Співставлення однотипних політичних явищ, які розвиваються в різних політичних системах, пошук їх подібностей та відмінностей, динаміки та статики. Комплексне дослідження компаративістики, визначення особливостей її використання у вивченні політики.
Зміст ВСТУП 1. Становлення і розвиток порівняльної політології 2. Політична система: поняття, структура, критерії 2.1 Політична система як галузь політології 2.2 Структура як критерій порівняльного аналізу політичної системи 2.3 Основні критерії класифікації політичних систем 3. Особливості порівняльної методології в політичному дослідженні 3.1 Методологічні засади порівняльного аналізу 3.2 Політичні системи та їх середовище в порівняльному аналізі ВИСНОВКИ Список використаної літератури ВСТУП Політична теорія значною мірою опирається на дослідження, в основі яких лежить порівняльний метод. Через співставлення досліджуються різні політичні системи, політичні процеси, політичні інститути, політичні режими, політична культура, влада та інші категорії політичної науки. Актуальність цієї теми полягає в тому, що немає сенсу аналізувати окремі явища політичної життєдіяльності суспільства без конкретного соціально-політичного контексту, всезагального аналізу його передумов та наслідків, без проведення політичної аналогії та врахування досвіду інших держав. Порівняльний (компаративний) метод полягає у співставленні однотипних політичних явищ, які розвиваються в різних політичних системах, пошуку їх подібностей та відмінностей, динаміки та статики. Бжезінський, С. Хантінгтон «Політична влада: США/СРСР» (1964), П. Шаран «Порівняльна політологія» (1992), Г. Голосов «Порівняльна політологія» (1995), Р. У книзі «Теорія порівняльної політології. У пошуках парадигми» автор дає характеристику головних тенденцій і теоретичних напрямків в сучасних дослідженнях політики, спираючись на новітні методологічні досягнення. Аналізуючи зміни картини політичного світу в другій половині ХХ ст. та її етнічні і релігійні конфлікти, індустріалізацію і постіндустріалізацію, розпад старих і появу нових держав, він ставить питання про пошук нових парадигм у сфері порівняльної політології. П. Шаран у праці «Порівняльна політологія» (1984) дійшов принципового висновку, що для функціонування політичних систем важливе значення має розуміння тих процесів, які відбуваються всередині самої системи, насамперед ті, що трансформують імпульси, які поступають на вхід системи, в легітимні політичні рішення. Цей висновок пов’язують із проведенням у 1952 р. Еванстоунського семінару у Північно-західному університеті (США), головою та ініціатором якого був Р. Макрідіс. А. Романюк визначив низку факторів, які спричинили активізацію розвитку порівняльної політології у 50-х роках: 1. Серед емігрантів були вчені зі світовим ім’ям: Ханна Аренд, Карл Дойч, Люіс Козер, Пол Лазарсфельд, Лео Лоуенталь, Ганс Моргентау, Герберт Маркузе, Франц Нойман, Лео Стросс, Йозеф Шумпетер та ін. Вченими, які зробили вагомий внесок у дослідженнях цих моделей були М. Вебер та Т. Парсонс. Прихильників цього методу звинувачували у просуванні західної моделі модернізації та в обслуговуванні зовнішньої політики розвинутих країн.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
