Політика держави щодо мотивації праці робітників у промисловості України (1929-1938 рр.) - Автореферат

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукНауковий керівник: кандидат історичних наук, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук України Скрипнюк Олександр Васильович, начальник відділу суспільних і гуманітарних наук Вищої атестаційної комісії при Кабінеті Міністрів України З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького державного університету ім. Визначаються основні науково-методологічні підходи до вивчення цієї проблеми, аналізуються механізми застосування різних стимулів до підвищення продуктивності праці, серед яких головними були матеріальне стимулювання і моральне заохочення робітників, ідеологічний вплив на їх свідомість, організація “соціалістичного змагання” і стахановського руху, репресії як примус до праці. Автор дисертації акцентує увагу на звязку економічних і позаекономічних заходів щодо мотивації праці робітників з соціально-економічними її наслідками, доводить, що тоталітарна влада здійснила у 1929-1938рр. модернізацію промисловості країни за рахунок значного обмеження добробуту трудящих. Після грунтовного аналізу проблеми, дисертантом зроблений висновок про найбільшу дієвість для активізації виробничої діяльності працівників саме матеріального стимулювання, яке доповнюється ідеологічним і моральним заохоченням.За цих умов, щоб примусити робітників продуктивно працювати, застосовувалися різні методи, включаючи ідеологічне обдурювання, репресії і голод, економічне стимулювання, підміну ринкової конкуренції “соціалістичним змаганням”, рівняння на “маяків-стахановців” тощо. Дослідження складних і суперечливих заходів, які застосовувалися тоталітарним режимом у 30-ті рр. щодо робітників, дає змогу спростувати твердження окремих крайньолівих сил про “комуністичні досягнення” в добу сталінізму, що сприятиме обєктивному дослідженню проблем розвитку радянського суспільства у 30-і рр. Предметом дослідження стало зясування засобів стимулювання виробничої діяльності промислових робітників всіх галузей важкої, легкої і дрібної промисловості, транспорту та будівництва УСРР (пізніше - УРСР), які застосовувала держава для підвищення продуктивності їх праці в добу модернізації (1929-1938рр.), а також соціально-економічні наслідки цих заходів. Теоретично-історичне висвітлення проблеми мотивації праці робітників промисловості України у 1929-1938рр., а також аналіз методів, що застосовувала держава для стимулювання їх виробничої діяльності, становить складову частину програми історичних досліджень, аналізу розвитку економічних і політичних процесів на сучасному етапі розвитку країни взагалі. Мета і задачі дослідження полягає в тому, щоб спираючись на розробки попередників та нову джерельну базу, розкрити зміст політики держави щодо стимулювання праці робітників української промисловості у 1929-1938рр., її негативний вплив на добробут і продуктивність праці трудящих, зробити відповідні висновки про соціально-економічні результати, яких було досягнуто шляхом економічного та позаекономічного стимулювання їх виробничої діяльності.Під час дослідження теми різноманітну інформацію було одержано з тогочасної центральної, місцевої та промислової преси, зокрема із газет “Правда”, “Комсомольская правда”, “Известия ЦК ВКП(б)”, “Социалистический Донбасс”, “За индустриализацию”, “Труд”, “Ворошиловец”, “Комуніст”, “За новий побут”, “Верстатка”, “Водный транспорт и Червонный штурвал”, “Постачання. Вони написані в фарватері більшовицької політики й ідеології, спрямовані на зміцнення партійної диктатури в суспільстві, але, незважаючи на ці негативні моменти, містять значний фактичний матеріал про умови життя та праці радянських трудящих, зокрема в Україні, про продуктивність їх виробничої діяльності тощо. Звичайно, ці праці вміщують уточнення фактичного матеріалу, певним чином узагальнення проблематики трудової активності робітників, але коло дослідницької діяльності обмежувалося в них рамками концепцій, що в основному сформувалися і утвердилися в історичній науці ще в 30-х - першій половині 50-х рр. Проте, до 1990р. історики продовжували розглядати рух ударників і стахановців як прояв соціалістичної свідомості робітників, замовчуючи його заформалізованість та залежність його розгортання від наявності матеріальної винагороди за працю. Історіографічний аналіз дозволяє зробити висновок, що незважаючи на значну кількість наукових праць, в історичній літературі зовсім не висвітлені проблеми стимулювання праці робітників України, зокрема у 1929-1938рр., відсутній грунтовний аналіз впливу економічних та позаекономічних засобів активізації виробничої діяльності трудящих на підвищення продуктивності їх праці, не розглянуто вплив цих заходів на виробничі результати в межах всього народного господарства України.