Популярні збірники права австрійської Галичини другої половини XIX - початку ХХ століття як джерело вивчення правової думки і суспільно-політичних процесів - Статья

ПОПУЛЯРНІ ЗБІРНИКИ ПРАВА АВСТРІЙСЬКОЇ ГАЛИЧИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ-ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ПРАВОВОЇ ДУМКИ І СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВСеред різних видів текстів з історії права і правової думки - публікацій законодавчих актів, діловодної документації, періодичної преси, документів особистого походження (мемуарів, спогадів, щоденників), літературних, публіцистичних, політичних творів - недооцінюється значення популярних збірників права, тоді як саме вони загострювали увагу читачів на найбільш злободенних правових проблемах. Новизна підходу автора-упорядника «Правотаря» Пилипа Евина полягає в тому, що він не лише прагнув познайомити читача із системою законодавства Австро-Угорської монархії, але й спонукав його до активного обстоювання своїх прав. Так, підставами виникнення права спадкування було визначено закон, заповіт і договір на спадкування. Успадковувати можна було у випадках, якщо спадкодавець: не залишив заповіту або цей заповіт визнано недійсним; уклавши заповіт, не розпорядився в ньому всім своїм майном або в пізнішому заповіті розпорядився лише частиною майна; у письмовому заповіті не передбачив тих осіб, котрим майно мало б належати за законом. І. Т.) послуговуватися однією з трьох мов - німецькою, польською або руською - на території коронного краю Галичини, яка належала до Львівського апеляційного суду; адвокати сторін могли послуговуватися мовою, рідною для підзахисного, під час внесення заяв та подань до судів; б) протоколи з усних заяв сторін, як і протоколи заслуховування Сторін, свідків та експертів на судових засіданнях (або під час судового процесу), необхідно було записувати відповідно до територіальної належності округу і залежно від того, яка мова є рідною для зацікавленої сторони; в) у відповідях для сторін (відповідно до територіальної приналежності округу) суд мав використовувати ту із трьох згаданих мов, якою було внесено подання чи усну заяву, або ту мову, якою було складено протокол; ця норма була обовязковою для судів Галичини щодо всіх відповідей сторонам, рішень, ухвал, повідомлень, відозв і доручень; г) під час судових процесів у справах позовного та непозовного провадження, в яких брали участь кілька сторін, сторонам, а також їхнім адвокатам можна було використовувати одну з трьох мов, залежно від того, яка мова є рідною для Сторони, яку захищають, обґрунтоване судове рішення потрібно складати тією мовою, якою було внесено перше подання, скарга чи заява до суду; якщо в суді першої інстанції провадження відбувалося не тільки німецькою, й іншою мовою, то обґрунтовані судові рішення вищих судових інстанцій належало оформляти також тією мовою, якою велося провадження у суді першої інстанції; д) судові постанови й вирок у кримінальних справах та його зміст мали оголошуватися рідною для підсудного мовою; якщо підсудний не знав жодної з вище зазначених трьох мов, зміст вироку складався німецькою, а для підсудного для перекладу змісту вироку суд мав запросити перекладача.