столиці» Східної Галичини як Львівський драматичний польський театр та «Руська бесіда» (в останньому свого часу працювали його батьки) [2, 341 с.]. Режисурою у цьому театрі Курбас не займався, але постійно звертався до мистецького керівника С. Революція та спричинені нею події стали для Курбаса ще одним аргументом на користь доведення необхідності змін в українському театрі, на які були налаштовані молодотеатрівці.У часи українських визвольних змагань в період становлення та перебування радянської влади на Україні, Лесь Курбас був не просто одним із багатьох українських режисерів. Експериментаторство з живим організмом театру та атмосфера постійної динаміки мистецтва, вирізняють Олександра Степановича серед режисури 10-30-х років XX століття. Природна обдарованість Леся Курбаса, середовище становлення його особистості, отримана освіта, відданість та наполегливість у роботі, творчі та організаторські здібності дозволили йому стати лідером процесів розбудови театрального мистецтва, очолити процес створення модерного національного театру, започаткувати нову епоху сценічного мистецтва України.
Вывод
У часи українських визвольних змагань в період становлення та перебування радянської влади на Україні, Лесь Курбас був не просто одним із багатьох українських режисерів. Експериментаторство з живим організмом театру та атмосфера постійної динаміки мистецтва, вирізняють Олександра Степановича серед режисури 10-30-х років XX століття. Лесь Курбас свою творчість у справі розвитку театру вибудував на зразок постійного самовдосконалення особистості.
Перша світова війна та період українських національно - визвольних змагань 1917-1920 років дали поштовх розвитку національно - культурних процесів.
Природна обдарованість Леся Курбаса, середовище становлення його особистості, отримана освіта, відданість та наполегливість у роботі, творчі та організаторські здібності дозволили йому стати лідером процесів розбудови театрального мистецтва, очолити процес створення модерного національного театру, започаткувати нову епоху сценічного мистецтва України. Це стало можливим завдяки ґрунтовним перетворенням, які торкнулися проблеми розробки репертуару, вдосконалення «виробничих відносин» сценариста, актора, режисера, тобто виведення їх у спільну площину дій.
Як режисер Лесь Курбас працював близько пятнадцяти років - надто малий термін для розкриття всієї повноти його замислів, але і за цей час він зумів радикально вплинути на театральну культуру України 20-30-х років XX століття.
Час поступового реформування сцени на той період вже пройшов, українське сценічне мистецтво лишалось суто традиційним, ніякої еволюції в репертуарі, режисурі та акторській грі не спостерігалось, тому часто говорять про революційний характер тих змін та перетворень, які провів у театральне життя Лесь Курбас протягом двох десятків років, за які український театр став відповідати світовим стандартам.
Головну режисерську ідею Л. Курбаса можна сформулювати твердженням, що театр неповинен займатися дзеркальним відображенням дійсності, а зобовязаний активно її перетворювати.
Список литературы
1. Бобошко Ю.М. Режисер Лесь Курбас. - К.: Мистецтво, 1987. - 43 с.
2. Василько В. Театру віддане життя. - К.: Мистецтво, 1984. - 342 с.
3. Гірняк Й. До недобитків «Березоля» // Сучасність. - 1974. №2 - 3-34 с.
4. Гірняк Й. З хроніки останніх днів «Березоля» // Сучасність. - 1974. №11. - 52-60 с.
5. Даниленко В.М., Касьянов І.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні 20-30 рр. К.: Либідь, 1991. - 57-63 с.
6. Запорожец А.В. Воспоминания о Курбасе // Избранные психологические труды - М., 1986. - 32-39 с.
7. Корнієнко Н.М. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. - К.: Факт, 1998. - 45-48 с.
8. Кузякіна Н.Б. Лесь Курбас. Статьи и воспоминания о Лесе Курбасе. Литературное наследие.-М.: Искусство, 1988. - 3-8 с.
9. Курбас Л. «…Я принял это молча» // Театр. - 1989 р. - 120-143 с.
10. Лабінський М. Молодий театр. Генеза. Завдання. Шляхи. - К.: Мистецтво, 1990. - 35-40 с.
11. Липковская А. Лицо сатира // Театральная жизни. - 1993. - №10. - 12 с.
12. Ревуцький В. Лесь Курбас і театр // Лесь Курбас у театральній діяльності, оцінках сучасників, документи. - Балтимор; Торонто: Смолоскип, 1989. - 36 с.
13. Скалій Р. Де і коли народився Лесь Курбас? // Вітчизна. - 1974. - №6. - 23 с.
14. Справа №103010 (нові матеріали у справі Леся Курбаса) // Український театр. - 1993. - №1. - с. 27
15. Танюк Л. Лесь Курбас і Світова культура // Всесвіт. - 1987. - №6. - 149 с.
16. Терещенко З. З молодим Петрицьким. Спогади // Вітчизна. - 1980. - №8. - 173-174 с.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
