Політико-комунікативна безпека України у євроінтеграційному контексті - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наукНауковий керівник доктор філософських наук, професор ОЖЕВАН Микола Андрійович, Національний інститут проблем міжнародної безпеки Ради національної безпеки та оборони України, завідуючий відділом інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор МАКАРЕНКО Євгенія Анатоліївна, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, провідний науковий співробітник кандидат політичних наук СТАРОДУБ Тетяна Сергіївна, Національний інститут проблем міжнародної безпеки Ради національної безпеки та оборони України, державний експерт відділу глобальної безпеки та європейської інтеграції Захист відбудеться “24 ”жовтня 2007 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.723.02 Національного інститут проблем міжнародної безпеки Ради національної безпеки та оборони України, вул.Політичні комунікації - це процес інформаційного обміну, спілкування та взаємодії в різноманітних сферах політичної активності, коли досягається належний вплив (взаємовплив) різноманітних субєктів та обєктів внутрішньої й зовнішньої політики. Найвищим виявом політичної комунікації є політико-владна взаємодія, яка характеризується творенням принципово нових інститутів із відповідним розподілом статусів і ролей, досягненням консенсусу між основними політичними акторами. Зазначене повною мірою стосується взаємозвязку міждержавних відносин всередині інтеграційних утворень із політичним процесом в окремих державах-учасницях, інтеграція національних політичних субєктів до політичного дискурсу міжнародного рівня не тільки визначають сучасний стан інтеграційних процесів та їх перспективи, але й впливають на форми та зміст політичної комунікації всередині України. Взаємоповязані і взаємоузалежнені внутрішньополітичні проблеми України та проблеми, властиві ЄС, утворюють низку викликів, які істотно впливають не лише на регулювання процесів на євроінтеграційному напрямі зовнішньої політики нашої держави, але й на розвиток внутрішньополітичної ситуації в Україні. Такі проблеми потребують розвязання шляхом налагодження ефективної системи політичних комунікацій - створення повноцінної системи політико-комунікативної безпеки, під якою слід розуміти стан захищеності провідних політичних інтересів держави і суспільства, особистості та громадянина у провідних сферах політичних комунікацій від загроз та викликів як внутрішнього так і зовнішнього походження.У першому розділі “Теоретико-методологічні основи політико-комунікативної безпеки держави та наддержавних утворень” досліджено поняття “політична комунікація”, проаналізоване його тлумачення різними дослідниками (Н.Вінер, К.Бьорк, Р.-Ж.Шварценбергом, Л.Пай.). Шляхом аналізу комунікативних моделей (Г.Ласуел, К.Шенон-У.Уівер, М.Дефльор, Дж.Гербнер) виявлено їхні переваги та недоліки (лінійність, односпрямованість і відсутність зворотного звязку) для опису процесів політичної комунікації. Зроблено висновок, що моделі політичної комунікації, які зазвичай є результатом екстраполяції загальних комунікативних моделей на політичні процеси, мають один спільний недолік: позиціонуються канали передачі інформації, але не диференціюються за видами політичної активності конкретні способи здійснення комунікації. Ці моделі більшою мірою відповідають вимогам належного забезпечення політико-комунікативної безпеки в сучасному світі в межах демократичного суспільства без грубих порушень основних громадянських свобод і за умов максимально можливого сприяння розвитку громадянського суспільства. Сформульовані дві основні вимоги, дотримання яких є необхідним для ефективного функціонування політичної комунікації в межах зазначеної узагальненої моделі із елементами “зворотного звязку”: - мінімізація обсягів спотвореної (“викривленої”) інформації, яка передається каналами комунікації;У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні особливостей трансформації українських політичних комунікацій з огляду на інтенсифікацію євроінтеграційних процесів, що можуть створити низку загроз вітчизняній політико-комунікативній безпеці, та використання інструментарію інформаційного суспільства з метою мінімізації негативних наслідків від означених інтеграційних процесів. Сучасний стан політичних комунікацій коректно описує модель, яка характеризує їх як такі, що здійснюються за відсутності розгалуженої системи елементів зворотного звязку та жорстко визначених політичних акторів. Визначено, що особливістю криз, що виникають в процесі трансформації наддержавних структур, є їх транскордонний характер із істотним перерозподілом усталених напрямів комунікацій між громадянами та керівництвом держав на користь наддержавних організацій, посиленням радикальних рухів всередині держав, що є учасницями цих процесів.

Основний зміст