Політизація українського жіночого руху в Галичині: 1921–1939 рр. - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукТрадиції українського національно-визвольного руху XX ст., зокрема жіночого, становлять постійний інтерес для дослідників політичної історії України. Потужним імпульсом переосмислення традиційних уявлень про український жіночий рух в Галичині стало відновлення державної незалежності України та вільний доступ до архівів, а також десятиліттями замовчуваної української історіографії. З кінця XIX ст. до 1939 р. український жіночий рух на Західних землях України, незважаючи на складні політичні обставини розвивався, йому належала поважна роль у суспільно-політичному житті. Вирізняючись серед розмаїття галицьких громадських жіночих організацій у сфері релігії, культури, освіти, окремих секцій у національних товариствах («Просвіта», «Рідна Школа», «Сільський Господар» тощо), «Союз Українок» не обмежувався культурно-освітньою та економічною діяльністю. Крипякевича НАН України «Суспільно-політичний та національно-визвольний рух в Україні (західні землі) кінець XVIII-XX ст.», а також Центрального державного історичного архіву України м.У Галичині цей період був часом «адаптації» до нового становища самих жінок і «звиканням» до цього широкого загалу. З кінця 1980-х рр. історія українського жіночого руху досліджується і в Україні. Критично осмислюючи відсутність власної одноцілої організації під час визвольних змагань, українки на Всеукраїнському жіночому зїзді 1921 р. визнали за необхідне розпочати формування організаційної основи руху - жіночого товариства «Союзу Українок» (далі - Союз). На порядок денний були винесені проблеми «фемінізм і націоналізм», «жінка і соціалізм», «жінка і католицизм». Діячі УСРП і УСДП, вказуючи на те, що у світовій практиці жіночий рух виник під впливом соціалістичних ідей, закликали Союз до співпраці з ними на базі соціалістичних ідей, де пріоритет надавався вирішенню соціального питання шляхом докорінних змін у суспільстві та створення умов незалежного економічного і духовного розвитку жінки.Упродовж 1921-1939 рр. український жіночий рух за умов Другої Речі Посполитої продемонстрував високий рівень самоорганізації, сформував чітку трьохступеневу структуру - товариство «Союзу Українок» з центром у Львові, а також повітові філії у містах та гуртки у селах. Внаслідок консолідаційних процесів «Союз Українок» створив «Всесвітній Союз Українок» - обєднання територіальних організацій Східної Галичини, Волині та еміграційних, яке творило надбудову українського жіночого руху. Незважаючи на державницький принцип представництва в міжнародних жіночих організаціях, «Союз Українок» демонстрував на міжнародному рівні разом з еміграційними жіночими організаціями загальноукраїнську модель, став повноправним партнером у таких організаціях, як Міжнародна жіноча рада, Міжнародна жіноча ліга миру і свободи, Міжнародний жіночий союз. Враховуючи чітко визначений національний характер, концептуальну спорідненість із міжнародним фемінізмом, слід визнати, що певна негація в українському суспільстві до ідеї визвольного жіночого руху була спричинена зростанням кризових явищ у міжнародному жіночому русі. Загалом, український жіночий рух у своїх організаційних структурах (Союз Українок, Всесвітній Союз Українок, Дружина Княгині Ольги) пройшов цілісний шлях становлення та сформував ідейно-політичні засади, які визначали норму та постулати обєднаного жіночого руху.

Основний зміст дисертації

1. Вивчення політизації українського жіночого руху в контексті суспільно-політичних процесів першої половини XX ст. - належить до актуальних проблем історіографії, оскільки її розвязання сприяє визначенню реального внеску українського жіночого руху в суспільно-політичні змагання українців.

2. Упродовж 1921-1939 рр. український жіночий рух за умов Другої Речі Посполитої продемонстрував високий рівень самоорганізації, сформував чітку трьохступеневу структуру - товариство «Союзу Українок» з центром у Львові, а також повітові філії у містах та гуртки у селах. Внаслідок консолідаційних процесів «Союз Українок» створив «Всесвітній Союз Українок» - обєднання територіальних організацій Східної Галичини, Волині та еміграційних, яке творило надбудову українського жіночого руху. Другою організацією стала Дружина Княгині Ольги, сформована на правах політичної партії. З її уконституюванням, жіночий рух здобув можливість легальної діяльності у суспільно-політичній сфері. Союз Українок та Дружина Княгині Ольги існували на взаємодоповнюючій основі, розмежувавши компетенції, у культурно-освітній, економічній та суспільно-політичній діяльності.

3. Незважаючи на державницький принцип представництва в міжнародних жіночих організаціях, «Союз Українок» демонстрував на міжнародному рівні разом з еміграційними жіночими організаціями загальноукраїнську модель, став повноправним партнером у таких організаціях, як Міжнародна жіноча рада, Міжнародна жіноча ліга миру і свободи, Міжнародний жіночий союз. Членство у цих організаціях засвідчувало рівень розвитку українського руху та давало змогу пропагувати українське питання на міжнародному рівні.

4. Український жіночий рух у Галичині опонував західному фемінізмові, конструюючи український варіант національного фемінізму. Поєднання національних і соціальних інтересів, ідея - національна та визвольного жіночого руху вказували на особливість ідеологічного становлення руху, його дуалізм. Враховуючи чітко визначений національний характер, концептуальну спорідненість із міжнародним фемінізмом, слід визнати, що певна негація в українському суспільстві до ідеї визвольного жіночого руху була спричинена зростанням кризових явищ у міжнародному жіночому русі.

5. Ідеологічний діалог поміж «Союзом Українок» і національними суспільно-політичними течіями сприяв кристалізації ідейних основ руху. Опираючись на націонал-демократичну платформу, «Союз Українок» виявляв негативний підхід до комуністичної та критичний - до соціалістичної інтерпретації завдань жінки. Він визнавав ослаблення руху через втрату популярності ідей визвольного руху серед кіл молодшої генерації, яка віддавала перевагу ідеї українського підпілля, натомість зумів відстояти ідейні принципи руху перед католицькими колами, усвідомивши необхідність підсилити ідею жіночого руху релігійним аспектом. Загалом, український жіночий рух у своїх організаційних структурах (Союз Українок, Всесвітній Союз Українок, Дружина Княгині Ольги) пройшов цілісний шлях становлення та сформував ідейно-політичні засади, які визначали норму та постулати обєднаного жіночого руху.

6. Інтегруючись у суспільно-політичну сферу діяльності «Союз Українок» перетворився на громадсько-політичну організацію, яка сприяла формуванню нового типу жінки-громадянки. Провід товариства, не тільки розробляв конкретні реформи політичного характеру, але й виступав каталізатором суспільно-політичного життя краю, спрямовував своїх членів до здобуття належного становища жінки в суспільстві, що було типово і для суфражистської течії.

7. У програмних документах найбільш впливових політичних партій було визнано й зафіксовано рівноправне становище жінки у всіх ділянках суспільного життя. Принципи надпартійності організації, індивідуальна належність до партій членів жіночого товариства, відмова від практики створення окремих секцій при партіях сприяли інтеграції жіночого руху у суспільно-політичну сферу. Оскільки політична орієнтація членів руху була неоднорідною, а «Союз Українок» не допускав перетворення організації у прибудівлю будь-якої партії, то з часом на терені жіночого руху відбулася політична диференціація. Одним із діючих елементів українського політичного життя виступала Дружина Княгині Ольги, яка брала участь в інституалізованій політиці легітимним шляхом, однак не виявила свого партійного обличчя, залишившись політичною організацією, що обєднувала жінок різної політичної орієнтації.

8. Участь «Союзу Українок» у виборчих кампаніях полягала у формуванні політичної та правової культури українок, стимулюванні їх соціальної активності. З отриманням права голосу жіноча організація навчала жінку користати з виборчого права, що в українському контексті означало передусім орієнтацію на національно-політичний табір. У період виборів партійні угруповання здійснювали конкретні кроки у напрямку опанування жіночими організаційними структурами. Розвиток українського жіночого руху в правовому полі сприяв політичній самореалізації жінок не тільки біля виборчих урн, а й у великій політиці.

9. Присутність учасниць жіночого руху у парламентському представництві у найбільш результативні - 1928-1935 рр. підвищувала престиж і популярність жіночого руху в суспільстві та забезпечила визнання з боку міжнародних жіночих організацій. Це давало змогу «Союзу Українок» відстоювати свої позиції, разом з Українською Парламентарною Репрезентацією включатися у спільні політичні акції у Другій Речі Посполитій та на міжнародній арені. Парламентська діяльність використовувалася українськими жінками-політиками для протистояння асиміляційній політиці уряду, впливу на законодавчі процеси під час впровадження реформ освіти, виховання, суспільної опіки.

10. У період консолідаційних процесів жіноцтво демонструвало максимум снаги та оригінальності у конкретизації своїх домагань, що знайшло своє виявлення на Українському жіночому конгресі та під час підготовки Всеукраїнського національного конгресу. Маючи своє представництво в Контактному комітеті жіноцтво послідовно утверджувало консолідаційні тенденції на шляху реалізації державницьких прагнень.

11. На терені міжнародних жіночих організацій представниці українського жіночого руху настирливо відстоювали право українського народу на державне самовизначення, привертали увагу світової громадськості на порушення громадських прав українців у Радянському Союзі, Польщі та Румунії.

Размещено на .ru