Розподіл доходів як фактор загального економічного зростання держави. Джерела та напрями їх формування. Можливості розподілу доходів для досягнення економічного розвитку держави. Міжбюджетні трансферти як інструмент врегулювання бюджетних дисбалансів.
При низкой оригинальности работы "Політика коригування доходів та її вплив на економічне зростання держави", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Визначено основні джерела та напрями формування доходів суспільства. Проаналізовано шляхи та можливості щодо розподілу доходів для досягнення економічного розвитку держави.Досягнення економічного зростання є однією з ключових цілей діяльності суспільства на будь-якій стадії йогорозвитку. Проблема не є простою, тому що будь-яке суспільство зіштовхується з проблемою обмеженості існуючих ресурсів на певний конкретно взятий період часу. Доходи формуються за певними умовами та прийнятими в суспільстві правилами. В цілому, можна зазначити, що організація ефективного розподілу доходів суспільства з метою забезпечення економічного зростання держави є не менш складним завданням,аніжотриманняцих доходів. Окремі питання, повязані з різноманітними аспектами економічного розвитку держави, формування доходів на національному та регіональному рівнях, а ? Глуха Ганна Яківна, к. е. н., доцент, доцент кафедри міжнародної економіки та економічної теорії Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля, (056)778-03-81, (067)567-02-79, e-mail:dir.nmc@duep.edu також міжбюджетного перерозподілу доходів досліджувалися багатьма вченими, зокрема, такими як: І.Виходячи з цього, важливою методологічною передумовою дослідження є висновок про те, що економічне зростання, або економічний розвиток, має розглядатися водночас: а) як загальний результат економічної діяльності; б) як процес економічної діяльності, який послідовно й безперервно здійснюється на всіх рівнях економічної системи [2, С. При цьомуочевидно, що основним універсальним ресурсом своєчасного забезпечення ефективної роботи державного механізму, направленого на економічний розвиток, виступають грошово-фінансові потоки - які прямо, або опосередковано контролює держава. Визначення таких показників дозволяє оцінити спеціалізацію країни та її регіонів та раціональність виробничо-господарської структури на макрорівні з позиції сталості економіки. Третя група охоплює інвестиційні показники, які відображають рівень інвестиційної діяльності в країні та її окремих регіонах, темпи та структуру інвестування економіки за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел. Очевидним є, напевно, те, що ефективна податкова політика не повинна допускати застосування надмірного рівня оподаткування, оскільки це може край негативно впливати на розвиток економіки країни у перспективі, незважаючи на той факт, що застосування зависоких ставок податків або необґрунтоване збільшення кількості податків чи бази оподаткування може лише тимчасово задовольняти фіскальні потреби державногобюджетуукороткостроковомуперіоді.Рівень загальних доходів суспільства знаходиться у прямійзалежностівідекономічногорозвиткудержави.При цьому, слід розрізняти доходи державного бюджету, які накопичуються фактично за рахунок податкових та інших надходжень від внутрішньої та зовнішньої економічної діяльності субєктів господарювання, а також доходи самих субєктів господарювання, які можуть бути результатомвикористанняниминаявнихресурсів, капіталу та робочої сили. Держава є тим головним субєктом, який може прямо чи опосередковано впливати на розподіл доходів у суспільстві. Серед прямих методів окремо слід виділити вертикальні та горизонтальні міжбюджетні трансферти, які можуть мати або загальні, або конкретні цілі реалізації державної економічної політики. У той же час опосередкованими напрямами розподілу доходів у суспільстві необхідно вважати наявні заходи податкового регулювання. Так чи інакше, але всі ці заходи щодо розподілу доходів мають кінцевою метою досягнення загального економічного зростання або шляхом безпосереднього втручання держави, або шляхом надання субєктам господарювання найбільш сприятливих умов розвитку.
Вывод
Економічне зростання держави не можна розглядати виключно як своєрідний агрегований показник лише економічної діяльності усіх господарюючих субєктів щодо постійного збільшення обсягів виробництва товарів і послуг для задоволення існуючих суспільних потреб. Така постановка питання невиправдано б спростила проблему, перевела її в площину примітивного кількісного оцінювання економічного зростання. Зрозуміло, що суспільний економічний розвиток охоплює не лише економічну сферу, але й соціальні, культурні, політичні та інші галузі суспільногожиття.
Виходячи з цього, важливою методологічною передумовою дослідження є висновок про те, що економічне зростання, або економічний розвиток, має розглядатися водночас: а) як загальний результат економічної діяльності; б) як процес економічної діяльності, який послідовно й безперервно здійснюється на всіх рівнях економічної системи [2, С. 10]. Інший важливий методологічний сигнал полягає, на нашу думку, в тому, що найбільш стабільне економічне зростання може відбуватися лише за обовязкової умови оптимального налагодження всієї економічної системи
131
Науковий вісник Ужгородського університету 2014
господарювання, знаходження чітко збалансованого за всіма параметрами ринково-державної взаємодії. При цьомунам здається, щонаявність адекватногомеханізму державного регулювання є базовим фактором досягнення динамічного та якісного економічного розвиткусуспільства.
При цьомуочевидно, що основним універсальним ресурсом своєчасного забезпечення ефективної роботи державного механізму, направленого на економічний розвиток, виступають грошово-фінансові потоки - які прямо, або опосередковано контролює держава. Таке розуміння дозволяє повноцінно сприймати головний бюджет країни, в доходній частині якого акумулюються грошово-фінансові надходження, що згодом будуть розподілені та використані на відповідні потреби держави, як основне джерело для забезпечення економічногозростання країни.
Вважається, що конкретні показники економічного розвитку можна розділити на шість основних груп [1, С. 141]. До першої групи відносять виробничо-економічні показники, які відображають узагальнені економічні результати та тенденції функціонування господарського комплексу, виявляють потенційні загрози угалузях національної економіки.
До другої групи відносять структурні показники. Ці показники відповідно відображають структуру господарського комплексу. Визначення таких показників дозволяє оцінити спеціалізацію країни та її регіонів та раціональність виробничо-господарської структури на макрорівні з позиції сталості економіки. В цілому можна казати, що структурні показники вказують на негативні відхилення в макропропорціях господарськогокомплексу.
Третя група охоплює інвестиційні показники, які відображають рівень інвестиційної діяльності в країні та її окремих регіонах, темпи та структуру інвестування економіки за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел.
Четверта група характеризує інституціональні перетворення і розвиток підприємництва. Ці показники відображають формування конкурентного середовища, кількісну характеристику процесу зміни форм власності у галузях господарського комплексу, роль та вагомість діяльності окремих груп підприємств у виробничо-господарськомукомплексі країни та її регіонів.
Пята група обєднує зовнішньоекономічні показники. Вони служать для характеристики експортного потенціалу країни та її окремих регіонів, рівня та направленості зовнішньоекономічних звязків держави, структури експорту та імпорту, конкурентоспроможності вітчизняної продукції галузей виробничо-господарчогокомплексу.
До шостої групи відносять науково-інноваційні показники. Вони характеризують тенденції розвитку наукового потенціалу країни, рівень сприятливості окремих сфер і галузей виробництва до інновацій, загальний рівень зношення капіталутощо.
Так чи інакше, але як відомо, основним зведеним показником-індикатором рівня економічного розвитку будь-якої країни можна вважати валовий внутрішній продукт (ВВП). Даний показник не лише виступає агрегованою базою для розрахунку багатьох інших показників економіко-господарської діяльності держави, але й відображає структуру національної економічної системи та роль окремих її складових у забезпеченні загальногорозвиткукраїни.
У той же час, логічно стверджувати, що весь загально створений у суспільстві продукт може бути поданий як сума доходів від факторів, що беруть участь у його формуванні [7, С. 12]. У свою чергу, таке розуміння, на нашу думку, повинне передбачати, що загальними доходами суспільства слід вважати як доходи держави, так і доходи окремих економічних субєктів.
При цьому, доходи субєктів господарювання, як правило, формуються у загальному вигляді за рахунок вкладеної праці (заробітна плата), використання обєктів власності (рента, відсоток) та реалізації створеного продукту (прибуток), залежно від напряму та характеру діяльності певних груп субєктів (рис. 1).
Звичайно, засоби податкового регулювання, як основне джерело наповнення державного бюджету, фактично формують загальні доходи країни, які згодом будуть використані централізовано на забезпечення поточних потреб та майбутнього розвитку держави. Існує велика спокуса спростити ситуацію, й розглядати її так, що більш високий рівень оподаткування та/або більш інтенсивне адміністрування оподаткування може принести більші загальні доходи державі. В теорії дуже багато приділено уваги питанню звязку рівня податкового навантаження та доходами бюджету. В той же час питання інтенсивності (коректності, лояльності тощо) адміністрування утримання податків залишається якось поза уваги в теоретичних розробках, зокрема українських авторів.
Очевидним є, напевно, те, що ефективна податкова політика не повинна допускати застосування надмірного рівня оподаткування, оскільки це може край негативно впливати на розвиток економіки країни у перспективі, незважаючи на той факт, що застосування зависоких ставок податків або необґрунтоване збільшення кількості податків чи бази оподаткування може лише тимчасово задовольняти фіскальні потреби державногобюджетуукороткостроковомуперіоді.
В літературі зазначається, що використовуючи заходи податкового регулювання, слід враховувати, що сутність регулювання економічних процесів шляхом реалізації засобів податкової політики полягає у стимулюванні зміни поведінки учасників процесу суспільного виробництва [6, С. 69], якою, фактично, є переорієнтація ресурсів на виконання завдань, що виникають перед економічною системою. На нашу думку, в цьому ствердженні дещо все ж таки зміщені сутнісні акценти. Напевно, сутністю, призначенням податкової діяльності є формування фінансових ресурсів держави. Без них остання не може виконувати свої функції. А от щодо стимулювання певної поведінки субєктів економічного життя, то це має бути дійсно одна з найважливіших цілей використання податкових інструментів. Й справедливим буде сказати про те, що в Україні ще малозвертається на це уваги.
Можливо особливо гостро проблема податкового коригування поведінки відчувається у періоди кризових та інших фаз макроекономічних циклів. Зокрема, поява та наближення кризових явищ спричиняє нагальну
132
Серія Економіка. Випуск 1 (42).
ресурси капітал праця рента відсоток прибуток зарплата
ДОХОДИ СУБЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
інші надходження податки збори платежі
ДОХОДИ ДЕРЖАВИ
ЗАГАЛЬНІ ДОХОДИ СУСПІЛЬСТВА
ЗАГАЛЬНЕ ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ ДЕРЖАВИ
Рис. 1 Зведена схема напрямів формування основних джерел доходів суспільства (власна розробка автора)
необхідність застосування заходів фіскально-податкового стимулювання,, спрямованих на розширеннявнутрішнього сукупного попиту шляхом зниження загального податкового навантаження на субєктів господарювання. Це - одна з передумов переходу до стану економічного зростання,виходузекономічної кризи.
Очевидно, що використання знижених податкових ставок або застосування заходів пільгового оподаткування здатне вивільнити значну частину додаткових фінансово-грошових ресурсів, які можна направити на вирішення стратегічно важливих завдань суспільного розвитку. Ці кошти можна використати на розширення виробництва, створення нових робочих місць, оновлення фізично або морально застарілих виробничих фондів, запровадження інноваційних технологій виробництва тощо. На нашу думку, пільгове оподаткування (ефективно побудоване) можна порівняти зі своєрідною «капіталізацією» ресурсів економічногозростання.
Зрозуміло, що застосовуючи «лояльні» ставки оподаткування, держава фактично дозволяє субєктам господарювання залишати у своєму розпорядженні більші обсяги здобутих доходів та сподівається, що ці доходи будуть спрямовані на найбільш важливі напрями діяльності на рівні господарсько-економічних субєктів та використані з найбільшою ефективністю. Спостерігається цікавий момент: держава добровільно обмежує свої розподільчі та перерозподільчі функції. Вона в такому випадку вдається до опосередкованого впливу на розподіл доходів суспільства, - сподіваючись на те, що стимулює відповідну поведінку субєктів господарювання. Проте, це крок «стратегічний», крок спрямований на отримання виграшу, а не втрат. Держава очікує не лише зміцнення та покращення умов субєктів господарювання, але й додаткового стимулювання економічного розвитку національноїекономікитакраїнивцілому.
Стимулюючі заходи держави - це одночасно як прямий, такі опосередкованийвпливна розподілдоходівв суспільстві. В цілому до питання застосування стимулюючих заходів податкової політики державі слід підходити дуже зважено та обґрунтовано. При цьому необхідно враховувати закономірність, згідно з якою динаміка відтворювальних процесів залежить від рівня перерозподілу ВВП, зокрема, від рівня оподаткування [4, С. 11]. Так, недостатня централізація ВВП засобами податкового регулювання не забезпечує виконання державою покладених на неї фінансово-економічних зобовязань, утомучислі йщодостимулювання суспільно-економічного зростання. При цьому мова йде як про програми відносно короткострокові, так і програми довгострокового характеру. Наприклад, недофінансування державою освіти не сьогодні, й, напевно, не завтра позначиться на якості робочої сили, суспільному рівні продуктивності праці та економічній динаміці. Але в довгостроковій перспективі - позначиться обовязково. У той же час, надмірна централізація ВВП пригнічує підприємницьку ініціативу та викликає тінізацію економічної діяльності, що у свою чергу підриває фінансову основу функціонування держави завдяки звуженнюбазиоподаткування.
У той же час, на це треба спеціально вказати, існують ризики, повязані з тим, що пільгово-податковий перерозподіл не обернеться віддачею, не стане реальним фактором стимулювання економічного зростання. Звільнені від перерозподілу доходи можуть бути спрямовані на покриття збитків минулих періодів, збільшення нерозподіленого прибутку, виплату дивідендів тощо. Існування таких ризиків, на нашу думку, є
133
Науковий вісник Ужгородського університету 2014
неминучим. Їхмінімізаціялежитьвплощині більшточного формування нормативних умов перерозподілу, ефективногомеханізмуаудитузбокудержави.
Як ми вже відмітили, все це стосується опосередкованого розподілу доходів між субєктами виробничо-господарчого комплексу, оскільки держава у такому випадку прямо не втручається у формування та використання доходів конкретними субєктами господарювання. Проте, у разі необхідності, для більш ефективного розподілу загальних доходів держава може використовуватизаходипрямогофінансуванняконкретних регіонів, галузей, груп субєктів тощо. Окремої уваги у розрізі даних можливостей, на нашу думку, заслуговує такий захід, як міжбюджетні трансферти, що за задумом мають використовуватися для врегулювання бюджетних дисбалансів. Важливо відмітити, що обсяг коштів, які розподіляються через системуміжбюджетних трансфертів, може визначатися як фіксована частка доходів державного бюджету або іншої «макробази», наприклад, як відсоток ВВП, як певне асигнування з центрального бюджету або у вигляді частки певних місцевих видатків у залежності від обраних чи загальних характеристик регіону або галузі [8, С. 79]. При цьому розрізняють два типи трансфертів: вертикальні (від бюджетів вищого рівня до нижчого) і горизонтальні (між бюджетами одного рівня). Вертикальні бюджетні трансферти, у свою чергу, поділяються на загальні (вирівнюючі) та спеціальні (цільові) трансферти (рис.2).
Заходи податкового регулювання зниження ставки податку
«податкові канікули»
«податкові канікули»
ЗАГАЛЬНЕ ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ ДЕРЖАВИ
Рис. 2 Основні напрями та заходи щодо розподілу доходів суспільства (власна розробка автора)
Відповідно, загальний трансферт призначається для згладжування відмінностей регіонів чи галузей щодо бюджетної забезпеченості доходами для повноцінного виконання бюджетних завдань і повноважень. У той же час, цільові трансферти, або бюджетні гранти, призначаються для виконання конкретних завдань державної, регіональної та галузевої політики.
При цьому, у багатьох країнах світу в цілому існують два основні підходи щодо розподілу коштів на фінансування економічного розвитку [3, С. 201]. Перший підхід полягає у концентрації коштів у «точках економічного зростання», тобто територіях та галузях, де відбувається економічне зростання (або реально намічається прискорення), яке в тій чи іншій мірі стримується рівнем розвитку цих територій та інфраструктурних галузей у цілому або їх відповідних окремих частин. Очевидно, що при такому підході можливо домогтися прискорення зростання ВВП за рахунок інтенсифікації подальшого розвитку найбільш економічно розвинених (перспективних для динамічного розвитку) регіонів та галузей. Ризиками в цьому питанні, або зворотнім боком такого підходу можна вважати у
134
Серія Економіка. Випуск 1 (42).
обставину, що рівень розвитку депресивних галузей і територій практично не буде змінюватися. Фінансові трансфери не є ідеальним інструментом (як й сам процес перерозподілудоходів в цілому), але в той же час за умов ефективногойоговикористання від дає поле для маневру, від формує певний резерв та шлях його реалізації для економічногозростання.
Підхід, в основі якого лежить пошук потенційних точок зростання, полягає у наданні переваги у фінансуванні найбільш перспективних галузей та регіонів, тобто випереджаючому формуванні найбільш сприятливих умов на тих «ділянках» економічної системи, які за відповідними соціальними, географічними, природними та іншими факторами мають найвагоміші потенційні можливості прискореного економічного зростання. Зрозуміло, що такий підхід вимагає проведення ґрунтовних досліджень щодо соціальної, природно-ресурсної та інших складових загального потенціалу економічного розвитку, а також вироблення на основі таких досліджень загальної концепції перспективного розвитку запланованих галузей та регіонів, інфраструктури, розміщення продуктивних сил. Контекстом такого підходу має стати реалізація відповідної регіональної політики. На наш погляд, справедливо було б домагатися, щоб на практиці обидва вищезазначені підходи реалізовувалися комбіновано, проте із чітким визначенням послідовності застосування кожногоз них утихчиіншихумовах.
Диференціація не є однозначно кращим варіантом. Існують, зокрема, думки, що вищим темпам економічного зростання сприяє не висока диференціація доходів, як це вважалося раніше, а навпаки - якомога найбільш рівномірний розподіл і доходів, і власності [5, С. 39]. Нам здається, тут треба уникнути крайнощів. До «диференціації» та «рівності» треба ставитися насамперед як до певних інструментів. Їх потенціал, їх сила, зокрема щодо стимулювання чи де стимулювання економічного зростання, залежить насамперед від того, як будуть використовуватися ці інструменти, наскільки відповідні програми будуть продуманими, збалансованими та гармонічними, з яким рівнем управлінської якості вони будуть реалізовуватися.
Щодо пріоритетності, то не можна не звернути увагу на те, що у довгостроковій перспективі зростання економіки та соціальний розвиток залежать значною мірою від стану та відповідності потребам економіки інфраструктурних галузей. Вважається, що рівень розвитку інфраструктури дозволяє визначити ступінь успіху або невдачі тієї чи іншої країни щодо диверсифікації виробництва, розширенні торгівлі, вирішенні демографічних проблем, боротьбі із бідністю та покращення станунавколишньогосередовища.
Іншими словами, розвинена інфраструктура, по суті, являє собою той фундаментальний прошарок, що фактично створює ресурсні передумови економічного зростання. При цьому, необхідною умовою стійкого розвитку економіки має бути відповідність інфраструктури потребам галузей, які вона обслуговує. У той же час, низька якістьінфраструктурногозабезпечення й розвитку, безсумнівно, гальмування темпів економічного зростання (темпів зростання реального ВВП) за рахунок додаткових непродуктивних витрат. Тобто інфраструктура має розглядатися як пріоритетний обєкт для застосування тих інших інструментів, повязанихзі стимулами таманіпулюванням доходами.Рівень загальних доходів суспільства знаходиться у прямійзалежностівідекономічногорозвиткудержави.При цьому, слід розрізняти доходи державного бюджету, які накопичуються фактично за рахунок податкових та інших надходжень від внутрішньої та зовнішньої економічної діяльності субєктів господарювання, а також доходи самих субєктів господарювання, які можуть бути результатомвикористанняниминаявнихресурсів, капіталу та робочої сили. Держава є тим головним субєктом, який може прямо чи опосередковано впливати на розподіл доходів у суспільстві. Серед прямих методів окремо слід виділити вертикальні та горизонтальні міжбюджетні трансферти, які можуть мати або загальні, або конкретні цілі реалізації державної економічної політики. У той же час опосередкованими напрямами розподілу доходів у суспільстві необхідно вважати наявні заходи податкового регулювання. Так чи інакше, але всі ці заходи щодо розподілу доходів мають кінцевою метою досягнення загального економічного зростання або шляхом безпосереднього втручання держави, або шляхом надання субєктам господарювання найбільш сприятливих умов розвитку.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Вербицький І. Методичні основи розроблення системи показників стратегічного планування соціально-економічного розвитку регіонів / І. Вербицький // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - №1. - С. 139-143.
2. Івашина О.Ф. Інституціоналізація економічного розвитку: монографія / О.Ф. Івашина. - Дніпропетровськ: Наука та освіта, 2009. - 284 с.
3. Кваша Т.К. Фінансові інструменти стійкого і збалансованого розвитку регіонів / Т. К. Кваша // Формування ринкових відносин в Україні : Збірник наукових праць. - 2010. - № 11. - С. 197-204.
4. Крисоватий А. І. Податкові трансформації та економічне зростання / А. І. Крисоватий, Т. В. Кощук // Фінанси України. - 2008. - №9. - С. 10-24.
5. Попов В. Ю. Структурні зрушення галузевих пропорцій випуску продукції та доходів в Україні / В.Ю. Попов // Статистика України : Щоквартальний науково-інформаційний журнал. - 2007. - № 2. - С. 38-43.
6. Романюк М. В. Податкове регулювання як дієвий інструмент антикризової економічної політики / М. В. Романюк // Фінанси України. - 2009. - № 12. - С. 66-71.
7. Сергієнко О.М. Еволюція економічної думки щодо процесу формування доходів суспільства / О. М. Сергієнко // Формування ринкових відносин в Україні : Збірник наукових праць. - 2012. - № 5. - С. 11-15.
8. Шинкарук Л.В. Институциональные основы капиталообразования в Украине / Л.В. Шинкарук // Экономическая теория : научный журнал. - 2007. - № 3. - С. 72-86.
Одержано 30.01.2014 р.
135
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
