Поняття та загальна характеристика договору довічного утримання - Курсовая работа

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КУРСОВА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ «ЦИВІЛЬНЕ ТА СІМЕЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ (ОСОБЛИВА ЧАСТИНА)» ТЕМА: ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ЗАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ студентки 3 курсу юридичного факультету ЗНУ заочної форми навчання Волик Яни Миколаївни науковий керівник: Самойленко Георгій Валерійович старший викладач кафедри цивільного права кандидат юридичних наук ЗАПОРІЖЖЯ 2007 Зміст Вступ …………………………………………………………………………... Становлення інституту довічного утримання ……………………….…. Зміст договору довічного утримання: а) майно, що може бути об’єктом договору довічного утримання; …….. 26-27 в) права і обов’язки сторін ……………………………………..………..… 28-31 г) підстави і порядок розірвання, припинення договору довічного утримання …………………………………………………………………... Інститут довічного утримання в законодавстві країн СНД ..………..... 47-48 Вступ В останній час в нашому житті все частіше почало з’являтись в обіході таке поняття як інститут довічного утримання. Інститут довічного утримання українським законодавством виражається як договір, де одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач майна зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Для цього норми матеріального права мають визначити правовідносини сторін, а також передбачити всі можливі випадки змін у правовідносинах. Серед них, насамперед, треба виділити роботи В. Маслова, Г. Амфітеатрова, М. Бару, О.В. Дзери, Д.В. Бобрової, А.С. Довгерт, М.І. Панченко, І.А. Безклубого та інших. З набранням чинності нового ЦК України, він передбачає суттєві зміни порівняно з попереднім кодексом, який вже застарів і мав низку недоліків при регулюванні інституту довічного утримання і тому у вітчизняній науці та практиці в останній час все більше уваги приділяли цим недолікам. Цивільний кодекс УРСР 1922 року не згадує інституту довічного утримання. Цим документом було прямо заборонено вносити в договір дарування пункти про зобов’язання утримувати дарувальника чи третіх осіб, проте вказане не означало, що не можна укладати договір довічного утримання взагалі; просто дану умову заборонялось включати у договір дарування. Серед них, насамперед, треба виділити роботи В. Рясенцева, Г. Амфітеатрова, М. Бару, В. Маслова та інших вчених. Земельно-судові органи визнавали подібні договори тільки за формальними ознаками недійсними (не було згоди земельного товариства, а для даних угод закон обов’язково її вимагав). Наприклад, Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду СРСР в Ухвалі № 416 за 1944 рік за позовом Л.Н. до Н.Н. вказала: договори довічного утримання не мають законної сили, так як вони не передбачені чинним Цивільним кодексом [4, 45]. Деякі з них вважали, що цей договір є кабальною угодою, оскільки покупець використовує важке матеріальне становище продавця та його похилий вік (С. Ландков); інші - стверджували, що даний договір суперечить правилам соціалістичного співжиття - так як покупець сподівається: йому не довго доведеться безоплатно утримувати продавця, а останній - на довге забезпечене життя на утриманні покупця (І. Брауде). Судовій практиці відомий приклад, коли останнім була юридична особа. Наприклад, В. Маслов вважав за доцільне, щоб у новому Цивільному кодексі 1963 року питання довічного утримання було врегульоване так, щоб особа, яку забезпечують, передавала своє майно у спільну сумісну власність учасників договору, а останні не могли відчужувати свого права участі у спільному майні третім особам без згоди інших учасників. Процесуальний порядок посвідчення договорів довічного утримання має також спеціальну регламентацію: пункти 83-89 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03 березня 2004 року. Проте на практиці набувачі нерухомості за договором довічного утримання здійснюють їх реєстрацію щоб підтвердити своє титульне право власності відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року. У даному випадку слід взяти до уваги статтю 67 СК України, відповідно до якої «дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір довічного утримання, щодо своєї частки у праві спільної сумісності власності подружжя лише після визнання та виділу в натурі або визначення користування» (стаття 747 ЦК України). 3.