Полтавські жіночі сорочки кінця ХІХ - початку ХХ ст.: особливості крою та декорування - Дипломная работа

Ці дослідження зосереджені переважно у сфері традиційно-побутової культури, яка створювалася протягом століть народом, розвивалася й удосконалювалася. Закодована у знаково-символічних графемах міфопоетична картина світу наших предків, відтворена впродовж віків щораз іншими матеріалами та техніками, збереглася до наших днів в орнаментальній системі вишивки традиційної сорочки та в крої. Наукова новизна роботи полягає в тому, що сформовано класифікацію жіночих сорочок на основі характерних рис крою та декорування; зясовано, що традиційною ознакою вишивки на сорочках є її топографія; окреслене коло найчастіше вживаних мотивів і елементів орнаментики на сорочках Полтавщини, охарактеризовано їх графемні та стилістичні особливості; визначено специфіку Полтавських сорочок у загальноукраїнському контексті та у порівнянні з іншими областями України. Хоча вишивку автори розглядали побіжно, зосереджуючись на конструктивних та художніх особливостях народного вбрання, представлений в їх роботах фактологічний матеріал має важливе значення. Орнаменту, колориту традиційної вишивки Полтавщини та порівняння її з аналогами з інших областей України і сусідніх народів присвячені статті Кисіля Г.О. та Кулика О., дані роботи зосереджені на вивченні своєрідних локальних особливостей народного мистецтва, зокрема вишивки, що характеризується великим нагромадженням фактологічного матеріалу й спробами його наукової інтерпретації.Найбільше та найкраще декорування на сорочках мають дівчата, молодиці вже скромніше вишивають свої сорочки, а старші жінки та бабусі найчастіше задовольняються лише вирізуванням або скромною однокольоровою, здебільшого чорною або синьою, вишивкою на поликах, а пазух та комір (або горловина) є не вишиті. Сорочка, як натільний одяг була поширена на всій території України, але в різних місцевостях вона мала деякі відмінності. В районах з вирощуванням луб"яних культур (конопель та льону) у ткацтві як сировина використовувалися рослинні волокна. Особливого розповсюдження для виготовлення матеріалів для сорочки набула домашня текстильна техніка - ткацтво. Ткацтво було орієнтоване на масову продукцію, яка, однак, не могла повністю задовольнити попиту на тканини.Локальна специфіка виявлялася у засобах зєднання плечової вставки та рукавів зі станом, у розмірах та формах плечової вставки, рукавів та ласток (клинців, які розширювали пройму), у характері призбирування верхньої частини рукава та горловини, в оформленні низу рукава: зібраного в вузький кант (в основному на Полтавщині) та манжетів, у горизонтальному чи вертикальному членуванні стану сорочки. Розміри деталей сорочки, кількість полотнищ стану були тісно повязані з шириною саморобного полотна (у середньому 50 см), яка визначалася можливостями ткацького верстата. [73, 50] Сорочки з двох частин були звичайно з різних тканин: стан, станок, опліччя - з тонкого, кращої якості полотна, нижня частина (підточка) - з грубішої тканини. За способом сполучення полотнищ на плечах можна виділити сорочки з призборюванням біля горловини і кроєні «в перекидку». На Буковині поряд з сорочками, призбореними навколо шиї, в останні десятиріччя носять сорочки «хлопянки», які за кроєм мало чим відрізняються від чоловічих сорочок («в перекидку»).[66, 20]Плечові вставки (на Черкащині та Полтавщині - уставки, на Центральній Київщині - плічки, на Поліссі - полики тощо) являли собою прямокутні (пізніше іноді трапецієподібні) трохи звужена в напрямку горловини шматки полотна, які вшивалися між передньою та задньою пілками по основі або по пітканню стану сорочки. Хоча широко побутували обидва вказаних способи, саме сорочка з уставками, вшитими по основі, здавна визнана дослідниками суто українським типом крою. У першому випадку вставка разом із рукавом вшивалась як по основі, так і по пітканню стану, у другому - лише по основі. Під кутом зору етнокультурної специфіки найцікавішим є те, що ареал переважання сорочки, зшитої в три пілки з уставками, пришитими по основі, накладається на територію, на якій жили сіверяни. Локальні особливості полтавських сорочок виявилися не тільки за формою уставок та суцільних рукавів, а і за шириною рукавів, розміром і формою ластки (клин, який вшивали під рукав, щоб було вільно піднімати руку).Поняттям «мотив» умовно обєднуються орнаментальні знаки різних рівнів, як власне мотиви, так і семантично нейтральні елементи («квадрати», «кубичок», «кутики») та розвинені композиції, що складаються з кількох знаків («море», «павучки», «хатка» тощо). Домінуючими, початковими для вишивок на одязі орнаментами до XIX ст. вважаються орнаменти геометричні. Характерною особливістю у крої є співіснування геометричного, рослинного, рослинно-геометричного орнаментів, які зберегли архаїчні, магічні оберегові мотиви хрестів, антропоморфні мотиви зображення "дерева життя", сонця, птахів, 4-6-8кутних "зірок", ромбів.

ЗМІСТ полтавська жіноча сорочка вишивка

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЖІНОЧА СОРОЧКА ЯК ЕЛЕМЕНТ ТРАДИЦІЙНОГО УКРАЇНСЬКОГО ОДЯГУ

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРНІ РИСИ КРОЮ ПОЛТАВСЬКИХ ЖІНОЧИХ СОРОЧОК ПОЛТАВЩИНИ кін. ХІХ - поч. ХХ ст.

2.1 Архаїчні види крою жіночих сорочок - тунікоподібна та з суцільнокроєним рукавом

2.2 Сорочки з уставками в жіночому одязі Полтавщини

РОЗДІЛ 3. Особливості декорування жіночих сорочок Полтавщини кін. ХІХ - поч. ХХ ст.

3.1 Варіативність візерунків в вишивках полтавських сорочок

3.2 Техніки та матеріали вишивки в полтавських жіночих сорочках

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ