Політична цензура друкованих видань в УСРР - УРСР: становлення, технологія, еволюція 1919-1990 років - Автореферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ «ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»Михайла Грушевського НАН України та Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. Науковий консультант: доктор історичних наук, професор Шаповал Юрій Іванович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Кульчицький Станіслав Владиславович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу історії України 20 - 30-х рр. Захист відбудеться 25 грудня 2009 р. о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.053.01 Державного вищого навчального закладу «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» за адресою: 08401, Київська обл., м. З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Державного вищого навчального закладу «Переяслав-Хмельницький Державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» (м.Закони України “Про інформацію” (1992 р.), “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (1992 р.), “Про інформаційні агентства” (1995 р.), “Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі і гідності та ділової репутації громадян і організацій” (1993 р.) та ін. створюють широке правове поле, визначають механізми реалізації конституційного права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на інформацію. У той же час на парламентських слуханнях “Інформаційна політика України: стан і перспективи” (травень 1999 р.), “Проблема інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки України” (січень 2001 р.) було констатовано, що “негативні тенденції в інформаційній сфері України не лише не подолані, а й набули загрозливого характеру для майбутнього країни”. Декрет про друк, загальновідомий текст якого свідчить про “тимчасову” заборону всіх контрреволюційних органів друку, став відправною точкою в історії радянського ідеологічного терору. В умовах формування громадянського суспільства, забезпечення доступу до світових інформаційних ресурсів, проблема вивчення цензури в сфері друкованого слова набуває актуальності, оскільки аналіз змісту, засобів, а також наслідків функціонування комуністичної цензури друкованих видань в УСРР - УРСР дозволить вийти на якісно новий рівень знань з історії культури, журналістики, бібліотечної, видавничої, музейної, архівної справи тощо. У процесі розробки проблеми дисертанткою враховувалися ті обставини, що визначення хронологічних циклів історії радянської політичної цензури в Україні співпадає, по-перше, з політичною історією СРСР; по-друге, з історією української радянської культури; по-третє, з історією союзних (республіканських) органів цензури.Саме в них уперше на основі введення в науковий обіг ряду джерел із державних архівних фондів поетапно висвітлено історію комуністичної цензури в Україні у контексті функціонування партійно-державних органів контролю, показано характерні тенденції впровадження цензурної політики, досліджено форми й методи діяльності Головліту УСРР - УРСР, розкрито роль окремих осіб-ініціаторів охоронно-заборонних заходів, уточнено й розширено перелік проскрипційних списків і покажчиків “небажаних” творів, окреслено напрями подальшого вивчення теми. Так, автором поступово відтворено основні закономірності встановлення партійного-державного контролю над виданням, розповсюдженням та використанням творів друку, а також розглянуто форми і методи обмеження інтелектуальної свободи в Україні. Малишевський, який спробував загалом охарактеризувати цензуру в тоталітарні часи. Означений вид джерел дозволив не тільки відтворити загальну картину тієї частини літературних та інших творів, що були з різних причин вилучені з відкритого обігу, а й поетапно простежити усі стадії проходження видання через цензурний контроль; зрозуміти критерії та методи оцінки обєктів цензури, форми роботи цензорів та рецензентів, тобто вперше проаналізувати раніше не вивчену сферу діяльності не тільки цензорських інститутів, а й інших установ інформації та культури. За результатами проведеного аналізу зроблено висновок, що цензуру як явище не можна сприймати спрощено: з одного боку, негативним фактором є прояв узурпованої форми влади, що використовує цензуру з політичною метою; з другого боку, одночасно цензура в її нормативному вираженні (охорона державної, військової, економічної таємниць тощо) виступає елементом управлінської структури суспільства та обовязковою складовою держави.Радянська історіографія будувалася переважно на обмеженій джерельній базі й розглядала проблеми цензури однобічно із замовчуванням багатьох явищ, повязаних із виданням, розповсюдженням та використанням творів друку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ