Поняття та основні ознаки права. Основні аспекти визначення сутності права. Значення права для держави та суспільства. Регулювання владно-управлінських відношень, що виходять від державних властей. Правомірне поводження суб’єктів суспільних відносин.
Поняття, сутність і зміст праваНедаремно в українській мові слова «правильний», «правда», «правий (права рука)», «правило», «виправляти» та інші мають спільний корінь і означають істину, щось добре для себе і своєї держави. Явич визначає право залежно від форм вияву: «Право - це продукт духовної діяльності, різновид оціночного духовного освоєння дійсності, момент урегульованості і порядку в суспільних відносинах, сфера соціальної свободи, сукупність юридичних норм тощо». Скакун дає таке визначення: «Право - система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу» (7, с. Лисенков у межах нормативного праворозуміння привязує право до держави, як і багато інших дослідників: «Право - це система загальнообовязкових, формально визначених правил поведінки загального характеру (норм права), які у встановленому порядку санкціонуються або формулюються державою та забезпечуються можливістю застосування державного примусу» (4, с. До них належить право на життя, право на особисту недоторканість, право на свободу пересування, право на власне майно і т. ін.З цього погляду природне право як сукупність прав і обовязків має загальносоціальне, людське походження, а не державне є основою невідємних, природних прав людини (право на життя, право на свободу, право на рівний еквівалент при товарному обміні), що існують незалежно від того, закріплені вони де-небудь чи ні (7, с. В багатьох державах (в тому числі і в Україні) позитивне право ставиться вище природного, і у випадку непорозумінь, конфліктів проблеми вирішуються за правилами і нормами саме позитивного, державного права. Скакун стверджує, що соціальне (загальносоціальне) право випливає безпосередньо із громадського життя і не залежить від держави. Отже, зміст права - це закріплені в його нормах приписи, що встановлюють права і обовязки певних субєктів і правові наслідки невиконання або неналежного їх виконання чи порушення процедури їх реалізації (матеріальний аспект), а також приписи, що визначають процедуру реалізації цих прав і обовязків (функціональний аспект). Правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані правом і виражені у взаємних правах та обовязках субєктів права, якими можуть бути як громадяни (фізичні особи), так і організації чи установи (юридичні особи).Воля індивіда і воля суспільства тісно звязані з духовним життям (причетність до наук, мистецтв, літератури і т.д.) і в значній мірі визначаються підкоренням усіх праву, як основи мирного спільного життя людей Незважаючи на суперечливість і різні наукові уявлення про право, всі вчення про право обєднує низка загальних положень: - право є соціальне явище, без нього неможливе існування цивілізованого суспільства; право в нормативній формі повинно відображати вимоги загальнолюдської справедливості, служити інтересам суспільства в цілому, а не окремим його прошаркам чи соціальним групам, відображати інтереси і потреби кожної особи; Сутність права - це внутрішній зміст, сукупність основних властивостей права як регулятора суспільних відносин, що виражається в єдності загальносоціальних і вузько класових (групових) інтересів через формальне (державне) закріплення міри свободи, рівності та справедливості. Зміст права - це закріплені в його нормах приписи, що встановлюють права і обовязки певних субєктів і правові наслідки невиконання або неналежного їх виконання чи порушення процедури їх реалізації (матеріальний аспект), а також приписи, що визначають процедуру реалізації цих прав і обовязків (функціональний аспект).
Вывод
Тільки у вільному суспільстві вільних людей створюються умови для досягнення ідеалів людського щастя. Але свобода не привноситься в суспільство помахом чарівної палички. Вона багато в чому визначена рівнем розвитку продуктивних сил, технічною озброєністю господарства. Вона залежить від відносин власності, відносин виробництва, розподілу, обміну і споживання продуктів. Воля індивіда і воля суспільства тісно звязані з духовним життям (причетність до наук, мистецтв, літератури і т.д.) і в значній мірі визначаються підкоренням усіх праву, як основи мирного спільного життя людей
Незважаючи на суперечливість і різні наукові уявлення про право, всі вчення про право обєднує низка загальних положень: - право є соціальне явище, без нього неможливе існування цивілізованого суспільства;
- право в нормативній формі повинно відображати вимоги загальнолюдської справедливості, служити інтересам суспільства в цілому, а не окремим його прошаркам чи соціальним групам, відображати інтереси і потреби кожної особи;
- право є мірою поведінки, яка встановлена і охороняється державою.
Існуючі підходи до розуміння права висвітлюють його тільки в певних аспектах, тому комплексну характеристику права можна надати лише шляхом всебічного вивчення його багатоманітних звязків з соціальною дійсністю.
Сутність права - це внутрішній зміст, сукупність основних властивостей права як регулятора суспільних відносин, що виражається в єдності загальносоціальних і вузько класових (групових) інтересів через формальне (державне) закріплення міри свободи, рівності та справедливості.
Зміст права - це закріплені в його нормах приписи, що встановлюють права і обовязки певних субєктів і правові наслідки невиконання або неналежного їх виконання чи порушення процедури їх реалізації (матеріальний аспект), а також приписи, що визначають процедуру реалізації цих прав і обовязків (функціональний аспект).
Визначення терміну «право» нерозривно повязане з праворозумінням, тобто правовим світоглядом кожної людини. Це питання дуже важливе, складне і багатоаспектне. Воно завжди привертало до себе увагу не тільки юристів, а й філософів, соціологів, психологів. Воно повинно бути в центрі уваги і в Україні, де, з одного боку, конституційно проголошена правова держава, принцип верховенства права, а з другого боку, ще не подоланий правовий нігілізм, тобто спроби вирішувати певні питання всупереч праву.
Соціальне призначення права полягає в тому, щоб регулювати поведінку людей. Однак установлені державою правові норми не можуть виконати регулюючої ролі без складного механізму і їхньої реалізації.
Без виконання правових розпоряджень у житті норми права мертві, інакше кажучи, вони втрачають своє соціальне значення. «Права немає, - зауважує Л.С. Явич, - якщо його положення не знаходять своєї реалізації в діяльності людей і їхніх організацій, у суспільних відносинах. Не можна зрозуміти право, якщо відвернутися від механізму його реалізації в житті суспільства».
Під реалізацією права розуміють перетворення, втілення розпоряджень юридичних норм у житті шляхом правомірного поводження субєктів суспільних відносин (державних організацій, посадових осіб, суспільних органів і громадян).
Реалізація права завжди звязана тільки з правомірним поводженням людей, тобто таким поводженням, що відповідає правовим розпорядженням. В одному випадку це активні позитивні дії (використання чи права виконання обовязку); в іншому - це бездіяльність субєктів (стримування від здійснення протиправних дій).
Отже, правомірне поводження субєктів суспільних відносин реалізує норму права, неправомірно - порушує.
Правові норми реалізуються в різних формах. Це обумовлюється низкою обставин: 1) положенням того чи іншого субєктів у загальній системі правового регулювання, його відношенням до юридичних розпоряджень.
2) формою зовнішнього прояву правомірного поводження. право регулювання суспільний держава
Список литературы
1. Конституція України. - Х.: Консул, 1996. - 48 с.
2. Загальна теорія держави і права / За ред. проф. М.В. Цвіка, доц. В.Д. Ткаченка, проф. О.В. Петришина. - Харків: Право, 2002.
3. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підручник. - К.: Кондор, 2002. - 353 с.
4. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посіб. - 3-є вид., змін. І доп. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 247 с.
5. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. - К.: Юрисконсульт, 2006. - 355 с.
