Євген Харлампійович Чикаленко як один з провідних громадських діячів українського руху останніх десятиліть ХІХ - першої третини ХХ сторіччя. Погляди Чикаленка щодо його відношення до радикальних екстремістських дій, що мають місце в політичній сфері.
При низкой оригинальности работы "Постать i думки Євгена Чикаленка у контексті українського консерватизму", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Бойко вважає, що Чикаленко “своєю працею сприяв розвитку громадського руху в Україні на демократичних засадах”, при цьому він “займав послідовно демократичні позиції і керувався виключно інтересами українського народу”, Н. Шевчук вважає, що за системою своїх поглядів Чикаленко був ніби посередині між українофілами та українцями. Творці і сучасники “Історії Русов”, Кирило-Методіївське братство були автономісти-федералісти; Драгоманов і Грушевський у своїх працях раз у раз були автономістами, а не сепаратистами і з політикою Мазепи нічого спільного не мали”. Зокрема, він негативно зустрів повідомлення про вбивство царя Олександра ІІ, про що й занотовував у своїх спогадах: “.Хоч я і не ставився тоді негативно до терору, але вважав, що цього царя не треба займати, бо він був дуже популярний серед усіх верств людности за визволення селян з неволі, за новий суд, земство та інші реформи”. Досить показовими у цьому сенсі були його своєрідні “повчання” заможним селянам Перешор та Кононівки: “Я казав їм, що всяка революція, як казав мій учитель історії Смоленський, йде по такій схемі: єсть монархія “быть по сему”, настає революція, яка скинувши монарха, оголошує республіку, а з дальшим ходом, республіка переходить у “ріжпубліку” т.є. з монархії вже робиться анархія, а потім знов вертається монархія - і “быть по сему”...”.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
