Поняття "Україна", "Українний" та "Українська держава" в офіційному дискурсі Війська Запорозького (1659-1665 рр.) - Монография

Поняття «Україна», «Українний» та «Українська держава» в офіційному дискурсі Війська Запорозького (1659-1665 рр.)Як засвідчує опублікований в попередньому випуску щорічника матеріал, присвячений діахронно-семантичному вивченню функціонування іменника «Україна» та похідного від нього прикметника «Українний/ Український», а також процесу уживання повязаних з цими локалізаційними назвами синтаксичних конструкцій в офіційному дискурсі Війська Запорозького, ці історичні поняття почали масово впроваджуватися у мовну практику нашої країни за доби правління гетьмана Богдана Хмельницького, продовжували активно вживатися у лексиці козацької старшини вже за часів Юрія Хмельницького (1659-1663), Павла Тетері (1663-1665), Степана Опари (1665), у перші роки гетьманування Івана Брюховецького. Згідно ще з одним твердженням Юрія Хмельницького (гетьманський лист до Київського митрополита Діониса Балабана від 13 березня 1660 р.), «Україна» та «Українські городи» перебували під захистом «Його Царської Величності», а тому король Речі Посполитої не мав на них права: «Тільки щоб Король Його Милість Польський і Річ Посполита в городи Його Царської Величності Українські війська свого коронного не присилав, народ наш гноблячи і Україну собі з іншими Малоросійськими городами привласнюючи, які невдало попередники їх були у княжат Руських насильно з рук видерли». Отже, як можна зрозуміти з текстів цитованих вище дипломатичних «Інструкцій» Війська Запорозького за 1660 р., по-перше, з «України» «вивозили» не тільки владні атрибути, але і матеріальні цінності, в т. ч. і гроші; по-друге, у політичному відношенні «Україна» почергово перебувала під протекторатом як «Його Царської Милості» (московського царя), так і «Його Королівської Милості» (польського короля); по-третє, «Україна» уже почала сприйматися як «Держава Його Королівської Милості»; по-четверте, про «границю України/Українні границі» можна було «домовлятися» на міжнародних зїздах; по-пяте, «Україна» поділялася на певні «частини», які «пустошилися» і «руйнувалися», на неї можна було «наступати», її «нищили» ворожі війська; по-шосте, саме у «доми свої на Україну» поверталися полонені під час військових дій козаки Війська Запорозького, для яких «Україна» була «своєю»; по-сьоме, слово «нас», як родовий відмінок займенника «ми», разом з прийменником «до» часто виступав як уточнювальний член речення саме до іменника «Україна»; по-восьме, назви «Україна» та «Українні/Українські городи» виступали в одному ряду з таким політико-географічним означенням, як «Московські краї». З точки зору вживання понять «Україна» та «Українний» в офіційному дискурсі Війська Запорозького показовими є нижченаведені приклади з тексту Чуднівської угоди, яка була укладена між Чигирином та Короною Польською 17 жовтня 1660 р.: 1) «Похід війська коронного і Їх Милості Панів Гетьманів в Україну25; 2) «Його Милість Пан Гетьман Запорозький, з усім своїм Військом повинен відступити від царя московського і від військ його, що знаходяться в Україні»26; 3) «А для визволення Українних фортець, що знаходяться у володінні Москви і під її захистом, Його Милість Пан Гетьман Війська Його Королівської Милості Запорозького, повернувшись в Україну»27; 5) «...Якщо б коли-небудь, як в Запорожжі, як і де небудь в Україні показався бунт»28. У посланні Павла Тетері до короля від 10 грудня 1662 р., що складалося з 7-ми пунктів, кілька разів зустрічаємо слово «Україна», яке вживалося ним у таких лексичних конструкціях: 1) «...Не бажаю більше мати в Україні резиденцію»; 2) «Коли могутні сили усієї України були охоплені жахом»; 3) «Продовжував йти по вибраній в Україні дорозі»; 4) «Поки справи Українні не прийдуть у більш спокійний стан»; 5) «не хочу більше залишатися в Україні»59.