Політико-правові засади екологічно безпечного розвитку України - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. УДК 130.3 [32:577.4] дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наукРобота виконана на кафедрі політології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент Федірко Іван Павлович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Крисаченко Валентин Семенович, Національний інститут стратегічних досліджень, завідувач відділу етнополітики; Кураса НАН України, центр комплексних досліджень політичної науки Захист дисертації відбудеться “20 ”квітня 2007 р. о 15-30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук при Інституті держави і права ім.Наслідки такого пресингу, які найближчим часом слід подолати, зумовили зменшення середньої тривалості життя, депопуляцію населення країни, перебільшення смертності над народжуваністю, масове погіршення стану здоровя людей тощо. Екологія стає сферою політичних інтересів та рішень, а політика починає більше враховувати екологічні чинники. Вищезазначене обумовлює потребу обґрунтування на сучасному науковому рівні політико-правових принципів, спрямованих на подолання ситуації, що склалася, формування екологічної політики з метою здійснення Україною екологічно безпечного розвитку. Наукова новизна отриманих результатів полягає у визначенні на основі здобутків міжгалузевих наукових досліджень та засобів політичної науки основних засад екологічно безпечного розвитку України як чинника гуманізації політики. Обґрунтовано, що для розробки ефективних механізмів реалізації екобезпечного розвитку та здійснення ефективної екологічної політики доцільно спиратися на наступний понятійно-категоріальний апарат: загальнонауковий - антропоцентризм, система, біосфера, соціум, природокористування; політико-правовий - право, основне право людини, право на життя, право на свободу, права громадянина, стійкий розвиток; екологічний - екосистема, урбосистема, агросистема, фітоценоз, антропоценоз, господарсько-культурний тип.У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, аналізується стан наукової розробки проблеми; визначаються обєкт, предмет, мета і завдання дисертаційної роботи, методи і методологія дослідження; окреслюється звязок роботи з науковими програмами, темами; формулюються елементи наукової новизни положень, які виносяться на захист, теоретичне та практичне значення роботи; наводиться інформація щодо апробації та публікації результатів дослідження в наукових виданнях. Підрозділ 1.1 “Історико-філософські та соціально-політичні основи осмислення взаємин людини і природи” акцентує увагу на фундаментальних ідеях в історії наукового і світоглядного руху людства, котрі сприяли осмисленню взаємин людини і природи, зокрема в контексті їх гармонізації. Засвідчено наскрізний рух у зміні ціннісного ставлення людини до довкілля, зокрема від ототожнення себе з ним, через надання природі у вигляді абсолютного начала божественної сили, до раціоналістичного ставлення до природи, яке породжувало прагматичні засади щодо її підкорення і використання задля людських проблем, до утвердження морально-етичних цінностей до неї, особливо до живих істот, тобто надання їм статусу фактично рівноцінних з людиною субєктів життя на планеті. Ці ідеї ставали основою певної картини світу і нині дозволяють істотно впливати на спробу подолання негативних наслідків хижацько-руйнівного ставлення людини до навколишнього природного середовища. В цьому контексті важливою є теза, яка останнім часом набуває дедалі більшої популярності, щодо основного права людини, а саме, права людини на життя, достаток і сприятливе для здоровя довкілля.В цьому контексті наголошено, що до відповідних механізмів належать, з одного боку, взаємодія різних гілок влади, а з іншого - активність самого громадянського суспільства. До механізмів державного регулювання і забезпечення екобезпечного розвитку належать діяльність законодавчої влади, виконавчої влади, судової системи і, певною мірою, державних органів засобів масової інформації. До громадських механізмів належить, насамперед, активність різноманітних організацій екологічного і політичного спрямування, які базуються на активності самих громадян. Показано також, що сукупність політико-правових чинників захисту життя і здоровя населення України є складною, багатокомпонентною діяльністю і, очевидно, що на нинішньому етапі її розвитку справа полягає в тому, щоб зробити цю сукупність системою.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ