Вдосконалення законодавства України у сфері державно-приватного партнерства із врахуванням досвіду країн Європейського Союзу та Польщі. Порівняльний аналіз процедури вибору приватного партнера та передачі йому об’єктів публічної власності на умовах ДПП.
При низкой оригинальности работы "Порівняльний аналіз правового регулювання процедури вибору приватного партнера на умовах державного приватного партнерства на прикладі Польщі", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Київський національний університет імені Тараса ШевченкаKey words: state-private partnership, legal adjusting, land-tenure, European legislation, national legislation in the sphere of PPP. Визначення ДПП, дане Європейською комісією «Зелена книга» Європейської комісії щодо ДПП [1] (далі - Зелена книга ЄС щодо ДПП), опубліковане у 2004 році, визначає ДПП як різноманітні «форми співпраці між органами державної влади та діловим співтовариством, метою якої є забезпечення фінансування, будівництва, реконструкції, управління й обслуговування інфраструктури чи надання послуг». У Повідомленні про державно-приватне партнерство та законодавство Співтовариств про державні закупівлі й концесії, оприлюдненому у 2005 році, Європейська комісія підтвердила, що не існує потреби в спеціальному законодавстві щодо ДПП на рівні ЄС, оскільки вона вважає, що ДПП має регулюватись законодавством ЄС щодо державних контрактів або щодо концесій. Правове регулювання питань ДПП також здійснюється й іншими нормативно-правовими актами, такими як Закон про державні закупівлі від 29 січня 2004 року, що визначає правила та процедури для державних закупівель, правового захисту, контролю державних закупівель і закупівель компетентними органами; Закон про муніципальні органи від 20 грудня 1996 року, який установлює принципи й форми муніципальних органів місцевого самоврядування, що стосується виконання ними завдань, з метою задоволення колективних потреб місцевого співтовариства; Закон про платні автомагістралі й республіканський дорожній фонд від 27 жовтня 1994 року, який визначає умови для підготовки будівництва, фінансування будівництва, правил проведення тендерних процедур для будівництва й експлуатації або тільки експлуатації платних автодоріг, принципи укладання угод із будівництва й експлуатації, а також визначає компетентні органи в цих питаннях; Закон з управління нерухомістю від 21 серпня 1997 року, який установлює правила управління нерухомим майном, що належить державній скарбниці або місцевим органам влади, поділу майна та його консолідації; правила експропріації й повернення відчуженого майна; встановлює частку у витратах будівництва обєктів технічної інфраструктури; оцінки нерухомості та професійної діяльності, метою якої є управління нерухомим майном. Світовий досвід засвідчує, що у випадках, коли новий об’єкт інфраструктури передбачається побудувати на земельній ділянці, яка перебуває в публічній власності (тобто на ділянці, що належить організації-замовнику або іншому публічному органу), або коли мова йде про модернізацію чи реконструкцію вже наявного обєкта інфраструктури, надання такої ділянки або обєкта в розпорядження концесіонера буде зазвичай здійснюватися його власником.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
