Поняття міжнародної інформаційної безпеки: порівняльно-правовий аспект - Статья

Основними напрямами національної політики визначено: створення безпечної екосистеми кіберпростору; вдосконалення нормативно-правової бази; створення механізмів попереднього сповіщення про загрози для безпеки, управління вразливістю та реагуванням на загрози безпеці; забезпечення безпеки послуг електронного управління; захист стійкості критичної інформаційної інфраструктури; сприяння науково-дослідним та дослідно-конструкторським роботам у сфері кібербезпеки; забезпечення поінформованості про кібербезпеку; створення ефективного державно-приватного партнерства та обмін інформацією і співробітництво. Крім нього, до основоположних принципів увійшли такі: захист основних свобод людини і громадянина, захист права власності, повага до приватного життя, захист від кіберзлочинців, право на самооборону держав у разі агресії в кіберпросторі, повага до свободи поширення інформації в національних мережах, гарантування надійного доступу до мережі Інтернет, багатостороннє управління Інтернетом та принцип відповідальності держав за захист власних інформаційних інфраструктур. Крім того, Законом України «Про основи національної безпеки України» визначено перелік загроз національним інтересам і національній безпеці України в інформаційній сфері, до них увійшли такі: «прояви обмеження свободи слова та доступу до публічної інформації; поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії; компютерна злочинність та компютерний тероризм; розголошення інформації, яка становить державну таємницю, або іншої інформації з обмеженим доступом, спрямованої на задоволення потреб і забезпечення захисту національних інтересів суспільства і держави; намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації». Досліджуючи поняття інформаційної безпеки, російська наукова школа інформаційного права стоїть на позиції визначення інформаційної безпеки як «стану захищеності національних інтересів держави в інформаційній сфері, що визначаються сукупністю збалансованих інтересів особистості, суспільства та держави, в яку входять чотири основні складові національних інтересів держави, а саме: дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина у сфері отримання інформації та користування нею, збереження моральних цінностей суспільства, культурного та наукового потенціалу країни; інформаційне забезпечення державної політики щодо надання достовірної інформації про державну політику, офіційну позицію держави щодо соціально значимих подій як усередині країни, так і за кордоном із забезпеченням доступу громадян до відкритих державних інформаційних ресурсів; розвиток сучасних інформаційних технологій, індустрії засобів інформатизації, телекомунікації та звязку, забезпечення потреб внутрішнього ринку її продукцією та вихід цієї продукції на світовий ринок, забезпечення накопичення, збереження та ефективного використання інформаційних ресурсів; а також захист інформаційних ресурсів від несанкціонованого доступу, забезпечення безпеки інформаційних та телекомунікаційних систем». До основних форм співробітництва держав відповідно до Угоди віднесено: обмін інформацією про злочини у сфері компютерної інформації, про форми і методи розслідування злочинів у даній сфері та про національне законодавство та міжнародні договори, що регулюють ці питання; виконання запитів про проведення оперативно-пошукових заходів та процесуальних дій у цій сфері; планування та проведення скоординованих заходів щодо попередження, виявлення та розслідування компютерних злочинів, надання сприяння в підготовці підвищення кваліфікації кадрів; створення інформаційних систем, що забезпечують виконання завдань щодо виявлення, запобігання та розслідування компютерних злочинів; проведення спільних наукових досліджень у цій сфері; обмін нормативно-правовими актами та інші форми співробітництва.