Політика радянської влади щодо православної церкви в Україні в період НЕПу (1921-1928 рр.) - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М.П. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукСтан відносин держави і церкви відзеркалює ті перетворення, які відбуваються в державі. Формування в вітчизняній історичній науці нових концепцій історії України, можливість залучення широкого кола раніше недоступних для дослідників документів дає можливість неупереджено проаналізувати великий спектр проблем, зокрема переосмислити результати взаємовпливу суспільства, держави і церкви. Зокрема, науково-пошуковий (аналіз і систематизація джерел з проблеми), історико-порівняльний (вивчення політичного курсу союзних і українських органів влади), хронологічний (дослідження динаміки змін соціально-економічного і політичного становища православної церкви в українському суспільстві в часовій послідовності), а також синхронний і логічний методи, поєднання яких сприяло вивченню маловідомих аспектів дослідження, подоланню усталених стереотипів, реалізації нових підходів при аналізі й інтерпретації тогочасних подій. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше з позицій сучасної методології комплексно досліджено недостатньо розроблену в історіографії проблему політики радянської влади щодо православної церкви на теренах України в 1921-1928 рр. Визначено основні напрямки антирелігійної політики органів радянської влади: знищення матеріальної бази церкви, проведення розкольницької діяльності всередині церкви, переслідування і репресії священнослужителів. Спростовано усталену тезу радянської історіографії про певну відповідальність православної церкви за масштаби голодомору 1921-1922 рр. Доведено, що різноманітні заходи радянської влади, направлені на ліквідацію православної церкви в Україні як ідеологічного суперника, не дали очікуваних результатів.У висновках визначені основні результати дослідження: - У вітчизняній історіографії практично відсутні наукові праці, які б комплексно досліджували процес формування політичного курсу радянської влади щодо стану православної церкви в українському суспільстві, інституційне і законодавче оформлення цього політичного курсу та сукупність дій державних органів радянської влади по відношенню до православної церкви в період НЕПУ. Для втілення в життя релігійної політики в роки становлення радянської влади були створені різного роду державні органи, діяльність яких була чітко розмежована і регламентована. Радянські органи влади опікувались церквою, як державною організацією, повністю регламентували її життя, не дивлячись на те, що церква була відокремлена від держави в 1918 р. Урядова політика радянської влади в Україні була обумовлена декількома чинниками: по-перше, в роки громадянської війни православна церква підтримувала контрреволюційні сили, її служителі брали участь у військових діях на боці Білої гвардії, отже, були ворожим до радянської влади елементом; по-друге, керівники радянської влади, будуючи комуністичну державу, заперечували функціонування церкви і релігії як таких, що несумісні з ідеологічними переконаннями та моральними принципами радянської людини; по-третє, до церкви та священнослужителів зверталися за допомогою і підтримкою скривджені і несправедливо покарані радянською владою. Причин загострення конфлікту між владними структурами і православною церквою в Україні було декілька: по-перше, православна церква мала великий вплив на широкі народні маси, була ідеологічним суперником владі, якого слід було нейтралізувати; по-друге, влада була проти вимог повернути священнослужителям і православній церкві тих прав і пільг, якими вони користувалися за царату; по-третє, позбавлення православної церкви права юридичної особи, а священнослужителів багатьох громадянських прав було недемократичним і не знаходило підтримки в суспільстві; по-четверте, священнослужителі і віруючі чинили опір конфіскації майна та церковних цінностей, тим самим наражаючись на застосування сили збоку влади; по-пяте, в Україні протягом 1920-х рр. було закрито близько 80 % наявних храмів і монастирів.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У висновках визначені основні результати дослідження: - У вітчизняній історіографії практично відсутні наукові праці, які б комплексно досліджували процес формування політичного курсу радянської влади щодо стану православної церкви в українському суспільстві, інституційне і законодавче оформлення цього політичного курсу та сукупність дій державних органів радянської влади по відношенню до православної церкви в період НЕПУ. Дана проблема досліджувалася фрагментарно, в окремих напрямках і аспектах. Наявна джерельна база дисертаційного дослідження є достовірною та являє собою комплекс архівних і опублікованих документів, які дали змогу автору повною мірою здійснити узагальнюючий аналіз проблеми.

Перспективним напрямком подальшого дослідження може стати вивчення особливостей функціонування православної церкви в Україні в 1920-х рр., різнопланова діяльність її духовенства по розбудові в радянській державі, а також аналіз політичного курсу органів радянської влади щодо різних релігійних течій українського православя.

- Для втілення в життя релігійної політики в роки становлення радянської влади були створені різного роду державні органи, діяльність яких була чітко розмежована і регламентована. Провідну роль серед них відігравав Ліквідаційний відділ Народного комісаріату юстиції, який здійснював керівництво роботою місцевих органів по відокремленню церкви від держави, розробляв і публікував в пресі інструкції і розяснення. Повноваження в здійсненні репресивних заходів щодо священнослужителів, які чинили опір діям органів радянської влади, були покладені на органи Державного політичного управління. Наркомат внутрішніх справ безпосередньо контролював і визначав процедуру функціонування та закриття різних релігійних установ, видавав дозволи на проведення релігійних зїздів, церемоній та обрядів в позакультових приміщеннях.

Радянські органи влади опікувались церквою, як державною організацією, повністю регламентували її життя, не дивлячись на те, що церква була відокремлена від держави в 1918 р. Проте в різних регіонах України були розбіжності в темпах реалізації розпоряджень органів влади, які можна віднести на рахунок слабкого звязку між органами місцевої влади і вищими державними адміністративними ланками.

- Пріоритетне становище, яке займала православна церква протягом століть, було втрачене з встановленням радянської влади в Україні. Урядова політика радянської влади в Україні була обумовлена декількома чинниками: по-перше, в роки громадянської війни православна церква підтримувала контрреволюційні сили, її служителі брали участь у військових діях на боці Білої гвардії, отже, були ворожим до радянської влади елементом; по-друге, керівники радянської влади, будуючи комуністичну державу, заперечували функціонування церкви і релігії як таких, що несумісні з ідеологічними переконаннями та моральними принципами радянської людини; по-третє, до церкви та священнослужителів зверталися за допомогою і підтримкою скривджені і несправедливо покарані радянською владою. Виникали осередки незадоволених урядовою політикою. Радянська влада, в свою чергу, не могла допустити актів спротиву, тому застосовувала різні методи боротьби з церквою та кліриками. Прийняття відповідного антирелігійного законодавства було початком наступу на церкву. Спроби православних ієрархів України порозумітися з радянськими органами влади результатів не принесли. Всі церковні справи вирішувалися на урядовому рівні. Декрети, постанови, циркуляри, інструкції, що дублювали відповідні правові акти Росії, впроваджувалися в життя республіканськими Наркоматами внутрішніх справ, юстиції та освіти. Вони контролювали весь процес, звітували перед Москвою про проведені заходи в сфері церковної політики в Україні. З 1921 р. до літа 1924 р. відбувався цілеспрямований наступ на релігію взагалі і на церковні інституції зокрема. З другої половини 1924 р. змінилась тактика антирелігійної боротьби: замість кривавого терору, конфіскацій та позбавлення прав, почала впроваджуватися агітаційна пропаганда в містах і селах України. Даний процес фактично тривав до 1928 р., до початку згортання НЕПУ відбулось суттєве адміністративно-правове обмеження кола діяльності як самої церкви, так і її релігійних громад.

- Основним завданням антирелігійної політики було послабити вплив православної церкви на широкі народні маси, поширити в суспільстві думку про експлуататорський характер церкви, дискредитувати церкву, як важливий соціальний інститут. Радянською владою в Україні було визначено одразу декілька напрямків антирелігійної діяльності. По-перше, знищення матеріальної бази церкви. На початку 1920-х рр. відбулось масове закриття церков, вилучення церковного майна та цінностей, що суттєво підірвало економічне становище церкви в українському суспільстві. По-друге, проведення розкольницької діяльності серед віруючих і духовенства. Щоб послабити і без того хитке становище церкви, влада дозволила проникнути в Україну обновленській гілці православя, що відкололася від ортодоксальної тихонівської церкви в Росії. Відношення до автокефальної церкви, яку було створено в 1921 р., було лояльним. Влада підтримувала, а інколи і фінансувала обновленців, відбирала у тихонівців передавала автокефалістам церкви, спричиняючи ворожнечу між церквами. По-третє, переслідування і репресії священнослужителів. Переслідування і навіть репресії щодо церковнослужителів стали частішими, незважаючи на відхід від кривавих методів диктатури пролетаріату на початку 1920-х рр.

- Причин загострення конфлікту між владними структурами і православною церквою в Україні було декілька: по-перше, православна церква мала великий вплив на широкі народні маси, була ідеологічним суперником владі, якого слід було нейтралізувати; по-друге, влада була проти вимог повернути священнослужителям і православній церкві тих прав і пільг, якими вони користувалися за царату; по-третє, позбавлення православної церкви права юридичної особи, а священнослужителів багатьох громадянських прав було недемократичним і не знаходило підтримки в суспільстві; по-четверте, священнослужителі і віруючі чинили опір конфіскації майна та церковних цінностей, тим самим наражаючись на застосування сили збоку влади; по-пяте, в Україні протягом 1920-х рр. було закрито близько 80 % наявних храмів і монастирів. Їх часто використовували на різні потреби держави, як-то: дитсадки, хати-читальні, їдальні, пологові будинки, лікарні, - чи просто зачиняли в звязку з непридатністю храму для здійснення богослужінь. Це не могло не викликати обурення і протесту серед віруючих і кліру; по-шосте, утвердження радянської влади в Україні призвело до встановлення такої моделі державно-церковних відносин, при якій законодавчо було закріплено принцип відокремлення церкви від держави, але на практиці відбулось активне втручання держави у справи церкви.

- Протягом 1920-х рр. в економічному становищі православної церкви в Україні відбулися значні зміни. Все майно існуючих в державі церков проголошувалося народним надбанням. Зареєстровані обєднання віруючих в “двадцятки” і “пятдесятки” отримали право на оренду культових споруд і іншого церковного майна. Всі банківські рахунки релігійних асоціацій були закриті. Конфісковувалися монастирські і церковні землі, лісові угіддя, маєтки, будівлі, представництва та храми. Було націоналізовано, а подекуди і закрито заводи, які належали церквам. Майно релігійних установ розтягувалося різними господарськими організаціями та військовими формуваннями, освітні духовні заклади бралися на облік Наркоматом освіти. З 1924 р. відбулось помякшення політики. Так, на вимогу Наркомфіна були знижені ставки податків для духовенства і релігійних громад. Були повернуті несправедливо відібрані в 1919-1923 рр. храми, не допускалося збирати понад встановлені законодавством податки.

В 1928 р. повернулися до старих принципів антирелігійної політики. Було заборонено здійснювати будь-яку діяльність поза церковними стінами, не допускалася благодійницька діяльність, релігійні громади і клір знову обклали великими податками, священнослужителів поряд з іншими залучали до виконання суспільних повинностей. Православна церква в Україні в черговий раз була поставлена в скрутне економічне становище.

Основні положення і висновки дисертації були викладені в публікаціях: 1. Демидович Л.С. Українська православна церква у 1917-1923 рр. // Наукові записки. Історичні науки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2002. - Вип. 45. - С. 18-22.

2. Демидович Л.С. Православна церква і соціалістична держава в 1917-1918 рр. // Наукові записки. Історичні науки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2002. - Вип. 47. - С. 64-68.

3. Демидович Л.С. Конфіскація церковних цінностей на боротьбу з голодом 1921-1922 рр. в радянській Росії // Память століть. - К., 2005. - Вип. 3-4. - С. 269-278.

4. Демидович Л.С. церковно-релігійне життя в Росії 1917-1918 роки. // Вісник: Збірник наукових статей викладачів, докторантів, аспірантів Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2002. - Випуск 2. - С. 8-10.

Размещено на .ru