Поширеність синдрому гіперреактивності бронхів серед різних статево-вікових та професійних контингентів населення, роль основних етіологічних чинників у його формуванні - Автореферат

Інститут фтизіатрії і пульмонології ім.НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: доктор медичних наук, професор Мостовий Юрій Михайлович, Вінницький державний медичний університет ім. ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ: доктор медичних наук, професор Дзюблик Олександр Ярославович Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Яновського АМН України, завідувач відділення технологій лікування НЗЛ доктор медичних наук, професор Петренко Василь Іванович, Національний медичний університет ім. Захист відбудеться “26” листопада 2001 р. о 14 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.552.01 при Інституті фтизіатрії і пульмонології ім. З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту фтизіатрії і пульмонології ім.На думку одних дослідників, у всіх хворих на БА діагностується ГРБ, інші стверджують, що ГРБ не є синонімом БА, і її недостатньо для встановлення діагнозу цього захворювання (G. Відомо, що ГРБ виявляють у хворих з іншими патологіями органів дихання, зокрема хронічним обструктивним бронхітом, вірусними інфекціями верхніх та нижніх дихальних шляхів, пневмоніями, хворобою гіалінових мембран, бронхопульмональною дисплазією, кістозним фіброзом легень, тощо (Д.А. Tiffenau запропонував самостійний термін “ГРБ” та визначив її роль у розвитку БА, вважають, що на зміну функціонального стану бронхів впливають контакти з алергенами, на вагому роль інфекційних агентів та сполук, що забруднюють повітря у розвитку ГРБ, вказують Е.О. Виконати провокаційні інгаляційні проби з бронхоконстрикторними агентами, а саме - ацетилхоліном та гістаміном, для діагностики СГБ та визначити особливості відповіді на них у осіб, які мають різні фактори ризику розвитку СГБ. Клініко-функціональне обстеження включало анкетування з метою виявлення осіб, які предявляють скарги, ймовірно, характерні для СГБ, вивчення ФЗД у осіб, котрі мали СГБ за даними анкетування, провокаційні інгаляційні проби з бронхоконстрикторними агентами для діагностики СГБ.

За темою дисертації опубліковано 15 робіт, у тому числі 11 одноосібно, серед них - 4 статті в фахових журналах, 11 - у збірниках матеріалів та тез науково-практичних конференцій. Видано методичні рекомендації “Інструментальні методи дослідження функції зовнішнього дихання при захворюваннях бронхолегеневої системи” (Вінниця, 2000) для студентів та лікарів-інтернів вищих медичних закладів освіти ІІІ - IV рівнів акредитації. Затверджено раціоналізаторську пропозицію: “Спосіб клініко-функціональної діагностики синдрому гіперреактивності бронхів”, 2001 (№ реєстрації 38).

Структура та обсяг дисертації

Дисертація складається із вступу, огляду літератури, опису методів дослідження, клінічної характеристики обстежених контингентів, результатів особистих досліджень, обговорення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій, переліку літератури, додатків.

Дисертація викладена на 191 сторінці друкованого тексту, ілюстрована 42 таблицями та 11 малюнками в основному тексті, додатки викладені на 7 сторінках. Список літератури містить 208 джерел, зокрема 92 кирилицею і 116 латиницею.

Основний зміст

Матеріали та методи дослідження

Відповідно до поставленої мети та завдань роботи обстежено 1623 особи, 709 чоловіків (43,7 %) та 914 жінок (56,3 %). Серед обстежених 532 особи (32,7 %) не мали професійного контакту з пиловими агентами, 1091 (67,3 %) - працювали в умовах контакту з різним пилом (822 контактували з алмазним пилом, 147 - з текстильним, 122 - з торфяним).

Комплексне клініко-функціональне обстеження з метою діагностики СГБ включає активне анкетування, вивчення ФЗД, проведення провокаційних інгаляційних проб з бронхоконстрикторними агентами.

У скринінговому обстеженні застосована оригінальна анкета, що створена на основі ряду міжнародних опитувальників для виявлення СГБ. Відповіді на запитання анкети дозволили виділити групу осіб з раніше не діагностованими хронічними обструктивними захворюваннями органів дихання, вивчити питання професійного, генеалогічного, алергологічного анамнезів, наявність супутніх захворювань, виділити можливі чинники СГБ. Анамнестичні ознаки СГБ встановлено в осіб, які позитивно відповідали на 2-4 запитання опитувальника, що характеризують цей синдром.

У таких осіб надалі було визначено показники ФЗД на компютерному спірографі “Пульмовент-2” (МП “Сенсорні системи”, м. Київ, 1995 р.). Вивчення ФЗД проводилося в режимі спокійного, форсованого дихання та максимальної вентиляції легень.

В результаті обстеження у 89 осіб (20,3 %) було встановлено вентиляційні порушення різного ступеня, що є протипоказанням для проведення провокаційних інгаляційних проб з бронхоконстрикторними речовинами. У цих осіб були проведені проби з бронхолітиком (сальбутамолом).

Для верифікації СГБ застосовувались проби з гістаміном та ацетилхоліном виробництва SIGMA-ALDRICH CHEMIE (Німеччина), на основі яких були виготовлені розчини ацетилхоліну - 0,001% та 1%, гістаміну - 0,001%, 0,01% та 0,1%. Розчини виготовлені з сухої речовини методом титрування в лабораторії СП “Сперко Україна”. Проби проводились за відсутності протипоказань, після підготовки пацієнтів, яка включала дотримання відповідного режиму перед обстеженням. За 30 хвилин до обстеження визначався вихідний рівень ФЗД, після чого проводилась проба з контрольною речовиною (фізіологічний розчин).

При відємній реакції на інгаляцію контрольної речовини протягом 2 хвилин вивчалась відповідь на послідовно зростаючі концентрації бронхоконстрикторних агентів до зниження показників ФЗД, а саме - обєму форсованого видиху на першій секунді (ОФВ1), життєвої ємкості легенів (ЖЄЛ) та Індексу Тифно (ІТ) на 15-20 % та більше від вихідного або до відємного результату. Інгаляційні провокаційні проби здійснювались на компютерному спірографі “Пульмовент-2” в режимі “Фармакотест”, що дозволило проаналізувати зміни бронхіальної прохідності після інгаляцій порівняно з вихідними.

Вивчено зміни швидкісних показників ФЗД, а саме форсованої життєвої ємкості легенів (ЖЄЛ), ОФВ1, ІТ, пікової обємної швидкості видиху (ПОШ), середньої обємної швидкості на рівні 25-75 % видиху (СОШ25-75), максимальної обємної швидкості на рівні 25-75 % видиху (МОШ25-75) під час інгаляційних проб з ацетилхоліном та гістаміном. Результати провокаційних проб та оцінка стану пацієнтів реєструвались у протоколі.

За СГБ вважалось зниження ОФВ1 на 20 % та більше, ЖЄЛ та ІТ на 15 % та більше від вихідного, що рекомендовано узгоджуючими документами (P.J. Sterk, 1993; R.J. Martin, 1997).

В осіб з обтяженим алергологічним анамнезом та діагностованим СГБ проведено обстеження в алергологічному кабінеті МКЛ №1.

Статистична обробка одержаних результатів виконана з використанням компютерної програми Statistica for Windows 5.0. Вірогідність результатів оцінювали за допомогою критерію Стюдента (t).

Результати досліджень

Внаслідок скринінгового анкетування встановлено, що у 223 осіб (13,7 %) раніше діагностувались хронічні обструктивні захворювання органів дихання, жінок було 125 (56,1 %), чоловіків - 98 (43,9 %), які були виключені з подальшого дослідження.

Анамнестичні ознаки ймовірного СГБ встановлено у 599 обстежених (36,9 %), причому достовірно частіше у жінок, ніж у чоловіків, відповідно 360 (60,1 %) та 239 (39,9 %) (р < 0,001). Вони частіше виявлялись у людей віком 30-40 та 40-50 років, у жінок можливий СГБ в основному виявлено у віці 30-40 років, а у чоловіків - у віці 40-50 років. Серед головних чинників достовірно частіше зустрічаються вказівки на перенесені в минулому інфекційні захворювання органів дихання - (81,1 ± 1,7) %, скомпрометований алергологічний анамнез - (52,8 ± 2,8) %, обтяжена щодо захворювань органів дихання спадковість - (26,0 ± 3,5) % та паління - (25,8 ± 3,5) %.

Показники ФЗД вивчено у 438 осіб, що мали анамнестичні ознаки СГБ, а саме у 259 жінок (59,1 %) та 179 чоловіків (40,9 %). У 89 пацієнтів (20,3 %) встановлено порушення ФЗД різного виду та ступеня.

Для верифікації зворотності порушень ФЗД проведено пробу з бронхолітиком (сальбутамолом) у 80 осіб, серед них - у 49 жінок та 31 чоловіка. Проба була позитивною у 51 особи (57,3 ± 6,92) %, зокрема у 39 жінок (67,2 ± 7,51) % та у 12 чоловіків (38,7 ± 9,06) %. Відємною проба виявилась у 29 осіб (32,5 ± 8,69) %, серед яких переважали чоловіки. Отже, серед осіб, які вважаються здоровими, є частка індивідуумів з недіагностованими хронічними захворюваннями органів дихання, а саме 5,48 %. Серед них достовірно частіше виявляються зворотні обструктивні зміни, ніж незворотні, відповідно 57,3 % та 32,5 % (р < 0,01).

З метою верифікації СГБ проведено провокаційні інгаляційні проби в осіб, котрі мали анамнестичні ознаки СГБ без порушень ФЗД. Проби здійснено у 328 осіб, 158 чоловіків та 170 жінок. Позитивними вони виявились у 172 осіб (52,4 %), причому достовірно частіше серед жінок, ніж чоловіків, відповідно: (66,3 ± 4,4) % та (33,7 ± 6,0) %; t = 4,27 при р < 0,001. Найбільше СГБ діагностовано у віці 20-30 та 30-40 років (р < 0,02), при цьому серед чоловіків достовірно частіше у віці 30-40 років - (58,6 ± 8,4) %, при р < 0,05, тоді як серед жінок - у віці 20-30 років - (61,4 ± 5,8) %, при р < 0,05.

Значно частіше СГБ діагностовано в осіб, що працюють з різними пиловими агентами, ніж серед обстежених, які не мають контакту з пилом, відповідно: 12,8 % та 6,02 % (Табл. 1).

Серед чоловіків, що працюють з пилом, СГБ діагностовано у 9,4 %, серед жінок - у 15,4 %. Серед чоловіків, котрі не працюють з пилом, СГБ встановлено у 5,0 %, серед жінок - у 6,6 %.

Таблиця 1

Поширення синдрому гіперреактивності бронхів серед осіб, які працюють з різними пиловими агентами та тих, що не мають контакту з пилом

Особи, які не мали контакту з пиловими агентами Особи, які мали контакт з різними пиловими агентами

Кількість обстежених Особи з синдромом гіперреактивності бронхів Кількість обстежених Особи з синдромом гіперреактивності бронхів n % n %

Всього N = 532 32 6,02 Всього N = 1091 140 12,8

Чоловіки N = 200 10 5,0 Чоловіки N = 509 48 9,4

Жінки N = 332 22 6,6 Жінки N = 582 92 15,8

В групі обстежених, які мають професійний контакт з алмазним пилом, СГБ встановлено в 11,3 % осіб; серед тих, котрі працюють з торфяним пилом, - у 16,3 %; в групі обстежених, які мають контакт з текстильним пилом, - у 18,4 %.

Виявлено, що особи з діагностованим СГБ здебільшого вказували на перенесені в минулому часті інфекційні захворювання верхніх та нижніх дихальних шляхів - (75,8 ± 3,7) %, алергологічний анамнез був обтяжений у (70,5 ± 4,1) %, у (65,4 ± 4,1) % встановлена обтяжена щодо захворювань органів дихання спадковість.

Аналіз взаємозвязку різних чинників та роботи в умовах контакту з пиловими агентами показав, що на часті інфекційні захворювання органів дихання більше вказували особи, які працювали з алмазним та торфяним пилом, а обтяжений алергологічний анамнез був у тих, котрі мали контакт з текстильним пилом. Обтяжена щодо захворювань органів дихання спадковість зустрічається з однаковою частотою у всіх групах обстежених.

Аналіз генеалогічного анамнезу показав, що одним із факторів ризику розвитку СГБ є наявність БА серед родичів. Вірогідність розвитку зростає, якщо захворюванням страждають мати та родичі ІІ ступеня спорідненості по материнській лінії. Ураження дітей жіночої статі при цьому значно більше.

Серед осіб, які працюють з текстильним пилом, частіше ознаки СГБ діагностовано у тих, хто контактує з пилом 1-5 років. Серед осіб, котрі мають контакт з алмазним та торфяним пилом, частіше ознаки СГБ діагностовано в осіб з тривалістю роботи понад 5 років.

Провокаційні інгаляційні проби з ацетилхоліном проведено у 130 осіб, позитивними вони були у 63 осіб (48,5 %), причому майже однаково в різних статевих групах, а саме - у 29 чоловіків (46,0 %) та 34 жінок (54,0 %). Проби з гістаміном проведено у 119 осіб, позитивними вони були у 68 осіб (57,1 %), значно частіше у жінок, ніж чоловіків, відповідно: 48 (70,6 %) та 20 (29,4 %) (Табл. 2).

Проби з обома бронхоконстрикторними агентами проведено у 71 пацієнта, позитивними вони виявились у 41 особи (57,7 %), зокрема - у 12 чоловіків (29,3 %) та 29 жінок (70,7 %).

Серед обстежених, які не мали професійного контакту з пиловими агентами, дещо частіше зустрічаються позитивні відповіді на інгаляції гістаміну.

Таблиця 2

Порівняння результатів провокаційних проб з ацетилхоліном, гістаміном та обома бронхоконстрикторними агентами в осіб з синдромом гіперреактивності бронхів

Обстежені з синдромом гіперреактивності бронхів Проба з обома бронхоконстрикторними агентами N = 71 Проба з ацетилхоліном N = 130 Проба з гістаміном N = 119 n P ± m, % n P ± m, % n P ± m, %

Всього 41 57,7 ± 7,7 63 48,5 ± 6,2 68 57,1 ± 6,0

Чоловіки 12 29,3 ± 6,9 29 46,0 ± 9,2 20 29,4 ± 6,2

Жінки 29 70,7 ± 8,4 34 54,0 ± 8,5 48 70,6 ± 6,5

Встановлено факт неоднакового реагування на різні бронхоконстрикторні речовини у пацієнтів, які працюють в умовах контакту з різними пиловими агентами. Так, серед осіб, котрі мали контакт з алмазним пилом, переважають позитивні відповіді на інгаляції гістаміну; серед тих, які мали контакт з торфяним пилом, достовірно зростають позитивні відповіді на інгаляції ацетилхоліну (р < 0,05); серед осіб, що мали контакт з текстильним пилом, достовірно збільшуються позитивні відповіді на інгаляції гістаміну (р < 0,05).

Під час провокаційних інгаляційних проб виявлено різну чутливість бронхів до дії бронхоконстрикторних агентів. Достовірно частіше спостерігались позитивні відповіді на інгаляції 1 % розчину ацетилхоліну, відповідно: (59,6 ± 6,2) % та (40,4 ± 7,6) %, при р < 0,05. Виявлена тенденція до зростання позитивних відповідей серед чоловіків на 0,001 % ацетилхолін, тоді як серед жінок - 1 % розчин. Під час провокаційних проб з гістаміном встановлені позитивні відповіді на інгаляції 0,01 % розчину гістаміну, у (47,7 ± 6,9) %, на інгаляції 0,001 % розчину гістаміну, у (42,2 ± 7,3) % та на інгаляції 0,1 % гістаміну - у (10,1 ± 2,3) % осіб з СГБ. Чоловіки частіше позитивно реагували на інгаляції 0,01 % гістаміну, тоді як жінки - на 0,001 % розчин.

Анамнестичні дані хворих, котрі мали позитивну відповідь на інгаляції ацетилхоліну, виявляють, що достовірно частіше, за даними анкетування, 2 ознаки СГБ зафіксовані в осіб, які відповіли на інгаляції 1 % розчину ацетилхоліну (р < 0,05), тоді як 3-4 ознаки СГБ - в осіб, що відповіли на інгаляції 0,001 % розчину ацетилхоліну (р < 0,05). Серед тих, хто позитивно відповідав на інгаляції ацетилхоліну 0,001 %, достовірно частіше зустрічаються скомпрометований алергологічний анамнез (р < 0,01) та обтяжена щодо захворювань органів дихання спадковість (р < 0,001), порівняно з особами, що позитивно відповідали на інгаляції 1 % розчину ацетилхоліну. Серед обстежених, які позитивно відповідали на інгаляції 1 % ацетилхоліну, достовірно частіше зустрічається інфекційний фактор (р < 0,05), порівняно з особами, що відповідали на інгаляції 0,001 % розчину ацетилхоліну.

Серед пацієнтів з позитивною відповіддю на інгаляцію гістаміну в концентрації 0,001% достовірно частіше спостерігались 3-4 анамнестичні ознаки СГБ (р < 0,01) та обтяжений алергологічний анамнез. В осіб, які мали позитивну відповідь на інгаляцію 0,01 % гістаміну, достовірно частіше мали місце 3-4 ознаки СГБ (р < 0,001) та обтяжена щодо захворювань органів дихання спадковість. Серед обстежених, що позитивно відповідали на інгаляції 0,1 % розчину гістаміну, більшою мірою зустрічаються 2 ознаки СГБ та вказівки на раніше перенесені часті інфекційні захворювання органів дихання.

В осіб з діагностованим СГБ виявлено різну чутливість до ацетилхоліну та гістаміну, що проявлялось змінами різних показників ФЗД. Достовірно частіше зниження ЖЄЛ зустрічається у пацієнтів з позитивним ацетилхоліновим тестом (р < 0,001), зниження Тпос - в осіб з позитивним ацетилхоліновим тестом (р < 0,01). У людей з позитивним гістаміновим тестом достовірно частіше визначається зниження: ОФВ1 (р < 0,05), МОШ50 (р < 0,01) та МОШ75 (р < 0,01).

Під час провокаційних інгаляційних проб констатовано виникнення різних субєктивних симптомів у 32 осіб (18,6 %). У 26 хворих скарги виникали під час або після гістамінової проби (81,3 %), у 6 - при виконанні ацетилхолінової проби (18,7 %).

Таким чином, в результаті послідовного застосування ряду клініко-функціональних методів при обстеженні осіб, які не мали професійного контакту з пиловими агентами та мали його, вдалось в цілому досягти головної мети роботи - встановити поширеність СГБ та основні фактори, що сприяють його формуванню.

Висновки

У дисертації встановлено поширеність синдрому гіперреактивності бронхів серед різних статево-вікових та професійних контингентів населення, визначені найбільш вагомі фактори, що сприяють його формуванню, виявлено не однакове реагування бронхів на ацетилхолін та гістамін та доведено доцільність анкетування як скринінгового методу для виявлення осіб, які мають схильність до формування хронічних обструктивних захворювань органів дихання.

1. Діагностика хронічних обструктивних захворювань органів дихання на ранніх етапах формування патологічного процесу є одним із актуальних питань в пульмонології. Синдром гіперреактивності бронхів як основний патофізіологічний механізм обструктивних захворювань лежить в основі нестабільності дихальних шляхів при хронічних захворюваннях легень. Тому визначення поширеності, факторів ризику його формування суттєво позначається на вивченні та діагностиці ранніх проявів хронічних обструктивних захворювань легенів.

2. Серед осіб, які вважають себе здоровими та не мають професійного контакту з пиловими агентами, синдром гіперреактивності бронхів діагностується у 6,02 %.

У індивідуумів, що мають професійний контакт з найбільш поширеними в регіоні пиловими агентами, синдром гіперреактивності бронхів діагностується в 12,8 %.

3. Найбільш небезпечним віком виникнення синдрому гіперреактивності бронхів для чоловіків є 30-40 років, для жінок - 20-30 років.

Провідну роль у формуванні синдрому гіперреактивності бронхів відіграють перенесені в минулому часті гострі інфекційні захворювання дихальних шляхів, на що вказали (75,8 ± 3,7) % обстежених. Суттєва роль у формуванні синдрому гіперреактивності бронхів належить обтяженим алергологічному та спадковому анамнезам.

4. Серед обстежених, які працювали в умовах контакту з алмазним пилом, синдром гіперреактивності бронхів діагностовано у 11,3 %, при цьому достовірно переважали вказівки на часті інфекційні захворювання органів дихання, перенесені в минулому - (79,6 ± 4,7) %. Серед осіб, котрі мали контакт з торфяним пилом, синдром гіперреактивності бронхів діагностовано у 16,3 %, у них найбільше мали місце скарги на перенесені в минулому часті інфекційні захворювання органів дихання - (95,0 ± 5,0) %. Серед обстежених, які контактували з текстильним пилом, у 18,4 % встановлено синдром гіперреактивності бронхів, ці особи переважно вказували на обтяжений алергологічний анамнез - (79,3 ± 8,4) %.

5. В результаті комплексного клініко-функціонального обстеження встановлено, що поширеність недіагностованих хронічних обструктивних захворювань органів дихання становить 5,48 %. У 63,8 % випадків обструктивні зміни носять зворотній характер, а у 36,2 % - незворотній.

6. Встановлено неоднакову чутливість бронхів до інгаляцій різних бронхоконстрикторних агентів. Особи, котрі мали контакт з торфяним пилом, значно частіше реагували на інгаляції ацетилхоліну, ніж гістаміну, відповідно: 50,0 % та 20,0 %. Обстежені, які мали контакт з текстильним пилом, значно частіше реагували на інгаляції гістаміну, ніж ацетилхоліну, відповідно: 44,0 % та 18,5 %. Серед пацієнтів, котрі не мали контакту з пиловими агентами, спостерігаються дещо частіші реакції на інгаляції гістаміну, ніж ацетилхоліну, відповідно: 40,6 % та 37,5 %.

Під час провокаційних інгаляційних проб у 18,6 % осіб спостерігались субєктивні ознаки, зокрема при інгаляції гістаміну - у 81,3 %, при інгаляції ацетилхоліну - у 18,7 %.

7. Кількість позитивних відповідей на запитання анкети, що характеризують синдром гіперреактивності бронхів, асоційована з реагуванням на різні концентрації бронхоконстрикторних агентів, при 3-4 позитивних відповідях, що характеризують СГБ, спостерігається частіше відповідь на менші концентрації бронхоконстрикторних речовин.

8. Серед людей, у яких методом анкетування були встановлені вірогідні ознаки синдрому гіперреактивності бронхів, при подальшому обстеженні у 20,3 % виявлені порушення функції зовнішнього дихання за обструктивним та рестриктивним типами. У 52,4 % осіб провокаційні інгаляційні проби підтвердили синдром гіперреактивності бронхів, що свідчить про досить високу інформативність методу і доцільність його застосування під час профілактичних оглядів.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Здоровим особам, які мають задокументовані часті інфекційні захворювання органів дихання, обтяжений алергологічний та спадковий анамнези, не рекомендується працювати в умовах контакту з пиловими агентами, так як ризик виникнення СГБ у них в двічі більший, чим у осіб, котрі не мають цих факторів.

2. Особам з обтяженою спадковістю при проведенні провокаційних інгаляційних проб перевагу слід надавати пробам з ацетилхоліном, керуючись меншою кількістю побічних реакцій, що виникають при пробах з цим бронхоконстрикторним агентом.

3. У межах профілактичних оглядів осіб, які працюють в умовах контакту з різними пиловими агентами, та при прийомі на роботу, слід проводити опитування згідно розробленої анкети, комплексне клініко-функціональне обстеження, що включає вивчення функції зовнішнього дихання, постановку провокаційних інгаляційних проб та алергологічне обстеження з метою ранньої діагностики синдрому гіперреактивності бронхів.

4. У чоловіків віком 30-40 років та у жінок віком 20-30 років, які працюють в умовах контакту з пиловими агентами більше 5 років, окрім планових оглядів, слід проводити додаткові клініко-функціональні обстеження з метою діагностики синдрому гіперреактивності бронхів.

Список наукових робіт, надрукованих за темою дисертації

1. Распутіна Л.В. Вивчення розповсюдженості та факторів ризику формування синдрому гіперреактивності бронхів у осіб, що працюють з шкідливими факторами // Вісн. Вінниц. держ. мед. ун-ту. - 1999. - №1. - С. 146-147.

2. Распутина Л.В. Изучение факторов, влияющих на развитие синдрома гиперреактивности бронхов // Укр. пульмон. журн. - 1999. - №1. - С. 24-25.

3. Распутіна Л.В. Роль вивчення функції зовнішнього дихання та провокаційних інгаляційних проб у діагностиці синдрому гіперреактивності бронхів // Укр. мед. часопис. - 2000. - №6. - С. 89-92.

4. Распутіна Л.В. Синдром гіперреактивності бронхів // Укр. пульмон. журн. - 2000. - №4. - С. 67-70.

5. Мостовий Ю.М., Распутіна Л.В. Застосування інгаляційного глюкокортикоїда Фліксотид для профілактики прогресування синдрому гіперреактивності бронхів // Укр. пульмон. журн. - 2000. - №2. - Дод.: Матеріали наради-семінару пульмонологів, терапевтів, педіатрів, алергологів України “Актуальні питання діагностики та лікування бронхіальної астми”. Київ, 22-23 травня 2000 р. - С. 63-64.

6. Изучение причин, приводящих к развитию синдрома гиперреактивности бронхов Распутина Л., Демчук А., Колошко Е., Клебановская Е. // Тезисы докладов ІІІ международного медицинского конгресса студентов и молодых ученных. - Тернополь, 1999. - С. 75.

7. Распутина Л.В. Изучение причин, приводящих к развитию синдрома гиперреактивности бронхов // Актуальні проблеми фтизіатриї і пульмонології: Тези доп. - Одеса, 1999. - С.76.

8. Распутіна Л.В. Синдром гіперреактивності бронхів: розповсюдженість, фактори ризику // Пята університетська науково-практична конференція молодих учених та фахівців: Тези доп. - Вінниця, 1999. - С. 25-26.

9. Распутіна Л.В. Розподіл антигенів груп крові у осіб з синдромом гіперреактивності бронхів // Третя республіканська науково-практична конференція “Досягнення, проблеми і перспективи розвитку кардіології та пульмонології на рубежі століть”: Матеріали конф. - Вінниця, 2000. - С. 101-102.

10. Распутина Л.В., Хмелевская Т.А. Роль провокационных проб в верификации синдрома гиперреактивности бронхов // Третя республіканська науково-практична конференція “Досягнення, проблеми і перспективи розвитку кардіології та пульмонології на рубежі століть”: Матеріали конф. - Вінниця, 2000. - С. 102-103.

11. Распутина Л.В. Влияние вредных факторов производства на формирование синдрома гиперреактивности бронхов // Девятый национальный конгресс по болезням органов дыхания: Сб. резюме. Пульмонология. М., 1999. - С.43.

12. Распутина Л.В. Изучение роли экзогенных и эндогенных факторов в развитии синдрома гиперреактивности бронхов // Девятый национальный конгресс по болезням органов дыхания: Сб. резюме. Пульмонология. М., 1999.- С.43.

13. Распутіна Л.В., Степанюк А.Г. Методологія проведення провокаційних інгаляційних проб для ранньої діагностики хронічних обструктивних захворювань легенів // Проблеми організації навчального процесу у медичному університеті: Тези доп. - Вінниця, 2001. - С. 106-107.

14. Распутіна Л.В. Діагностика гіперреактивності бронхів за допомогою ацетилхолінового та гістамінового тестів // Шоста університетська науково-практична конференція молодих учених та фахівців: Тези доп. - Вінниця, 2000. - С. 10-11.

15. Распутина Л.В. Профилактика прогрессирования синдрома гиперреактивности бронхов с использованием физических факторов и немедикаментозных технологий // Актуальные проблемы курортологии и медицинской реабилитации. - К., 1999. - С. 155-156.