Поселення, житло, садиба галицько-волинського історико-політичного пограниччя - Автореферат

Національна академія наук України Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукНауковий керівник: Макарчук Степан Арсентійович, доктор історичних наук, професор кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка, Заслужений діяч науки і техніки України. Офіційні опоненти: - Гошко Юрій Григорович, доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту народознавства НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України; Данилюк Архип Григорович, кандидат історичних наук, доцент кафедри географії України Львівського національного університету імені Івана Франка. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту українознавства ім. У дисертації досліджено розвиток соціальних типів поселень на території прикордонних повітів Волинської губернії та суміжних з ними повітів Галичини, формування структури малодвірних поселень, форми планування населених пунктів, типи забудови селянських дворів, відмінності у мережі сільських поселень різних типів по обох сторонах політичного кордону, спільні та відмінні риси у типах забудови дворів та традиційного житла досліджуваної території, локальні особливості в народному будівництві галицьких прикордонних повітів і повітів Волинської губернії.Поселення, садиба та житло відносяться до найважливіших складових частин матеріальної культури етносу. Особливості природно-географічних, соціально-економічних та історичних умов різних регіонів України сприяли формуванню своєрідних форм поселень, різновидів забудови садиб та типів житла. Рівно ж, позитивно чи негативно на уніфікацію народної матеріальної культури впливав політично-адміністративний поділ України останніх століть навіть тоді, коли в адміністративні одиниці входили відмінні в етнографічному відношенні території, як наприклад Волинь і Полісся у Волинській губернії у складі Росії чи Волинське воєводство у складі міжвоєнної Польщі. Типи та форми сільських поселень окресленої території України, поширеність типів та варіантів забудови селянських дворів, локальні особливості народного житла, попри часткове висвітлення цих компонентів в окремих статтях та монографіях, ще не знайшли належного висвітлення у науковій літературі. Обєкт дослідження - населені пункти, садиба, традиційне житло на території історичної Волині, фактори, які впливали на їх виникнення та розвиток, предметом - соціально-економічні типи та форми сільських поселень, типи й варіанти забудови дворів, архітектурно-конструктивні особливості житла.226) Державного архіву Житомирської області де зберігаються річні звіти повітових землевпорядних комісій, циркуляри губернських органів влади, що визначали умови утворення нових малодвірних поселень на Волині відповідно до положення реформи початку ХХ ст., подаються докладні плани садиб на новоутворених хуторах, описи хутірних господарств у прикордонних повітах, наводяться факти про кількість сіл у Волинській губернії, що розселилися на хутори. Позитивною рисою таких довідників є те, що вони містять однотипну інформацію за багато років, що дозволяє бачити чіткі риси змін поселень у їх розвитку, а саме: у 1855, 1886, 1897, 1904 та 1914 рр., зокрема простежити динаміку чисельності населення того чи іншого поселення, а також побачити як змінювався тип поселення, виявити новоутворені населені пункти. Поселення Волині він відносить до північної зони типів поселень, для яких, за його визначенням, найбільш характерною є вулична форма, а населені пункти південно-західної Волині, за його класифікацією - як перехідний район між центральною зоною у правобережному варіанті і поселеннями рівнинної Галичини. Основними соціальними типами поселень, що історично склалися на території Волині, як і скрізь в Україні, були село, присілок, виселок, хутір. Всього ж протягом вказаного часу статусу присілка набули 59 нових поселень, з яких 3 були раніше селами, а 8 присілків взагалі зникли.Регіональні особливості знайшли своє відображення не тільки в характері традиційних споруд, але й простежуються в забудові селянських дворів і поселень у цілому. На досліджуваній території у ХІХ - на початку ХХ ст. село було основним соціально-економічним типом поселення. Поряд з ним широко побутували колонії та малодвірні поселення, зокрема такі, як хутори, присілки, виселки, урочища та ферми. При поширенні з обох боків австро-російського кордону однакових типів поселень, були істотні відмінності у відносній частці поселень тих чи інших соціальних типів, зокрема сіл, колоній та хуторів як малодвірних населених пунктів. Найбільше поселень на одиницю площі серед трьох прикордонних повітів Волинської губернії було в Дубнівському повіті, що стало наслідком значних темпів приросту поселень.

Основний зміст дисертації

1. У ХІХ ст. під дією соціально-економічних і природно-географічних умов у різних регіонах України склалися регіональні типи народного будівництва, які відрізнялися місцевими архітектурно-художніми і конструктивно-технічними особливостями. Регіональні особливості знайшли своє відображення не тільки в характері традиційних споруд, але й простежуються в забудові селянських дворів і поселень у цілому.

2. На досліджуваній території у ХІХ - на початку ХХ ст. село було основним соціально-економічним типом поселення. Поряд з ним широко побутували колонії та малодвірні поселення, зокрема такі, як хутори, присілки, виселки, урочища та ферми. При поширенні з обох боків австро-російського кордону однакових типів поселень, були істотні відмінності у відносній частці поселень тих чи інших соціальних типів, зокрема сіл, колоній та хуторів як малодвірних населених пунктів.

3. На території Волині, що перебувала у складі Російської імперії, значно більшого поширення набули малодвірні поселення хутірного типу. Чисельне зростання хуторів у Волинській губернії було зумовлене цілеспрямованими діями російського уряду, покликаними перетворити губернію на показову в галузі інтенсивних методів ведення селянського господарства фермерського типу. Важливою умовою підвищення рівня господарювання вважався вихід селян на хутори, який заохочувався державою. Впродовж другої половини ХІХ ст. і до 1914 р. чисельність сіл зросла тут у 2,5 рази, а поселень хутірського типу - у 41 раз. Найбільше поселень на одиницю площі серед трьох прикордонних повітів Волинської губернії було в Дубнівському повіті, що стало наслідком значних темпів приросту поселень. У всіх повітах великою стала частка малодвірних поселень. У Дубнівському повіті вона складала 33%, у Кременецькому - 39,7%, у Володимирському ж - 24,5%.

4. На розвиток сільських поселень у південно-західній частині етнографічної Волині, що входила до складу Східної Галичині, політика австрійського уряду впливала менше. Тут поселення розвивалися через збільшення розмірів або ж виділення присілків.

5. Відмінною рисою у характері соціальних типів поселень з обох боків кордону була різниця у частці поселень колоністів. В Галичині, як і у Волинській губернії, існували колонії, що виникали внаслідок сприяння урядами двох країн переселенню на ці території німців, чехів та ін. Отже поселення колоністів були з обох боків кордону. Але підросійська Волинь відзначалася відносно більшою їх часткою серед усіх поселень.

6. За розміщенням дворів у поселеннях, найбільш поширеними формами планування з обох боків кордону були безсистемні, рядові та комбіновані. Проте вже від кінця ХІХ ст. в результаті розростання забудови сільських населених пунктів традиційні типи планування в чистому вигляді зустрічалися рідко. В більшості випадків планувальні структури поселень ускладнювались, хоч їхні загальні контури, сформовані в давніші часи, продовжували зберігатися. Як правило, формування сільських поселень здійснювалося без яких-небудь попередньо розроблених планів, але кожного разу під сильним впливом регіональних традицій, причому як у складанні конфігурації поселень, так і в розташуванні дворів щодо сільських комунікацій та сторін світу, орієнтації хат, взаємному плануванні частин садиби - двору, городу, саду. Найбільш поширеними вздовж колишнього політичного кордону в кінці ХІХ ст. були поселення безсистемної та комбінованої форм. В останніх найчастіше траплялися елементи рядового, безсистемного та вуличного планування одночасно. На території південних повітів Волинської губернії під впливом державних органів, які реалізовували аграрну політику російського уряду на початку ХХ ст., великого поширення набули поселення рядової форми з розсіяним типом розселення. Поселення цієї форми стали особливо характерними для рівнинних районів Володимирського, Дубнівського та частини Кременецького повітів. Крім того, розвиток типів планування поселень проходив через поєднання в одному поселенні кількох форм. Вулична форма поселень траплялася по обидва боки австро-російського кордону. Вуличне планування було характерним насамперед для колоній та частин поселень корінних мешканців, в яких проживали колоністи.

7. Політичний поділ етнографічної Волині, що наступив з 1772 р., хоч і зумовив значні відмінності в соціально-економічному становищі селян з обох боків австро-російського кордону, все ж не викликав суттєвих змін у матеріалі, будівельній техніці, плануванні і формі будівель. Деякі локальні особливості в народному будівництві швидше появились під впливом інтенсивнішого контактування галицьких прикордонних повітів з українським етнографічним регіоном Східних Карпат, Покуття і Поділля, а повітів Волинської губернії - з регіоном Полісся. Вони полягали у розміщенні вікон, поширеності окремих архітектурно-конструктивних елементів. Помітною відмінністю в плануванні традиційної трикамерної хати був спосіб виділення в житловому приміщенні ванькиру. В повітах Волинської губернії, подібно як на Поділлі, ванькир переважно утворювали, перегородивши хату по ширині піччю та грубкою, а в галицьких повітах етнографічної Волині, як зрештою і на Підкарпатті, між хатою і ванькиром зводилась стіна, що входила в конструкцію зрубу. Однак ці відмінності були спричинені зовсім не законодавчими приписами та нормативами будівництва, а сформувалися завдяки культурно-побутовим контактам з іншими етнографічними регіонами. галичина волинський повіт забудова

8. Характерною особливістю південно-західної частини етнографічної Волині було повсюдне поширення димаря, виведеного понад дах. Особливістю традиційних планувальних типів житла Волині слід вважати широке побутування у трикамерному житлі сіней з наскрізними дверима. Виступання аналогічних елементів народної матеріальної культури з обох боків політичного кордону було обумовлене також етнокультурними контактами між підросійськими і підавстрійськими українцями, які всупереч політичному розєднанню все ж мали місце у всі часи.

9. Австрійське та російське будівельні законодавства не могли справити відчутного впливу на планування сільських поселень та забудову дворів на території етнографічної Волині ще й через те, що вони не враховували конкретних природно-географічних та соціально-економічних умов, давніх місцевих будівельних традицій.

Розвиток хуторів на Волині кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Народознавчі зошити. - Львів, 1999. № 4. - С. 571-573.

Законодавче регулювання сільського будівництва в Галичині за часів Австрійської монархії // Наукові зошити історичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Збірник наукових праць. - Львів, 1999. - Вип. 2. - С. 76-78.

Законодавче регулювання сільського будівництва в Австро-Угорщині та Росії ХІХ - поч. ХХ ст. // Матеріали наукової конференції "Музею народної архітектури та побуту України - 30 років. Дослідження, збереження, популяризація памяток народної культури". - К., 2002. - С. 145-156

Розвиток поселень на Волині наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. // Народознавчі зошити. - Львів, 2001. - № 3. - С. 539-543.

Типи дворів уздовж колишнього австрійсько-російського кордону територією історичної Волині (середина ХІХ - початок ХХ ст.) // Проблеми етнології, фольклористики, мистецтвознавства Поділля та Південно-Східної Волині: історія і сучасність. Науковий збірник. - Камянець-Подільський, 2002. - С. 342-352.

Размещено на .ru