Політика європейського союзу в арабському регіоні (70-90-ті роки) - Автореферат

Київський університет імені Тараса ШевченкаОфіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Гура Віктор Костянтинович, Інститут світової економіки і міжнародних відносин Національної Академії Наук України, завідувач відділом кандидат історичних наук, доцент Майдан Іван Григорович кафедра зовнішньої політики та міжнародного права Дипломатичної Академії України при Міністерстві Закордонних справ України, доцент Автор проаналізував розвиток євро-арабського діалогу, визначив його періодизацію, висвітлив зміст, риси, особливості періодів діалогу, виявив співпадання та розбіжності поглядів арабських та європейських країн щодо головних проблем арабського регіону, шляхів їх вирішення, перспектив розвитку, дослідив вплив чинників міжнародних відносин на політику ЄС в арабському регіоні. Автор проанализировал развитие евро-арабского диалога, определил его периодизацию, осветил содержание, черты, особенности периодов диалога, раскрыл совпадения и разногласия во взглядах арабских и европейских стран относительно главных проблем арабского региона, путей их решения, перспектив развития, исследовал влияние факторов международных отношений на политику ЕС в арабском регионе. В отношении ЕС к палестинскому урегулированию можно выделить следующие основополагающие аспекты: участие в мирном процессе на Ближнем Востоке стало одним из проявлений стремления ЕС к миру и безопасности в мире; ЕС оказал политическую и моральную поддержку палестинскому народу, которая содержалась в заявлениях и выступлениях лидеров Союза; ЕС оказал широкую экономическую поддержку палестинскому народу в секторе Газа и Западного берега реки Иордан в деле развития этих территорий; ЕС строго осудил нарушения Израилем прав палестинцев на оккупированных территориях и выступил за восстановление международного статуса неприкосновенности Иерусалима; развитие событий последних лет свидетельствует о наличии существенных противоречий между ЕС и США по урегулированию конфликтных ситуаций, в том числена Ближнем Востоке. В конце работы делаются следующие выводы и рекомендации: Усилить взаимопонимание и взаимодействие внутри Союза, усилить интеграцию не только в экономическом, но и в политическом плане; необходимо более четко определить основные принципы и основы совместной деятельности ЕС на международной арене, выработать более четкий механизм принятия совместных решений в отношении экстремальных ситуаций и конфликтов; необходимо разработать и воплотить в жизнь более четкую программу взаимоотношений ЕС и арабских стран, определить конкретные направления сотрудничества, степень и эффективность участия ЕС в решении проблем арабского региона; роль ЕС в разрешении палестинской проблемы должна возрастать, исходя из авторитета, влияния и компетентности данной организации; должно произойти укрепление двусторонних контактов европейских и арабских стран и связей между арабскими странами и ЕС в целом; ЕС должен предпринимать более решительные реальные шаги для усиления своего влияния в регионе путем заключения экономических, торговых соглашений; ЕС должен усилить научно-техническое, технологическое сотрудничество с арабским регионом, усилить свое влияние через оказание помощи этим странам в стратегии развития; необходимо разработать основополагающие политико-правовые основы сотрудничества ЕС и арабских стран, закрепить его в документах на высоком уровне; ЕС должен более четко определить свою позицию в отношении ближневосточного урегулирования, продолжения мирного процесса, способствовать ему на основании ранее утвержденных резолюций и на принципах справедливости.Важливі зміни, що відбуваються у світі з кінця 80-х років в звязку з закінченням “холодної війни”, дезінтеграцією СРСР та виникненням на його території нових незалежних держав, зміни в соціально-економічному та політичному розвитку багатьох регіонів світу, поворот міжнародних відносин до демократизації, пошуку компромісів ознаменували початок нового етапу в розвитку людства - етапу становлення нового світового порядку і в звязку з цим спричинили потребу переосмислення багатьох аспектів сучасних міжнародних відносин. Взаємовідносини Європейського Союзу та арабських країн мають особливу актуальність та важливість для європейських країн, що зумовлено традиційними історичними, політичними, економічними, геополітичними, стратегічними чинниками, а також в звязку з необхідністю забезпечення стабільності в арабському регіоні, так як на сучасному етапі цей регіон продовжує бути найбільш вибухонебезпечним районом світу. Питання забезпечення стабільності і безпеки в арабському регіоні, політики ЄС на міжнародній арені завжди були обєктом особливої уваги науковців. Вирішення цієї наукової проблеми зумовило вибір основної концепції дослідження: політика в арабському регіоні займала особливе місце у шкалі зовнішньополітичних пріоритетів ЄС, що зумовлено особливим характером відносин між європейськими та арабськими державами, які сформувались в ході історичного розвитку.