Політико-правові основи врегулювання внутрішніх збройних конфліктів та досвід їх розв’язання світовою спільнотою - Курсовая работа

Політико-правові основи врегулювання внутрішніх збройних конфліктів та досвід їх розвязання світовою спільнотоюУ другій половині ХХ століття значно посилилась тенденція до зростання національно-визвольних, релігійних, різних сепаратиських рухів, що в свою чергу в багатьох країнах призводить до посилення внутрішньої напруги, яка нерідко обертається збройними конфліктами внутрішнього (неміжнародного) характеру. В світі немає жодного регіону, де б не відбувалися внутрішні збройні конфлікти: Колумбія, Судан, Алжир, Ангола, Північна Ірландія, Югославія, Шрі-Ланка, Індія, Афганістан, Туреччина. Такого роду конфлікти відбуваються і на теренах колишнього Союзу РСР: Нагірний Карабах, Придністровя, Абхазія, Таджикистан і нарешті Чечня. Але незаперечним фактом є те, що сучасні конфлікти створюють досить серйозну загрозу людству внаслідок можливого їх розширення в умовах глобалізації, розвитку екологічних катастроф, серйозних гуманітарних наслідків, повязаних з великою кількістю біженців серед мирного населення й т.п. Необхідність регулювання конфліктів неміжнародного характеру насамперед повязана з тим, щоб захистити жертви таких конфліктів, не допустити нищівних руйнувань, які б поставили під загрозу існування людей в районах, де вони відбуваються.Лише три конфлікти мали міждержавний характер, головною проблемою в інших була суперечка про територію або владу не між державами, а між сторонами всередині держав. В цьому документі окреслюється ситуація, що підпадає під поняття неміжнародний збройний конфлікт: збройний конфлікт, що відбувається на території якої-небудь держави між його збройними силами й антиурядовими збройними силами або іншими організованими збройними групами, які, перебуваючи під відповідальним командуванням, здійснюють певний контроль над частиною території держави, що дозволяє їм здійснювати безперервні й узгоджені воєнні дії. Доді К. доводить, що неміжнародний збройний конфлікт являє собою тривале збройне насилля, яке відбувається на території однієї держави, між урядовими збройними силами та антиурядовими силами чи іншими організованими збройними групами, між декількома урядовими групами або між декількома організованими збройними групами, які знаходяться під відповідальним командуванням і застосовують міжнародне гуманітарне право та право прав людини». Багато науковців надають перевагу визначенню поняття неміжнародний збройний конфлікт, яке має більш практичне застосування: збройні конфлікти неміжнародного характеру - це усі збройні конфлікти, що не підпадають під дію статті 1 Додаткового протоколу І, що відбуваються на території будь-якої держави «між її збройними силами або іншими організованими озброєними групами, що, знаходячись під відповідальним командуванням, здійснюють такий контроль над частиною її території, що дозволяє їм здійснювати безперервні й узгоджені воєнні дії і застосовувати положення Протоколу II». Дана стаття встановлює, що у випадку збройного конфлікту, який не має міжнародного характеру та виникає на території однієї з Високих Договірних Сторін, кожна сторона конфлікту зобовязана застосовувати як мінімум такі положення: 1) З особами, які не беруть активної участі у воєнних діях, зокрема з тими особами зі складу збройних сил, які склали зброю, а також тими, які припинили участь у воєнних діях у звязку з хворобою, пораненням, триманням під арештом чи з будь-якої іншої причини, поводяться за будь-яких обставин гуманно, без будь-якої дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, релігії чи вірування, статі, походження чи майнового становища чи будь-якими іншими аналогічними критеріями.При цьому мається на увазі, що міжнародні та регіональні організації, держави і недержавні організації обєднують свої зусилля для боротьби з поширенням згубних конфліктів. Такі конфлікти довгий час розглядалися як внутрішня справа держав і який-небудь інтерес до них з боку інших субєктів міжнародного права сприймався як неприпустиме втручання або інтервенція. Гуманітарна інтервенція - це військове втручання однієї держави або групи держав у внутрішні справи іншої держави з метою усунення масових грубих порушень прав людини в цій країні, якщо вона (держава) не бажає чи неспроможна самостійно захистити права людини в межах власної території. Проведення гуманітарних інтервенцій в якості операції міжнародного характеру має відповідати загальновизнаним принципам та нормам міжнародного права, в тому числі принципам суверенітету і невтручання у внутрішні справи.У сучасному глобалізованому світі, коли міжнародна безпека і загальний мир можуть бути поставлені під загрозу односторонніми силовими діями держав, не можна допускати того, щоб кожна держава самостійно вирішувала питання про своє право на гуманітарну інтервенцію. Прийняті в ООН примусові заходи військового характеру мають три основні форми: 1 ) військову операцію, санкціоновану Радою Безпеки ООН і проведену під особистим керівництвом Генерального секретаря ООН при безпосередньому контролі за її здійсненням з боку РБ ООН.

Зміст

Вступ

1. Політико-правовий статус та види внутрішніх збройних конфліктів

2. Політико-правове закріплення вирішення внутрішніх конфліктів за участю міжнародної спільноти

3. Досвід розвязання внутрішніх збройних спорів світовим співтовариством

Висновки

Список використаних джерел і літератури