Порушення урівноваженості хребта в патогенезі диспластичного сколіозу та її оперативна корекція - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наукНауковий керівник: - доктор медичних наук, професор, Шевченко Станіслав Дмитрийович, Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. Офіційні опоненти: - доктор медичних наук, професор, Фіщенко Віталій Якович, Інститут травматології та ортопедії АМН України, керівник відділу хірургії хребта з Республіканським нейрохірургічним (спинальним) центром; доктор медичних наук, професор, Хвісюк Олександр Миколайович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри артрології, спортивної медицини та лікувальнгої фізкультури Захист відбудеться "29" березня 2005 р. об 14 годині на засіданні вченої ради Інституту травматології та ортопедії АМН України (01601, м. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту травматології та ортопедії АМН України (01601, м.Встановлено, що основною біомеханічною причиною виникнення сколіотичних деформацій хребта є асиметричні зусилля ваги окремих сегментів мас тулуба відносно опорних структур хребта та асиметричні зусилля мязів тулуба, спрямовані на утримання вертикальної постави, внаслідок чого виникає порушення урівноваженості хребта (Jettram За цих умов утримання вертикальної постави хворого на сколіоз здійснюється у двох принципово різних станах опорно-рухової функції хребта: компенсованій та декомпенсованій (Казьмин А.И., Беленький В.Е., 1982). В цьому звязку оцінка урівноваженості хребта зі сколіотичною деформацією має важливе значення як для прогнозу розвитку захворювання, так і для розробки тактики оперативного лікування сколіотичних захворювань хребта. Недоврахування ступеня урівноваженості хребта при плануванні та виконанні коригувальних оперативних втручань, яке призводило до погіршення урівноваженості хребта в післяопераційному періоді, часто ставало причиною незадовільних результатів, які проявлялися втратами операційної корекції, порушенням вертикальної постави і стабільності металоконструкцій з хребтом (MCALISTER et al. Мета дослідження - розробити оптимальну схему використання коригувальних зусиль імплантованих металоконструкцій при оперативній корекції сколіотичних деформацій хребта на основі вивчення компенсаторно-пристосувальних механізмів вертикального стояння хворих на сколіоз, яка дозволяє поліпшити урівноваженість хребта, зменшити можливість порушення стабільності металоконструкцій з хребтом і максимально зберегти оперативну корекцію у післяопераційному періоді.

За темою дисертації опубліковано 16 друкованих робіт, з них статей, опублікованих в виданнях, затверджених ВАК України - 3. Видані методичні рекомендації "Використання металевих конструкцій при хірургічному лікуванні сколіозу."

Апробація роботи

Основні положення дисертації викладено на засіданнях Харківського наукового товариства ортопедів-травматологів (Харків, 1990, 1994), Всесоюзному симпозіумі з міжнародною участю "Актуальные вопросы профилактики и лечения сколиоза у детей" (Москва, 1984), науково-практичній конференції, присвяченій 75-річчю Українського науково-дослідного інституту ортопедії і травматології, науковій конференції ортопедів-травматологів України за участю іноземних спеціалістів "Проблемы ортопедической вертебрологии" (Харків, 1996).

Обсяг і структура дисертації

Дисертація представлена в одному томі, складається з введення, семи розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації - 200 сторінок машинописного тексту. Містить 9 таблиць, 70 рисунків. Список літератури - 245 джерел, з них вітчизняних 83, іноземних 162.

Основний зміст роботи

Матеріал даного дослідження склали дані результатів клініко-рентгенологічних та біомеханічних досліджень 72 хворих на сколіоз, з яких 63 було виконано оперативне лікування, що полягало в корекції та фіксації сколіотичних викривлень хребта металевими пристроями і проведенні заднього спондилодезу ауто- або алотрансплантатами. Середній вік хворих складав 14,3±0,4 року. Середній термін післяопераційного спостереження складав 17,7±1,3 місяця.

Основна мета методики дослідження полягала в "візуалізації" і виявленні положення проекції ЗЦМ відносно опорних структур хребта, зокрема S1.

Методика дослідження: полягала в фотографуванні хворого на сколіоз з наклеєними рентгеноконтрастними мітками на остисті відростки хребців Th1 - L5 і на верхньозадні клубові гребені таза з одночасною реєстрацією положення загального центра мас при двохопорному стоянні та при виконанні функціональних проб у вигляді одноопорного стояння. Одноопорне стояння являло собою квазістатичну модель ходьби, яка виконувала роль функціональної проби, відтворюючи її одноопорну фазу. Після цього виконували ортоспондилографію в положенні, що максимально відтворює двохопорне стояння на стабілографі шляхом установлення хворого на ту ж трафарет-контурограму. Зіставлення фотозображеня негативів зі скіаграмою хребта, отриману з ортоспондилограми, а потім з трафарет-контурограмою стоп показників стабілограми давало можливість нанести на неї лінію проекції загального центра мас (ЗЦМ) відносно міжсуглобової зони хребця S1.

При проходженні лінію проекції ЗЦМ в межах міжсуглобової зони хребця S1 сколіотичні деформації відносили до компенсованих сколіотичних деформацій хребта (КСДХ), а при її локалізації поза міжсуглобовою зоною деформацію відносили до декомпенсованої деформації (ДСДХ). Урівноваженість хребта хворих на сколіоз чисельно визначалась індексом компенсації, який отримували при діленні величини зміщення проекції лінії ЗЦМ на половину відстані міжсуглобової зони. Цей індекс являв собою дрібне число зі знаком " " для КСДХ і зі знаком "-" для ДСДХ.

Для вивчення компенсаторно-пристосувальних процесів опорно-рухової системи хворих на сколіоз з різними ступенями порушення урівноваженості хребта аналізували такі показники: Рентгенометричні: Величина основного викривлення за Cobb (ВОВ).

Величина проти викривлення вище і нижче основного викривлення за Cobb (ВП).

Відносна величина противикривлення до величини основного викривлення у відсотках (ВВП).

Велична верхівно-базового кута (кут між лінією, що зєднує середину тіла верхівного хребця з серединою міжсуглобової лінії хребця S1) (ВБК).

Ступінь збереження операційної корекції (СЗОК).

Відносна корекція противикривлення (ВКП).

Просторові: 1. Індекс урівноваженості при двохопорному стоянні (ІУДВ).

2. Величина змін індексу урівноваженості при виконанні функціональних проб у вигляді одноопорного стояння на нозі відповідній опуклості основного викривлення (ІУОП), та на нозі, відповідній угнутості основного викривлення (ІУУГ).

Стабілографічні: 1. Величина зміщення проекції ЗЦМ відносно середньосагітальної лінії при двохопорному стоянні (ЗЦМДВ).

2. Величина зміщення проекції ЗЦМ при виконанні функціональних проб у вигляді одноопорного стояння на нозі, відповідній опуклості основного викривлення (ЗЦМОП), та на нозі, відповідній угнутості основного викривлення (ЗЦМУГ).

Отримані в результаті досліджень дані були піддані обробці методами математичної статистики, які включали вирахування середніх величин, їх варіабельність, різницю середніх за методом Фішера-Стьюдента, числові характеристики звязку між окремими групами змінних, а також факторний аналіз.

В залежності від ступеня порушення урівноваженості хребта при двохопорному стоянні 72 хворих до оперативного лікування и 63 з простеженим післяопераційним результатом були поділені на групи: з компенсованими (41 та 34 відповідно) і декомпенсованими (31 і 29 відповідно) сколіотичними деформаціями хребта.

Аналіз рентгенометричних параметрів до оперативного лікування виявив високодостовірну різницю (Р<0,05) між величинами ВБК. Для групи КСДХ вона складала 19,1±2,5°, а для ДСДХ - 25,7±1,2°. Також високодостовірна різниця виявлена між величинами основних викривлень (Р<0,1) 82,5±6,1° для КСДХ та 91,8±8,0° для ДСДХ, що дає підставу для ствердження, що декомпенсовані деформації мають більш злоякісний перебіг. Статистичної високодостовірної різниці між величинами противикривлень в градусах не було виявлено (52,3±4,6° у КСДХ та 52,7±5,9° у ДСДХ), але у відсотках відносна велична противикривлення була більш значною (64,9±5,8% для КСДХ та 57,5±4,0% для ДСДХ). Таким чином, КСДХ в більшій мірі забезпечені противикривленням, що дає змогу подати механогенез розвитку декомпенсації хребта у вигляді плоскопаралельного переміщення каудального і краніального відділів хребта в протилежні боки від середньосагітальної лінії. ДСДХ, на відміну від КСДХ, як правило, мають більшу кількість хребців в основній дузі викривлення, більш значне зміщення каудального та краніального відділів хребта у протилежні боки та багнетоподібний характер.

Просторові переміщення тулуба при виконанні функціональних проб у вигляді одноопорного стояння хворих з КСДХ та ДСДХ однотипні: поліпшення урівноваженості хребта при стоянні на нозі, відповідній опуклості основного викривлення ( 0,16 для КСДХ та 0,12 для ДСДХ) і погіршення урівноваженості при стоянні на нозі, відповідній угнутості основного викривлення (-0,14-0,21 відповідно). На основі цих даних можна зробити висновок, що під час ходьби у хворих на сколіоз відбуваються асиметричні кінематичні переміщення тулуба, а відтак і динамічні навантаження хребта. Високодостовірні статистичні звязки рентгенометричного параметра ВБК з просторовими характеристиками доводять важливість цього висновку. Оскільки у хворих з ДСДХ вони більш значні, то можна зробити логічне припущення, що формоутворюючим фактором декомпенсації є зміщення краніального і каудального відділів хребта у взаємно протилежні боки від проекції дії ЗЦМ.

Аналіз середньостатистичних показників розташування проекції ЗЦМ на опорному контурі виявив її зміщення від середньосагітальної лінії в бік опуклості основного викривлення. У хворих з КСДХ вона дорівнювала 0,07±2,2 мм, а у хворих з ДСДХ - 3,39±3,6 мм, що було досить значною, але не високодостовірною різницею (Р<0,1). Зміщення проекції ЗЦМ в бік ноги, відповідній опуклості основного викривлення, у хворих обох груп було практично однаковим (39,6±4,0 мм - з КСДХ та 39,0±4,0 мм - з ДСДХ), а в бік угнутості більш значним у хворих з ДСДХ (41,6±4,2 мм), ніж у хворих з КСДХ (39,1±3,5 мм). Кореляційний аналіз виявляє вплив рентгенометричного параметра ВБК на положення проекції ЗЦМ при двохопорному стоянні: чим більше зміщення тулуба і таза в боки від середньосагітальної лінії, тим більше зміщення проекції ЗЦМ в бік опуклості основного викривлення. Також виявляється статистичний звязок положення проекції ЗЦМ при двохопорному стоянні з переміщенням його при виконанні функціональних проб - більші величини зміщення від середньосагітальної лінії в бік опуклості основного викривлення при двохопорному стоянні супроводжується меншими його зміщенням в бік опуклості і більшим зміщенням в бік угнутості основного викривлення. Таким чином, асиметрія стабілографічних параметрів є відображеням асиметричних просторових переміщень тулуба на опорній поверхні.

Загальна оцінка рентгенометричних, просторових та стабілографічних параметрів хворих на сколіоз дозволяє простежити ланцюг патогенетичних механізмів, які виникають в опорно-руховій системі: зміщення тулуба в бік від середньосагітальної лінії, яке рентгенометрично проявляється вершинно-базовим кутом - асиметричні переміщення тулуба в просторі - асиметрія стабілографічних параметрів. У хворих з ДСДХ більші величини вершинно-базового кута проявляються більш значними кінематичними асиметріями просторових і стабілографічних переміщень, на основі чого можна вважати, що відбуваються і більш значні асиметричні динамічні зусилля, які негативно позначаються на перебігу сколіотичних деформацій хребта.

В післяопераційному періоді на момент останнього дослідження середня величина основного викривлення у хворих з КСДХ зменшилась до 65,6±2,3° (79,1% від доопераційної величини), а у хворих з ДСДХ відповідно до 69,8±3,6° (76,6%). Противикривлення в групах хворих з КСДХ та ДСДХ були зменшені до 39,7±2,5° та 39,1±2,3° в абсолютних величинах (градусах за Cobb) і до 60,3±2,9% та 56,3±2,3% у відсотках. Величина ВБК зменшилась до 12,3±1,2° у хворих з КСДХ і до 17,2±1,5° з ДСДХ.

Ефективність оперативного лікування в післяопераційному періоді визначалась ступенем збереження операційної корекції (СЗОК), яка вираховувалась у вигляді відсоткового співвідношення величин досягнутої корекції в градусах за Cobb на момент повторного огляду до корекції, досягнутої безпосередньо після операції. Відносна корекція противикривлення (ВКП) визначалась як співвідношення у відсотках величин досягнутої корекції противикривлення до корекції основного викривлення на момент повторного огляду. Цей показник використовувався з метою визначення пропорційності корекції основного викривлення та противикривлень.

В післяопераційному періоді показники СЗОК в групі хворих з КСДХ були меншими, ніж в групі хворих з ДСДХ, і складали відповідно 44,2% та 49,9%.

При кореляційних статистичних дослідженнях було виявлено високодостовірні позитивні залежності між величинами ВОВ, ВП, ВВП, ВБК та негативні з ІУДВ. Ці статистичні звязки підтверджують збереження, а в деяких випадках посилення ефекту плоскопаралельного переміщення з погіршенням показників урівноваженості хребта, яке мало місце до оперативного лікування. Подібні явища виникали за тих умов, коли в результаті оперативної корекції хребта не усувалось зміщення верхньої половини тулуба та таза.

Статистичні дослідження виявили, що максимальні величини СЗОК у хворих з КСДХ спостерігаються за тих умов, коли відбувається пропорційна корекція основного викривлення та противикривлень. У хворих з ДСДХ максимальні величини СЗОК мають місце за умов відносної гіперкорекції противикривлень, що супроводжується наближенням тулуба і таза до середньосагітальної лінії і рентгенометрично проявляється зменшенням величин ВБК.

Зміна характеру деформації хребта та його орієнтації відносно проекції лінії дії у хворих на сколіоз у післяопераційному періоді значною мірою позначається на його урівноваженості. В обох групах хворих на кінцевий термін спостереження ІУДВ мав більші величини порівняно з доопераційними і для КСДХ склав 0,55, а для ДСДХ - 0,19. При виконанні функціональних проб ІУОП для хворих з КСДХ становив 0,32, а для хворих з ДСДХ - 0,43.

Найбільший вплив на стабілографічні параметри мав рентгенометричний показник ВБК. Статистичні дослідження в обох групах хворих виявили, що максимальні величини СЗОК супроводжуються поліпшенням урівноваженості хребта, яке забезпечується наближенням верхньої частини тулуба і таза до проекції лінії ЗЦМ.

У хворих обох груп в післяопераційному періоді спостерігалась нормалізація положення проекції ЗЦМ на опорному контурі у вигляді наближення її до середньосагітальної лінії та симетричність переміщення в бік опорної ноги при виконанні функціональних проб.

Статистичний аналіз рентгенометричних, просторових та стабілографічних досліджень в післяопераційному періоді дає підстави для обєктивного припущення наявності ланцюга біомеханічних процесів, які відбуваються в опорно-руховій системі хворих на сколіоз в результаті коригувальних оперативних втручань: корекція деформації - наближення верхньої частини тулуба і таза до середньосагітальної лінії - поліпшення урівноваженості хребта - зменшення асиметричних просторових переміщень тулуба та нормалізація стабілографічних параметрів і як наслідок - зменшення динамічних зусиль в системі "хребет - металоконструкція". З цього випливає, що максимальні величини СЗОК є функцією стану компенсаторно-пристосувальних механізмів опорно-рухової системи хворих на сколіоз в післяопераційному періоді.

Спостереження, в яких втрати операційної корекції, що перевищували 50%, було поділено на дві групи. До першої групи віднесено випадки втрати операційної корекції, причиною яких були порушення стабільності в системі "хребет - металоконструкція". До другої групи віднесені спостереження, в яких значних порушень стабільності металоконструкцій не виникало, але подальше прогресування противикривлень і основного викривлення зумовлювало втрати операційної корекції. Загальна картина змін рентгенометричних, просторових та стабілографічних порушень у цих хворих мала характер, притаманний для ДСДХ: збільшення рентгенометричного параметра ВБК, погіршення показників урівноваженості хребта та стабілографічних параметрів при двохопорному стоянні та при виконанні функціональних проб у вигляді зміщення проекції ЗЦМ відносно середньосагітальної лінії та асиметрії переміщень.

Порушення стабільності металоконструкцій з хребтом, які виникали внаслідок вад металоконструкцій, вирішується технічними засобами їх удосконалення та відпрацюванням техніки оперативних втручань.

Післяопераційне порушення урівноваженості хребта без значних порушень стабільності металоконструкцій виявило тактичні помилки у визначенні зони дії коригувальних зусиль металоконструкції та основні механізми розвитку компенсаторно-пристосувальних механізмів регуляції вертикальної постави хворих.

Помилки повязані з неточною оцінкою спроможності опорно-рухової системи хворих до самокорекції противикривлень хребта, розташованих вище та нижче основного викривлення, та збитковою корекцією противикривлень у разі включення їх до зони дії коригувальних зусиль металоконструкції. При цьому порушення урівноваженості внаслідок помилкового застосування зони дії коригувальних зусиль металоконструкції призводить до збільшення зусиль для утримання вертикальної постави хворих в післяопераційному періоді, що в свою чергу сприяє можливості виникнення порушень стабільності металоконструкцій з хребтом.

Типове післяопераційне порушення урівноваженості хребта виникало у хворих з комбінованими типами сколіотичних деформацій хребта з використанням двох дистракційних пристроїв при помилковому поширенні зони дії їх коригувальніх зусиль на перехідний грудопоперековий відділ. Гіперкорекція поперекового викривлення призводить до зміщення верхньої частини тулуба в бік угнутості основного викривлення і проявляється порушенням урівноваженості хребта за типом гіперкомпенсації. Для відновлення стану урівноваженості хребта опорно-рухова система змушена усувати ці порушення урівноваженості шляхом наближення верхньої частини тулуба і таза до середньосагитальної лінії збитковими мязовими зусиллями.

Порушення урівноваженості хребта за типом гіперкомпенсації також виникають при корекції грудних сколіотичних викривлень з жорсткими верхньогрудними противикривленнями. Відсутність адекватної пропорційної корекції металевими пристроями верхньогрудного противикривлення відносно основного викривлення призводить до закидання верхньої частини тулуба в бік опуклості основного викривлення. Відновлення стану урівноваженості в таких випадках здійснюється шляхом протинаправлених переміщень верхньої частини тулуба і таза до середньосагітальної лінії, що також потребує перенапруження мязового апарату тулуба.

Погіршення урівноваженості хребта в післяопераційному періоді виникає у хворих з грудними типами деформацій при недостатній протяжності зони дії коригувальних зусиль металевих пристроїв в ділянці поперекових противикривлень. Необхідність утримання вертикальної постави за допомогою асиметричних мязових зусиль негативно позначається на подальшому перебігу сколіотичних деформацій хребта.

Класифікація King, яка найбільш широко використовується для визначення тактики застосування коригувальних зусиль металоконструкцій для оперативної корекції сколіотичних деформацій хребта, не враховує ступеня порушення їх урівноваженості, що може призводити до її погіршення і як наслідок - до втрат оперативної корекції в післяопераційному періоді. Проведений порівняльний аналіз 61 хворого згідно класифікації King і ступенем урівноваженості виявив, що найбільш часто неврівноваженими сколіотичними деформаціями є ті, що відносяться до III та IV типів за класифікацією King.

Планування оперативної корекції сколіотичних деформацій, яка повинна в першу чергу передбачати досягнення урівноваженості в післяопераційному періоді незалежно від типу металоконструкцій (дистракційний, полісегментарний), потребує встановлення краніального і каудального відділів хребта в проекції дії ЗЦМ, що зменшить навантаження на спондилодезований відділ хребта і є основною біомеханічною умовою збереження операційної корекції хребта в післяопераційному періоді.

При корекції КСДХ I типу використання дистракційних коригувальних зусиль повинне включати зону основного поперекового викривлення та грудного противикривлення від L5 до Th3-4. При використанні полісегментарного інструментарію зона коригувальних зусиль може бути зменшена у межах основного поперекового викривлення - від Th10 до L4. При корекції ДСДХ зону коригувальних зусиль необхідно збільшити на 1-2 хребтових сегмента вгору для досягнення більшої урівноваженості.

При корекції КСДХ II-го типу дистракційними пристроями, оптимальна зона їх дії - Th3-4-L4-5, а при використанні полісегментарного інструментарію зменшена до меж Th3-4- L4-5. Корекція ДСДХ II типу дистракційними пристроями потребує відновлення урівноваженості хребта з використанням допоміжних зусиль дистрактором Казьміна, а при використанні полісегментарного інструментарію зона коригувальних зусиль - в межах Th3-4-L4-5 з гіперкорекцією поперекового противикривлення (рис.5). Їх використання дозволяє наблизити каудальний та краніальний відділи хребта до проекції лінії дії ЗЦМ тулуба і таким чином відновити урівноваженість хребта в післяопераційному періоді.

При корекції III типу з використанням дистракційних зусиль для збереження урівноваженості хребта оптимальною їх зоною є Th3-4 краніально та L2 для КСДХ та L3 для ДСДХ каудально, а при застосуванні полісегментарного інструментарію - зона в межах Th4-Th12. Відновлення урівноваженості при оперативній корекції тяжких ступенів ДСДХ цього типу потребує додаткових зусиль з боку опуклості основного викривлення (дистрактор Казьмина), а при використанні полісегментарного інструментарію для КСДХ - розповсюдження його на грудопоперековий відділ з компресією з боку опуклості в цій зоні та дистракцією з боку угнутості. імплантований хребет металоконструкція сколіотичний

При лікуванні КСДХ IV типу оптимальною зоною дистракційних зусиль є Th4-5-L5-4. Оперативна корекція ДСДХ потребує наближення каудального та краніального відділів хребта до середньосагітальної лінії з використанням додаткових зусиль з боку опуклості основного викривлення (дистрактор Казьміна), а при використанні полісегментарного інструментарію необхідно поширювати її зону від Th4-5 до L4-5 з компресією з боку сторони опуклості основного викривлення та дистракцією з боку угнутості основного викривлення.

При лікуванні КСДХ V типу основна задача полягає в збереженні урівноваженості хребта при адекватній корекції основного грудного викривлення та противикривлення у верхньогрудному відділі хребта. При використанні дистракційних зусиль для корекції КСДХ це досягається їх встановленням від хребців Th2-3 до L2-3, а для ДСДХ нижню межу необхідно продовжувати донизу - хребці L3-4 для корекції грудопоперекового нахилу, який, як правило, має місце при цьому типі деформацій.

Полісегментарний інструментарій потрібно використовувати в межах Th1 - Th12 з компресією з боку опуклості верхньогрудного противикривлення та дистракцією з боку його угнутості.

Висновки

1. Запропонована методика рентгенобіомеханічного дослідження порушення урівноваженості хребта у хворих на сколіоз дозволяє без змін природної вертикальної постави досліджувати рентгенометричні характеристики структурних деформацій хребта і зміни взаєморозташування окремих частин тулуба відносно лінії дії загального центра мас при двохопорному стоянні і при виконанні функціональних проб у вигляді одноопорного стояння.

2. Декомпенсовані сколіотичні деформації на відміну від компенсованих мають більш злоякісний характер перебігу і спонукають опорно-рухову систему змінювати взаємовідносини з лінією дії ЗЦМ и опорною поверхнею і рентгенометрично проявляються зміщенням краніального і каудального відділів хребта у взаємно протилежні боки.

3. Максимальне збереження операційної корекції хребта у віддаленому післяопераційному періоді забезпечується поліпшенням урівноваженості хребта, яке проявляється наближенням каудального і краніального відділів хребта до проекції лінії дії ЗЦМ, зменшенням асиметрії стабілографічних параметрів.

4. Втрата операційної корекції внаслідок порушення стабільності між хребтом та металоконструкціями призводить до погіршення урівноваженості хребта, що проявляється асиметрією переміщень тулуба і порушенням оптимальних взаємовідносин опорно-рухової системи з опорною поверхнею.

5. Запропонована схема оптимального використання коригувальних зусиль металоконструкцій дає змогу відновити и поліпшити урівноваженість хребта в післяопераційному періоді, що є біомеханічною умовою максимального збереження операційної корекції.

Список робіт, опублікованих за темою дисертації

1. Використання металевих конструкцій при хірургічному лікуванні сколіозу: Метод. рекомендації / ХНДІОТ: Укл.: О.В. Демченко та ін. - Харків, 1994. -15 с.

2. Демченко А.В. Биомеханические условия прогрессирования диспластического сколиоза // Ортопедия, травматология и протезирование. - 1998. - №4. - С. 47-52.

3. Демченко А.В. Биомеханические условия сохранения оперативной коррекции сколиотических деформаций позвоночника // Ортопедия, травматология и протезирование. - 2000. - №1. - С. 49-53.

4. Демченко А.В. Дооперационое планирование коррекции нарушения уравновешенности сколиотических деформаций позвоночника // Ортопедия, травматология и протезирование. - 2002. - №3. - С. 48-53.

5. Шевченко С.Д., Демченко А.В. Динамика развития сколиотических искривлений после оперативного лечения с применением дистрактора Харьковского НИИОТ // Актуал. вопр. профилактики и лечения сколиоза у детей. - М., 1984. - С. 137-139. Автором проаналізовано матеріал, підготовлено основні висновки статті.

6. Демченко А.В. Эволюция сколиоза после хирургического лечения с использованием дистрактора ХНИИОТ // V Респ. конф. молодых ученых медиков. - Харьков, 1984. - С. 220.

7. Демченко А.В. Результаты хирургического лечения сколиоза с использованием дистракторов // Науч.-техн. прогресс в медицине. - Харьков, 1985. - С. 88.

8. Демченко А.В. Рентгенологическая диагностика сколиотической деформации позвоночника после коррекции дистракторами // V съезд травматологов-ортопедов респ. Сов. Прибалтики: Тез. докл. - Рига, 1986. - Ч. 1 -С. 213-215.

9. Демченко А.В. Рентгенометрические и биомеханические характеристики компенсированных и декомпенсированных сколиотических деформаций до и после оперативного лечения // Диагностика и специализир. помощь детям с психоневрол. и ортоп. заболеваниями. - Евпатория; Л., 1990. - С. 34-36.

10. Шевченко С.Д., Демченко А.В. Современные возможности хирургического лечения сколиоза // Диагностика и специализир. помощь детям с психоневрол. и ортоп. заболеваниями. - Евпатория; Л., 1990. - С. 85-87. Автором проаналізовано матеріал дослідження та викладено основні положення статті.

11. Шевченко С.Д., Демченко А.В. Состояние компенсации позвоночника при хирургическом лечении сколиоза с использованием дистракторов // Пробл. травматологии и ортопедии: Тез. докл. VI съезда травматологов-ортопедов Прибалт. Респ. - Таллин, 1990. - Т. 1. - С. 202-204. Автором проаналізовано віддалені результати хірургічного лікування сколіозу і викладено основні положення статті.

12. Демченко А.В. Механогенез деформации позвоночника и организация вертикального стояния у больных с диспластическим сколиозом. // Биология опорно-двигат. аппарата: Материалы школы. - Харьков, 1992. - С. 77-78.

13. Шевченко С.Д., Демченко О.В Наш досвід хірургічної корекції хребта у хворих на сколіоз // IV Конгрес світової федерації укр. лікар. т-ств: Тези. - Харків, 1992. - С. 298. Автором викладено основні положення статті.

14. Демченко О.В. Вплив стану компенсації на збереження оперативної корекції у віддаленому періоді у хворих на сколіоз // 75 років Укр. НДІТО: Тез. доп. - Київ, 1994. - С. 358-361.

15. Демченко А.В Нарушение уравновешенности позвоночника в патогенезе диспластического сколиоза и принципы ее оперативной коррекции // Адаптация различных систем организма при сколиотич. деформации позвоночника. Методы лечения: Материалы Междунар. симпоз. - М., 2003. - С. 128-130.