Політичне керівництво УCPP і Кремля у 1932-1933 роках: співавтори гoлoдoмopу - Статья

Політичне керівництво УСРР і Кремля у 1932-1933 роках: співавтори голодоморуВони розуміли, чим загрожують Україні хлібозаготівельні плани. їм, зокрема, було відома постанова ЦК ВКП(б) від 23 червня 1932 року: "Обмежитись вже ухваленими рішеннями ЦК і додаткового завозу хліба на Україну не здійснювати" [2, 190]. Однак в них жевріла надія, що ІІІ конференція, на яку прибули високі московські сановники в особі Вячеслава Молотова і Лазаря Кагановича, дасть тодішньому центральному керівництву точне уявлення про стан сільського господарства в Україні, можливо помякшить їхнє ставлення до України. Не випадково Голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Григорій Петровський писав генсеку ЦК КП(б)У Станіславу Косіору у 1932 році: "Через теє важко складатись для районів Дніпропетровської, Одеської, Харківської, Київської і Вінницької областей і не тільки села, а й деяких робітничих міст, я вважаю за необхідне: 1. В доповіді фактично нічого не було сказано про хибність "воєнно-комуністичних", натискних, адміністративних методів керівництва аграрним сектором, які насамперед і спричиняли катастрофічний стан на селі. Оптимистическая оценка положения нашего села перед посевной кампанией была ошибочной и базировалась больше на поверхностных впечатлениях ответственных работников, бывавших на селе (недостатка в количестве работников, сидевших месяцами на селе, не было), чем на анализе учетных данных статистики, оперативной отчетности по ряду заготовительных кампаний и изучения действительного положения дел в районах, где эти товарищи работали как уполномоченные.У виступах Молотова і Кагановича було не просто значно звужено спектр факторів, що загострили ситуацію в України. Молотов, - є намагання затерти хиби роботи в сільському господарстві на Україні, зваливши негативні факти останньої хлібозаготівної кампанії на Україні на "зовнішні" причини, на розмір хлібозаготівного плану і т. ін. Кагановича дав один з британських дипломатів, який у своєму повідомленні від 18 липня 1932 року зазначив: "Хоча Молотов і Каганович люб’язно присолодили пігулку невдоволення центрального уряду, вихваляючи помітні досягнення українських більшовиків у галузі промисловості, з їхніх виступів було зрозуміло, що вони прибули головним чином для того, щоб дати українській партійній організації сувору прочуханку" [11, 154]. Делегати конференції ухвалили резолюцію, яку 9 липня 1932 року затвердив пленум ЦК КП(б)У і якою "до безумовного виконання" приймався встановлений для України план хлібозаготівель - 356 млн. пудів по селянському сектору. Балицький висунув версію про те, що в Україні існує "організований саботаж хлібозаготівель та осінньої сівби, організовані масові крадіжки у колгоспах і радгоспах, терор щодо найбільш стійких і витриманих комуністів та активістів на селі, перекидання десятків петлюрівських емісарів, розповсюдження петлюрівських летючок" та зробив висновок про "безумовне існування на Україні організованого контрреволюційного повстанського підпілля, яке повязане із закордоном та іноземними розвідками, головним чином польським генеральним штабом" [19,189].Ось як говорив про це через рік, у січні 1934 року, на відкритті ХІІ зїзду КП(б)У Григорий Петровський: "Вказівки товариша Сталіна, велика матеріальна допомога з боку Центрального Комітету Всесоюзної комуністичної партії і уряду колгоспам, присилка нам випробуваних більшовиків товаришів Хатаєвича, Вегера, Попова, Балицького і особливо Павла Петровича Постишева допомогли нам ліквідувати відставання і прорив у сільському господарстві, виправити припущені помилки і викривлення в проведенні ленінської національної політики" [24,3]. Приїхавши в Україну, Постишев не лише вказував на "притуплення більшовицької пильності" серед сільських партійців, а й відмовляв у відправці продовольства для села, підкреслював, що не може бути й мови про державну допомогу посівним зерном, що селяни повинні віднайти самі. Тим часом дуже багато документів засвідчують, що ця роль була однією з ключових і що для цього сталінського посланця у боротьбі з "українськими націоналістами" дрібниць не було. Чернявському і вимагає серйозно зайнятись "вивченням стану шкіл у сільських районах, вжити заходів до зміцнення органів Наркомосвіти і педагогічного складу шкіл..." По своїй суті це був заклик до тотальної "чистки" системи освіти, яку було проведено у найжорстокіший спосіб [27,37]. З-поміж членів "команди" Постишева особливу роль відігравав Всеволод Балицький, який повернувся в Україну з Москви, де був заступником голови ОГПУ СРСР і очолив ГПУ УСРР.Вперто і послідовно він обстоював лінію на "українізацію", критикував навіть Сталіна (у виступі на ХІІ зїзді ВКП(б), дозволяв друкувати тих українських письменників, які були за межами УСРР (наприклад, Володимира Винниченка). Скрипник наважився ставити питання про приєднання до України російських адміністративних терит

План

1. Останній шанс більшовиків України

2. Спроба "переграти" Кремль

3. Лінія Москви

4. "Безумовне виконання"

5. Кадрові зміни

6. ГПУ ліквідує "прорив" на селі

7. Друге кріпосне право

8. Голод і зміна акцентів в національній політиці

1. Останній шанс більшовиків України