Політика Російської Федерації із урегулювання військово-політичних конфліктів у Європі - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наукРобота виконана на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий керівник: доктор історичних наук, професор КОППЕЛЬ Олена Арнольдівна, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики. Захист відбудеться 30 травня 2011 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м.Для України актуальність дослідження ролі зовнішнього чинника (на прикладі політики Росії) на етапах військово-політичних конфліктів у країнах - колишніх югославських та радянських республіках обумовлена, по-перше, наявністю важливих зовнішньополітичних інтересів на території цих країн; по-друге, посередницьким статусом офіційного Києва у зусиллях із урегулювання придністровського конфлікту та прагненням української дипломатії відігравати більш активну роль у заходах миротворчого характеру на кавказькому напрямку. Дисертаційне дослідження виконано у межах комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми сталого державного розвитку України" і наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи” (номер державної реєстрації 01БФ048-01) і, зокрема, її підрозділу 1 - “Європейський вектор зовнішньої політики України в контексті процесів міжнародних відносин”. ? визначити й дослідити основні складові діяльності Росії зі сприяння припиненню військової фази конфліктів у межах колишніх СРСР та СФРЮ; У підходах до визначення верхньої межі автор зважав на наслідки змін (де-факто починаючи із кінця 1999 року) у органах державної влади, у політичній системі Росії в цілому для діяльності російської сторони із урегулювання військово-політичних конфліктів на пострадянському просторі та на теренах колишньої СФРЮ. Такий пріоритет був обумовлений перевагами згаданого підходу, по-перше, у можливостях цілісного сприйняття зовнішньої політики Російської Федерації як обєкту дослідження; по-друге, у аналізі звязків між її складовими та функцій, що виконують ці звязки для існування її як системи; по-третє, у дослідженні впливу процесів, тенденцій і явищ у середовищі на діяльність російської держави як субєкту міжнародних відносин на етапах пошуків та підтримання миру у районах конфліктів на загальноєвропейському просторі.Аналізуючи різні аспекти діяльності Росії, повязаної із участю в операціях із підтримання миру на пострадянському просторі та на теренах колишньої СФРЮ, автор зважав на те, що підтримання миру - це система заходів, перш за все, військового та політичного характеру, які запроваджуються за необхідності спостереження та контролю за імплементацією домовленостей про припинення бойових дій з метою сприяння деескалації конфлікту. Проблематика дослідження зумовила потреби опрацювання широкого кола джерельно-документальних матеріалів, які за походженням, формою та змістом умовно можна поділити на декілька груп: 1) міжнародні договори та угоди; 2) документи міжнародних організацій та обєднань, багатосторонніх механізмів і структур; 3) документи державної влади, органів зовнішніх зносин Російської Федерації; 4) документи, офіційні матеріали органів зовнішніх зносин України та інших держав (зокрема країн - колишніх радянських та колишніх югославських республік); 5) виступи та інтервю, офіційні матеріали брифінгів і прес-конференцій представників органів зовнішніх зносин; 6) статистичні та довідкові матеріали. Скорохода) російська політика щодо конфліктів у країнах - колишніх радянських республіках аналізується у нерозривному звязку із претензіями Москви на беззастережне домінування на теренах колишнього СРСР; у контексті поступового утвердження у “звичній” для неї ролі “імперського центру”. “Російський фактор” (особливо у випадках, коли конфлікт набув відкритої форми вже після розпаду СРСР) розглядається, головним чином, без відриву від передумов, причин виникнення конфліктів та рушійних сил їх розвитку, а не у межах миротворчих процесів. На існуванні безпосереднього звязку між розгорнутою у Росії компанією із визнання “особливої ролі” країни у Співдружності, між конкретними кроками у проведенні її, зокрема у районах військово-політичних конфліктів на пострадянському просторі, та перебуванням на позиціях “пасивного спостереження” США, провідних європейських держав, наголошують й дослідники із країн, на території яких власне мали місце ці конфлікти (Д.

Основний зміст роботи