Порушення адаптаційно-компенсаторних механізмів при кишкових стомах у дітей і їх хірургічна корекція (експериментально-клінічне дослідження) - Автореферат

ІНСТИТУТ НЕВІДКЛАДНОЇ І ВІДНОВНОЇ ХІРУРГІЇ ім. ПОРУШЕННЯ АДАПТАЦІЙНО-КОМПЕНСАТОРНИХ МЕХАНІЗМІВ ПРИ КИШКОВИХ СТОМАХ У ДІТЕЙ І ЇХ ХІРУРГІЧНА КОРЕКЦІЯРобота виконана на кафедрі дитячої хірургії та дитячої анестезіології Харківського державного медичного університету МОЗ України. Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Давиденко Вячеслав Борисович, Харківський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри дитячої хірургії та дитячої анестезіології. Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Грона Василь Миколайович, Донецький державний медичний університет ім. Горького МОЗ України, завідувач кафедри дитячої хірургії, анестезіології та інтенсивної терапії; доктор медичних наук, професор Боднар Борис Миколайович, Буковинський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри дитячої хірургії, ЛОР хвороб та стоматології.Однак, формування їх з урахуванням місцевого перебігу ранового процесу, особливостей перистальтики та кровопостачання може ускладнюватися евагінацією, некрозом виведеної ділянки кишки, відходженням стоми, евентрацією, подальшим стенозом та ін. Питання систематизації, етіопатогенезу, діагностики та хірургічної корекції ускладнень стом у дітей в доступній літературі висвітлені недостатньо, немає конкретних методик і критеріїв для виконання тих чи інших заходів. З огляду на це розробка ефективних методик тимчасового й остаточного відновлення безперервності кишечника у дітей з ентеро-і колостомою, критеріїв вибору оптимальних строків відновлення пасажу буде сприяти покращенню результатів лікування дітей, зниженню частоти ускладнень і летальності після реконструктивних операцій. Необхідність пошуку резервних можливостей етапного лікування дітей з тяжкими захворюваннями і складними вадами ШКТ, відсутність узагальнюючих праць з лікування та профілактики ускладнень превентивних стом у дітей, потреба у тривалому відключенні дистальних відділів кишки для виконання реконструктивних втручань, обсяг та безпека яких постійно удосконалюється, а також настійна необхідність реабілітації таких хворих на всіх етапах лікування є безперечними доказами актуальності проблеми, що вивчається та потребує подальших досліджень. Променеві (рентгенологічні та УЗД), морфометричні (вимірювання діаметрів зовнішнього та інтраабдомінального відділів привідної до стоми кишки, товщини стінки різних відділів кишечника), апаратно-інструментальні (пневмобалонна електрокінезія, колоноскопія), вимірювання внутрішньочеревного тиску, мікробіологічні, гістологічні - для вивчення структурних, функціональних та дисбіотичних змін, що виникають протягом часу у привідній до стоми петлі кишки та відключених відділах кишечника, визначення причин виникнення ускладнень кишкових стом у дітей, розробки напрямків діагностики та реабілітації.З метою систематизації матеріалу, наочності та порівняності аналізу дослідження умовно поділено на два періоди: перший період включає вивчення результатів лікування 134 дітей за 1989-1997 рр., другий період - 1998-2006 рр. - хірургічну реабілітацію 105 дітей з кишковими стомами за розробленою нами програмою. Серед первинно оперованих хворих показаннями до формування ентеро-чи колостоми були некроз кишки у 31 дитини (13,0 %), гнійний перитоніт у 11 дітей (4,6 %), вроджений перитоніт у 4 дітей (1,7 %); перфорація кишки у 44 дітей (18,4 %), захворювання і травматичні ушкодження прямої кишки та промежини у 7 дітей (2,9 %). Крім того, превентивна стома була накладена при атрезії кишечника у 10 дітей (4,2 %), аноректальних вадах - у 40 дітей (16,7 %), хворобі Гіршпрунга з нейрональною дисплазією - у 44 дітей (18,4 %), меконієвому ілеусі - у 9 дітей (3,8 %), задавнених пухлинах, ускладнених кровотечею, розпадом чи перфорацією з перитонітом і непрохідністю, - у 7 дітей (2,9 %), тотальному поліпозі - у 1 дитини (0,4 %), ішемічному ураженні кишки - у 1 дитини (0,4 %). У 30 дітей (12,6 %) ентеро-чи колостоми були накладені під час релапаротомії у звязку з появою післяопераційних ускладнень у вигляді неспроможності міжкишкового анастомозу (14), прогресуючого гнійного перитоніту, післяопераційної спайково-динамічної непрохідності кишечника та абсцесів черевної порожнини (6), перфорацією дискредитованої кишки чи утворенням зовнішньої несформованої кишкової нориці (4), непрохідності міжкишкового анастомозу (4) або накладеної стоми (1), прогресуючого некрозу кишки (8). Проводилося вимірювання діаметра просвіту привідної кишки та його співвідношення на рівні мязово-апоневротичного шару з внутрішньочеревним відділом (к) за допомогою узд і колостографії, а також визначення товщини кишки у порівнянні з нормою (р).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ