Політика Словацької Республіки щодо національних меншин: інституційно-правові та політичні аспекти - Автореферат

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наукЗміни, що відбулися наприкінці ХХ століття започаткували процеси глибинних суспільно-політичних перетворень у країнах Центрально-Східної Європи (ЦСЄ). Особливість ситуації у новоствореній державі полягала у необхідності одночасного пошуку оптимальних шляхів розвитку титульного словацького етносу, розбудови інститутів державності та забезпечення прав представників національних меншин. В умовах сьогодення виникає гостра потреба у проведенні політичних досліджень, в яких комплексно аналізується формування і шляхи здійснення державної політики щодо національних меншин у посткомуністичних країнах. Етнічне відродження, активні інтеграційні процеси на території Європи сприяють набуттю національними меншинами якісно нової ролі. Мета дисертації полягає у здійсненні комплексного політичного аналізу правових засад та інституційних основ політики Словацької Республіки щодо національних меншин у період посткомуністичної трансформації та участі національних меншин у політичних процесах Словаччини.У першому розділі “Теоретико-методологічні засади вивчення етнонаціональних процесів Словаччини” здійснено аналіз наукової літератури зарубіжних і вітчизняних учених, розкрито зміст і значення основних наукових концепцій та теорій, які використано автором з проблематики дисертаційного дослідження. Термін “національні меншини” почали використовувати порівняно недавно, і його розуміння автором ґрунтується на основі підходів, які пропонують вітчизняні та зарубіжні дослідники серед яких відсутня єдина точка зору на нього. Це - веб-сторінки урядових порталів, зокрема, віце-премєра з питань європейської інтеграції та національних меншин, омбудсмена Словаччини, Уповноваженого з питань ромських громад, міністерств культури, освіти та науки СР, неурядових громадських організацій IVO, MEMO, які займаються питаннями моніторингу етнополітичної ситуації в країні, електронні сторінки політичних партій тощо. Однак українські дослідники приділяють недостатню увагу питанням участі національних меншин у політичному житті держави, політичної мобілізації національних меншин тощо. Завершення інституціонального оформлення етнонаціональної політики СР відбулося на другому етапі її становлення, який охоплює період з 1998 до 2004 р. Саме тоді було остаточно сформовано розгалужену систему консультаційних і координаційних державних органів, зокрема створено парламентський комітет з прав людини, національностей і жінок; департамент розвитку меншин при секції уряду з прав людини, національностей та регіонального розвитку; запроваджено посаду віце-премєра з євроінтеграції, прав людини і національних меншин.Визначено два основних етапи становлення словацької етнонаціональної політики: націонал-популістський, який характеризувався переважанням радикально-націоналістичної риторики, посиленням авторитарних тенденцій в державному управлінні, нехтуванням правами національних меншин, втіленням дискримінаційної меншинної політики у період правлячої коаліції на чолі з В.Мечіаром; і ліберально-демократичний для якого притаманні позитивні зміни в етнонаціональній політиці. Політична воля словацької еліти, євроінтеграційні прагнення суспільства суттєво вплинули і на зміну підходу влади до вирішення етнонаціональних питань. Упродовж зазначеного періоду відбувається перегляд законодавства, що регламентує етнонаціональну сферу, ратифікуються основні міжнародні договори в сфері захисту прав національних меншин. Відбувається остаточне завершення формування інституційно-правових засад етнонаціональної політики СР у відповідності з міжнародними та європейськими стандартами. Задля покращення становища української та русинської меншин, з метою розвитку співпраці зі Словаччиною, а також заради поширення інформації про нашу державу, пропонується розробити і запровадити, фінансовані Україною, довгострокові грантові програми для наукових досліджень, культурних обмінів, здійснення інших проектів, спрямованих на встановлення звязків між представниками неурядових громадських організацій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У висновках узагальнюються основні положення та результати дослідження.

Формування етнонаціональної політики незалежної Словацької Республіки та втілення її на практиці повязане із впливом багатьох чинників. До найважливіших факторів автор відносить негативні наслідки етнополітики минулого. Це зокрема політика геноциду Словацької Республіки (1939-1945) щодо євреїв, ромів; післявоєнна комуністична етнонаціональна практика “переселення” німців, угорців, українців, ігнорування комуністичною владою ЧССР потреби вирішення ромської проблеми.

Визначено два основних етапи становлення словацької етнонаціональної політики: націонал-популістський, який характеризувався переважанням радикально-націоналістичної риторики, посиленням авторитарних тенденцій в державному управлінні, нехтуванням правами національних меншин, втіленням дискримінаційної меншинної політики у період правлячої коаліції на чолі з В.Мечіаром; і ліберально-демократичний для якого притаманні позитивні зміни в етнонаціональній політиці. Політична воля словацької еліти, євроінтеграційні прагнення суспільства суттєво вплинули і на зміну підходу влади до вирішення етнонаціональних питань. Упродовж зазначеного періоду відбувається перегляд законодавства, що регламентує етнонаціональну сферу, ратифікуються основні міжнародні договори в сфері захисту прав національних меншин. Приведення словацького законодавства у відповідність до вимог правової системи ЄС наповнює ентонаціональні процеси якісно новим змістом. Відбувається остаточне завершення формування інституційно-правових засад етнонаціональної політики СР у відповідності з міжнародними та європейськими стандартами. Позитивні зрушення були відзначені міжнародною спільнотою, передусім європейськими інституціями. Унаслідок досягнутого прогресу Словаччина отримала запрошення на вступ до ЄС і увійшла до його складу1 травня 2004 р.

Доведено, що дві національні меншини Словаччини - угорська і ромська, вийшли на політичний рівень самоорганізації. Однак лише угорська меншина політично представлена в словацькому парламенті. Наголошено на основних причинах, які перешкоджають успішній мобілізації і політичній участі ромської меншини. Дисертантка робить висновок про те, що незавершеність процесу формування етнічної ідентичності є головною причиною неуспішності політичної мобілізації словацьких ромів. Етнічна ідентичність ромів досить невиразна. Складність полягає в тому, що самі роми не асоціюють себе із певною етнічною групою, а ідентифікують себе передусім із родиною, кастою чи іншими соціальними групами, до яких належать. Відсутність сильної етнічної ідентичності є ключовою причиною незавершеності процесу політичної мобілізації ромів не лише в Словаччині, але й в інших країнах ЦСЄ (Болгарії, Румунії, Польщі). Наскільки значною була кількість зареєстрованих ромських обєднань, політичних партій з 1990 по 2004 р., настільки ж слабкою виявилась їх структурна організація і життєздатність.

Значна частина національних меншин перебуває на етапі асиміляції, серед них зокрема русини та українці. Особливо негативний вплив на стан і розвиток українців Словаччини, окрім проблем, повязаних із фінансовою підтримкою життєдіяльності їх громад, справляє обмеженість культурних та особистісних звязків із Україною, брак системної підтримки з боку української держави та осередків громадянського суспільства. Задля покращення становища української та русинської меншин, з метою розвитку співпраці зі Словаччиною, а також заради поширення інформації про нашу державу, пропонується розробити і запровадити, фінансовані Україною, довгострокові грантові програми для наукових досліджень, культурних обмінів, здійснення інших проектів, спрямованих на встановлення звязків між представниками неурядових громадських організацій. Такі заходи сприятимуть подальшому розвитку добросусідських взаємин із Словаччиною, обміну досвідом активних груп громадянських суспільств наших країн, поширюватимуть якісну інформацію про політичні, культурні події в сучасній Україні тощо. Цільовою групою даних проектів повинні бути не лише представники української але й русинської меншини, а також інші громадяни Словаччини незалежно від їх національної приналежності.

Словацькі євроінтеграційні досягнення, так само як прорахунки та здобутки етнонаціональної політики можуть слугувати орієнтиром для України. Нами вбачається доцільним використання українськими владними структурами словацького досвіду формування інституційно-правових засад меншинної політики. Зокрема, позитивним було б прийняття Україною базового закону проти усіх проявів дискримінації, заснованого на антидискримінаційних директивах ЄС. Бажаним видається перехід від бюджетної форми фінансування діяльності національно-культурних товариств до грантової підтримки культурно-освітніх проектів національних меншин. Ефективність саме таких підходів засвідчує етнополітична практика Словацької Республіки.

Основні положення дисертації викладено в таких працях: 1. Лазар Н.В. Дилеми посткомуністичних перетворень: досвід Словаччини // Політологічні та соціологічні студії: Збірник наукових праць. - Чернівці: Прут, 2002. - Том ІІ. - С. 224-232.

2. Лазар Н.В. Роми в Україні та Словаччині: особливості етнонаціональної політики держав проживання // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. - Чернівці: Рута, 2003. - Вип. 173-174. - С. 365-374.

3. Лазар Н.В. Становище німецької меншини в Україні, Польщі та Словаччині (спроба порівняння) // Етнічна історія народів Європи. Німці в етнокультурному просторі України. - Київ: УНІСЕРВ, 2004. - Вип. 16. - С. 84-89.

4. Лазар Н.В. Інституційні механізми здійснення політики в сфері міжнаціональних відносин (на прикладі Словаччини та України) // Идентичность и толерантность в многоэтничном гражданском обществе. Материалы III-его международного семинара Алушта 11 - 14 мая 2004. - Алушта, 2004. - С. 127-131.

5. Лазар Н.В. Роль єврорегіонів у розв?язанні етнонаціональних проблем (на прикладі єврорегіону “Карпати”) // Єврорегіони: потенціал міжетнічної гармонізації. Збірник наукових праць. - Чернівці: Букрек, 2004. - С. 238-246.

6. Лазар Н.В. Закономірності та особливості політико-правового статусу національних меншин Словаччини та України // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 2005. - Т.10-11. - С. 397 - 407.

7. Лазар Н.В. Українська та русинська національні меншини Словаччини в трансформаційний період // Буковинський журнал. - 2005. - № 4. - С. 90-100.

8. Лазар Н.В. Діяльність органів державної влади Словацької Республіки з питань етнонаціональної політики // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Політологія. Соціологія. Філософія. - Ужгород: Вісник Карпат, 2005. - Вип. 3. - С. 202-210.

9. Лазар Н.В. Етнічні меншини посткомуністичної Словаччини // Етнополітика і етнополітологія країн Центральної та Східної Європи. Політологічні та соціологічні студії. - Чернівці: Рута, 2005 - Т.3. - С. 356-364.

10. Лазар Н.В. Законодавство Словацької Республіки у сфері забезпечення прав національних меншин // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 2006. - Т. 12-13. - С. 211-216.

Размещено на .ru