Аналіз субстанції яка не потребує для свого доведення нічого іншого окрім самого себе. Натуралістичний пантеїзм Б. Спінози. Сутність об’єктивного ідеалізму Г. Лейбніца. Метафізичне обґрунтування наукового пізнання. Поняття субстанційного плюралізму.
Монізм, дуалізм, плюралізм - це позиції у яких вирішується проблема субстанції. Проблема субстанції вирішувалася Рене Декартом, Бенедиктом Спінозою і Гортфрідом Лейбніцом.Головна його заслуга полягає у тому, що він розвинув моністичне вчення про природу, перетворивши дві незалежні субстанції Декарта - мислення і протяжність - на атрибути єдиної субстанції - Бога. Зводячи Бога до природи, Спіноза, однак, не ототожнював природу з матерією. У Спінози природа має безконечну кількість атрибутів. Між ними не існує причинного звязку, а питання про первинність якогось із цих начал втрачає будь-який сенс, бо мислення і протяжність як такі не мають самостійного значення і є лише виявами єдиної природи - субстанції. Саме спираючись на розумне пізнання, людина може здобути свободу і досягти щастя.Як і у попередників, головною проблемою метафізики Лейбніца, її своєрідним фокусом була субстанція. Критикуючи спінозизм саме за те, що ці речі перетворюються на скороминущі модифікації єдиної субстанції - Бога і, отже, втрачають своє самостійне буття, Лейбніц доводив, що кожна річ має бути такою субстанцією. Лише душа, на думку Лейбніца, є принципом життя і діяльності, хоча монади як прості субстанції не можна вважати душами у звичайному розумінні цього слова. Монади як прості субстанції не мають частин, тому не можуть виникати або руйнуватися природним шляхом. Центральна монада, або душа, а також решта зорієнтованих на неї монад, з яких складається тіло, утворюють, за Лейбніцем, єдиний організм, живу субстанцію, в якій тіло і душа нерозривні.Отже, одним з головних понять філософії Спінози була субстанція. Вона є причиною самої себе, тобто субстанція не має зовнішньої причини і детермінована лише власною природою. Вона не може не існувати, не втрачаючи абсолютної досконалості. Отже, субстанція не потребує творення, а відтак і якоїсь вищої за неї сили. Критикуючи спінозизм саме за те, що ці речі перетворюються на скороминущі модифікації єдиної субстанції - Бога і, отже, втрачають своє самостійне буття, Лейбніц доводив, що кожна річ має бути такою субстанцією.
План
ПЛАН
Вступ
1. Натуралістичний пантеїзм Б. Спінози
2. Обєктивний ідеалізм Г. Лейбніца
Висновок
Список використаних джерел
Вывод
Отже, одним з головних понять філософії Спінози була субстанція. Це самостійне, ні від чого не залежне буття. Вона є причиною самої себе, тобто субстанція не має зовнішньої причини і детермінована лише власною природою. Вона не може не існувати, не втрачаючи абсолютної досконалості. Отже, субстанція не потребує творення, а відтак і якоїсь вищої за неї сили. Вона вічна й безконечна. А це означає, що вона може бути лише одна. Поняття субстанції у Спінози є вираженням сутнісної єдності різноманітних явищ світу, його довершеності та цілісності.
Своє головне завдання у філософії Г. Лейбніц убачав у метафізичному обгрунтуванні наукового пізнання. На його думку, метафізика - найглибший різновид знання.
Критикуючи спінозизм саме за те, що ці речі перетворюються на скороминущі модифікації єдиної субстанції - Бога і, отже, втрачають своє самостійне буття, Лейбніц доводив, що кожна річ має бути такою субстанцією. У світі стільки окремих субстанцій, скільки якісно відмінних речей. Ученню Спінози про єдину субстанцію він протиставив вчення про індивідуальні субстанції - монади. Щодо цього він стояв на точці зору субстанційного плюралізму.
Інакше Лейбніц розумів і природу субстанції. Традиційне визначення її (у Спінози) полягало у тому, що субстанція існує самостійно і пізнається сама через себе. За Лейбніцем субстанція - це істота, що здатна до дії.
Список литературы
1.Бичко А. К., Бичко І.В., Табачковський В. Г. Історія філософії : підручник. - К.: Либідь, 2001. - 408 с.
2. Волинка Г. І., Гусєв В. І., Мозгова Н. Г. Історія філософії в її звязку з освітою: Підручник. за ред. Г. Волинки. - К.: Каравела, 2006. - 480 с.
3. Вступ до філософії : Історико - філософська пропедевтика : Підручник / Г. І. Волинка, В. І. Гусєв, І. В. Огородник, Ю. О. Федів; За ред. Г. І. Волинки. - К. : Вища шк. , 1999. - 624 с.
4. Петрушенко В. Л. Філософія : Курс лекцій : Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти ІІІ - IV рівнів акредитації. 2-е видання, виправлене і доповнене. - К.: Каравела; Львів : Новий світ - 2000, 2002. - 544с.
5. Рассел, Бертран. Історія західної філософії / Пер. з англ. Ю. Лісняка, П. Тарашука. - К. : Основи, 1995. - 759 с.
6. Хамітов Н., Гармаш Л., Крилова С. Історія філософії. Проблема людини та її меж: Навчальний посібник / Під ред. Н. Хамітова. - К : КНТ, Центр навчальної літератури, 2006. - 296 с.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
