Пореформений розвиток сільського господарства в регіоні - Автореферат

Української академії аграрних наук Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наукВ результаті здійснення в Україні аграрної реформи відбулися докорінні зміни в системі соціально-економічних відносин на селі та в організації сільськогосподарського виробництва. Проведено глибоку земельну реформу, реформування майнових відносин власності, відбулися організаційно-правові перетворення колективних сільськогосподарських підприємств в агроформування ринкового типу, започатковано розвиток фермерства, розширився і зміцнів присадибний сектор, одержали розвиток орендні відносини. Організаційним завершенням таких змін у сільському господарстві закінчився перший великомасштабний етап аграрної реформи. Сільське господарство вступило у пореформений період розвитку, який вимагає досконаліших і більш ефективних форм і методів його організації. Воно виконане на матеріалах і з використанням відповідного досвіду Івано-Франківської області, яка характеризується своєрідними природними і соціально-економічними умовами українського Прикарпаття, нетрадиційними у ряді випадків підходами до організації проведення реформи, меншим порівняно з більшістю інших областей спадом сільськогосподарського виробництва, більшою часткою земель, переданих присадибному сектору, та іншими особливостями.У першому розділі дисертації - “Теоретичні і методологічні основи пореформеного розвитку сільського господарства” - розглянуто комплекс теоретичних, методологічних і практичних питань щодо соціально-економічної сутності і науково-методологічних засад пореформеного розвитку сільського господарства регіону. Важливу роль у пореформеному розвиткові сільського господарства відіграло його здійснення на основі Указу Президента України від 3 грудня 1999 року “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” та положень ”Земельного кодексу України”, прийнятого у жовтні 2001 року. Такі перетворення розглядаються складовими реформи, які, розвиваючись у єдності та взаємозалежності, визначили соціально-економічну сутність її початкового (першого) етапу, логічним продовженням якого є наступний, пореформений етап розвитку сучасних аграрних відносин. У звязку з неможливістю охопити в дослідженні всі аспекти стратегії, основну увагу зосереджено на чотирьох найважливіших, на погляд автора, стратегічних проблемах: поглиблення соціальної орієнтації пореформеного розвитку, доведення до логічного завершення реформування земельних і майнових відносин власності і форм господарювання, прискорення становлення приватного сектора на селі, орієнтація на кінцеві результати, на власні сили та уміння. Під поглибленням соціальної орієнтації пореформеного розвитку сільського господарства у дисертації розуміється така його організація, яка повинна забезпечити виведення на істотно вищий рівень розвитку всієї системи життєзабезпечення селян та інших сільських мешканців.За порівняно короткий з погляду історії період її сільське господарство пройшло важкий, складний, неоднозначний за його сприйняттям українською спільнотою взагалі і селянством зокрема. Денаціоналізація за ініціативою держави землі і передача переважної її частини у власність громадян, у першу чергу селян, реформування майнових відносин власності на селі, перехід до принципово нових форм і методів господарювання, створення реальних умов для становлення приватного сектора, поглиблення розвитку різноукладності та інші соціально-економічні зміни створили обнадійливі передумови для виведення аграрного сектора економіки країни на якісно вищий рівень розвитку і для підвищення на цій основі всієї системи життєзабезпечення селян на пореформеному розвиткові аграрного сектора економіки.

Основний зміст дисертаційної роботи

Радикалізація сучасних аграрних відносин належить до найважливіших складових післярадянського розвитку України. За порівняно короткий з погляду історії період її сільське господарство пройшло важкий, складний, неоднозначний за його сприйняттям українською спільнотою взагалі і селянством зокрема. Денаціоналізація за ініціативою держави землі і передача переважної її частини у власність громадян, у першу чергу селян, реформування майнових відносин власності на селі, перехід до принципово нових форм і методів господарювання, створення реальних умов для становлення приватного сектора, поглиблення розвитку різноукладності та інші соціально-економічні зміни створили обнадійливі передумови для виведення аграрного сектора економіки країни на якісно вищий рівень розвитку і для підвищення на цій основі всієї системи життєзабезпечення селян на пореформеному розвиткові аграрного сектора економіки.

Визначальною (генеральною) метою пореформеного розвитку має стати вирішення у єдності кількох основних проблем: подолання наслідків прорахунків і помилок, допущених у процесі здійснення першого етапу реформи, і перехід від переважання на ньому дестабілізаційних, руйнівних процесів до процесів відроджувальних і створювальних;

повне і по можливості швидше і ефективніше використання потенційних можливостей, закладених у суспільно-політичних і соціально-економічних результатах першого етапу реформи, шляхом використання переваг господарювання на селі на засадах приватної власності і забезпечення на цій основі істотного підвищення життєвого рівня селян і всіх сільських мешканців у його сучасному розумінні; оздоровлення соціальної і демографічної ситуацій на селі; формування навколо сільського господарства, села і селянства більш сприятливої для них і для країни взагалі соціально-психологічної ситуації;

створення на цьому етапі соціальних, економічних, організаційних, технологічних, ресурсних та інших передумов для поступового наближення сільського господарства до рівня його розвитку в найбільш розвинених в аграрному відношенні країн.

У системі чинників, єдність і цілеспрямованість дій яких повинна забезпечити підвищення ефективності ведення сільського господарства в пореформений період, одне з основних місць відведено комплексному, багатоаспектному організаційному чиннику. Особливість його дії і прояву полягатиме у тому, що, безпосередньо виконуючи притаманну йому цільову функцію, він одночасно повинен буде забезпечити ефективне використання потенційних можливостей, закладених в інших елементах аграрних реформувань: правових, економічних, соціальних, технологічних, ресурсних, еколого- і природоохоронних тощо. Таке розуміння сутності і цільового призначення організаційного чинника може стати основою розширення його впливу на пореформений розвиток аграрної сфери.

Однією з передумов досягнення мети і завдань пореформеного етапу становлення стійкого сільського господарства є розробка всебічно відпрацьованої стратегії його розвитку. З огляду на багатоаспектність цієї проблеми складовими стосовно до сучасних умов і проблем визначені: поглиблення соціальної орієнтації пореформеного розвитку;

доведення до логічного завершення розвитку започаткованих на першому етапі реформування земельних і майнових відносин власності та форм господарювання, які у найбільшій мірі відповідали б інтересам селянства, формуванню на селі дрібних і середніх власників та ефективно діючих господарів;

прискорене (без шкоди для якості) становлення на селі приватного сектора у найсучаснішому розумінні;

орієнтація на кінцеві результати, на власні сили та вміння за умови використання можливостей ефективного господарювання, створюваних державою.

Серед інших організаційних чинників ефективного пореформеного розвитку визначальне місце відведено його програмному забезпеченню. З цією метою у досліджуваній області під керівництвом і за безпосередньою участю автора дисертації у 2000 році розроблено Комплексну програму відродження сільського господарства. Перший досвід її практичного втілення підтверджує доцільність такого організаційного заходу.

Соціальна спрямованість пореформеного розвитку обєктивно зумовлює необхідність оздоровлення у прикарпатських селах соціальної (у її найширшому і найсучаснішому розумінні) демографічної ситуації. Як відомо, ця проблема є загальнодержавною і може бути вирішена лише спільними зусиллями державної влади, регіонів, сільських і селищних рад, соціальною спрямованістю функціонування усіх господарюючих субєктів.

З урахуванням інших організаційних чинників пореформений розвиток стане достатньо результативним лише за умови його надійного кадрового, у тому числі кадрово-управлінського, забезпечення.

Вишиванюк М.В. Новий етап аграрної реформи в області. - Івано-Франківськ: ”Плай”, 2001. - 218 с. (одноосібна монографія).

Вишиванюк М.В. Проблеми комплексності на післяреформаційному етапі розвитку сільського господарства області // Економіка АПК. - 2000. - № 8. - С. 47 - 51 (0,31 др. арк.).

Вишиванюк М.В. Комплексне відродження сільського господарства Івано-Франківщини // Проблеми формування ринкової економіки. Спеціальний випуск ”Реструктуризація аграрних підприємств і земельна реформа: стан, проблеми, перспективи”. Міжвід. наук. зб. К.: КНЕУ, - 2000. - С. 91 - 94 (0,17 др. арк.).

Вишиванюк М.В. Новий етап розвитку аграрних відносин в області. // Економіка АПК. - 2001. - № 1. - С. 14 - 18 (0,31 др. арк.).

Вишиванюк М. Економічні реформи на селі // Матеріали всеукраїнської наради економістів. ”Економіка України та шляхи її подальшого реформування”. Київ, 14 - 15 вересня 1995 р. - К. : ”Генеза”, 1996. - С. 111 - 113 (0,11 др. арк.).

Вишиванюк М. Швидше завершити пошуки ефективних шляхів і методів реформування на селі. Виклад матеріалів Всеукраїнської наради з питань агропромислового комплексу (10 січня 1997 р. м. Киів) // Економіка АПК. - 1997. - № 3. - С. 3 - 23, в т.ч. автора - С. 6 - 7 (0,1 др. арк.).

Вишиванюк М.В. Вступне слово // Всеукраїнська наукова конференція ”Регіон у системі нових економічних і правових відносин”. Івано-Франківськ, 8 - 10 жовтня 1997 р. - Івано-Франківськ: Сіверія, 1998. - С. 4 - 5 (0,1 др. арк.).

Вишиванюк М.В. Україна на шляху державоутворення // Матеріали регіональної наукової конференції. ”Україна: державність, історія, перспективи”. - Івано-Франківськ: Плай, 1999. - С. 4 - 8 (0,25 др. арк.).