Політичний режим як функціональна характеристика політичної системи суспільства - Контрольная работа

Міністерство освіти і науки України Національний авіаційний університет Інститут заочного і дистанційного навчання Контрольна робота З ПОЛІТОЛОГІЇ ВАРІАНТ №7 Політичний режим як функціональна характеристика політичної системи суспільства Київ 2011 Зміст Вступ Поняття, сутність політичного режиму. Типологія політичних режимів Характеристика автократичних (тоталітарного і авторитарного) політичних режимів Перехід до демократії як напрям трансформації недемократичних режимів Висновок Література Вступ політичний режим тоталітарний авторитарний Якщо поняття політична система передає характер і специфіку функцій політичних інститутів стосовно інших суспільних систем у їх статичному вигляді, то поняття політичний режим розкриває способи й механізми формування та розподілу політичної влади у політичній системі, форми взаємозвязків субєктів політичного процесу. Наприклад, вимоги студентів до органів державної влади як політичне явище можна включити у зміст поняття політична система. Однак, якщо аналізується характер відносин між студентами і державою з погляду суспільних впливів на владу, то за змістом вживається поняття політичний режим. Політичний режим розкриває характер відносин між державою і громадянами, вищими органами державної влади (главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими органами), державою та органами регіонального і місцевого самоврядування, а у федеративних державах - між державою і субєктами федерації, державою і партіями; правлячими елітними групами й опозицією, виборчою системою і формою державного правління, партіями і групами тиску, ідеологічними та неідеологічними формами політичного процесу. Типологія політичних режимів Політи?чний режи?м - тип, характер влади в країні; сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображує характер взаємовідносин громадян і держави. Політичний режим визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношенням законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і місцевих органів, становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи, ступенем розвитку демократичних свобод. Сутність політичного режиму визначається тим, що у державі є пріоритетним - права держави чи права особистості; якою мірою держава визнає, гарантує, обмежує чи фальсифікує права, передбачені Загальною декларацією прав людини та різноманітними міжнародними конвенціями, що стосуються механізму реалізації сукупності політичних, громадянських, соціально-економічних і соціально-культурних прав; чи порушує держава права людини (мотиви, форми, масштаби порушення). Характеристика політичного режиму передбачає не тільки юридичні гарантії здійснення прав і свобод громадян, а також ступінь розвиненості структур судового і несудового захисту цих прав, ступінь зрілості інститутів громадянського суспільства, здатних не дозволити політичній владі виходити за рамки правового поля. Скажімо, сучасні демократичні конституції існують у багатьох слабо- і середньорозвинених країнах, однак ступінь правового захисту прав громадян тут не достатній порівняно з високорозвиненими країнами. Скажімо, великий обсяг повноважень президентської влади призводить до авторитаризму, а законодавчої - до охлократичної олігархії. Оптимальним співвідношенням між владними інститутами є чіткий розподіл виконавчої та законодавчої влади (США); сильний однопартійний уряд і однопартійна опозиція, арбітражна роль глави держави (Велика Британія); верховенство парламенту при колегіальних і консенсуальних типах партійної співпраці (Австрія, Швеція, Швейцарія). Якщо до 60-х років XX ст. соціал-демократія надавала перевагу державному регулюванню економіки, державній формі власності як найбільш ефективним засобам соціального захисту найбідиіших верств населення, то на сучасному етапі вона визнає економічну ефективність приватної власності, однак намагається підтримувати соціальну рівновагу за рахунок збільшення бюджетних видатків на соціальну сферу. Неолібералізм ґрунтується на вченнях М. Фрідмана і Ф. Хайєка. Елітарні теорії (В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс, X. Ортега-і-Гассет) протиставляли активну еліту як рушійну силу прогресу інертній масі як обєктові політичних маніпуляцій. До тоталітарних режимів можна віднести гітлерівську Німеччину, колишній СРСР за часів Й. Сталіна, маоїстський Китай, Камбоджу при Пол Поті, Іран при Р.-М. Хомейні та режим Талібану в Афганістані.