Політична історія Великого князівства Литовського (до 1569 р.) в східнослов’янських історіографіях ХІХ – першої третини ХХ ст. - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИЗ дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. На основі використання репрезентативної джерельної бази виявлені маґістральні напрями еволюції дослідницьких поглядів та чинники, що спричинилися до цього; виділені основні етапи історії дослідження даної проблематики й притаманні їм особливості; за допомогою джерельних та історіографічних даних розроблена і верифікована авторська концепція розвитку студіювання політичної історії ВКЛ у східнословянських історіографіях досліджуваної доби. The dissertation is dedicated to the complex analysis of the process of study of political history of the Great Lithuanian Princedom (before 1569) in Belarussian, Russian and Ukrainian Historiographies of the 19th - first third of the 20th centuries. At that time Russian government and the society felt the need for “incorporation” of the past of the “Western Russia”. J.Senkovskij and N.Ustrialov proposed a theory under which the GLP was represented as a “Rus’” state, so its history is a part of “Rus’” (i. e. The tendencies firstly started by Ustrialov in 1830th yet became stronger in 1860th: artificial ideolizing of Lithuanian vs Rus’ relations, hyperbolizing of Rus’ and Orthodox influence in the GLP (up to non-division of Lithuania and Rus’) before 1385 and later ethnic and confession antagonism, struggle of “national and religious parties”.“Литовський” період в історії Білорусі та України відокремлює їхнє до певної міри спільне (разом із Росією) минуле в “імперії Рюриковичів” від доби, коли окремішність цих трьох етносів стала цілком очевидною, утворивши підґрунтя їхнього становлення як модерних націй. Дослідниками проблем політичної історії ВКЛ не завжди рухав суто академічний інтерес: попри віддаленість у часі, литовська доба, точніше, її інтерпретації, слугувала й слугує підґрунтям для багатьох національних історичних міфологем (більшою мірою - білоруських та російських, значно меншою - українських). Тому деміфологізація вітчизняної історії та історії Центрально-Східної і Східної Європи в цілому уявляється вельми плідним полем діяльності. Політична історія ВКЛ протягом більшої частини радянської доби не належала до проблем, дослідження яких вважалося актуальним. Таким чином, дослідження процесу вивчення в східнословянських історіографіях ХІХ - першої третини ХХ ст. політичної історії ВКЛ є актуальною науковою проблемою, вирішення якої дозволяє вдосконалити рівень знань стосовно загального перебігу історіографічних процесів у східнословянських народів, ступеню розвязання низки конкретно-історичних проблем, виокремити перспективні напрями подальших досліджень.У параграфі 1.2 - “Методологічні засади та методи дослідження” - розкрито використання в дослідженні, згідно зі специфікою обєкту і предмету, методологічних ідей та настанов вітчизняних і зарубіжних дослідників стосовно особливостей становлення білоруської, російської та української національних свідомостей, взаємозвязку між цими процесами та виокремленням трьох східнословянських історіографій, співвідношення між історичною та суспільно-політичною думками в Білорусі, Росії та Україні. Той самий текст наративного чи документального характеру (синтетичні історичні дослідження, статті, монографії, рецензії, критичні огляди, доповіді, чернетки, нотатки, плани робіт, мемуари, щоденники, автобіографії, приватне та ділове листування, офіційні, діловодчі документи) може бути історичним або історіографічним джерелом. Джерельна база останнього має три рівні: 1) конкретний текст історика, 2) “великий текст”, тобто сукупність робіт історика, його творчий доробок, 3) “історико-культурний контекст” - сукупність матеріалів, що характеризують епоху та умови наукової діяльності історика. б) роботи, що стосуються проблем загальної історії ВКЛ, Корони, великоруських князівств, Золотої Орди, Ордену, Литви, Білорусі, України, Польщі, Росії, Центрально-Східної та Східної Європи доби ХІІІ - XVI ст.; Окрім робіт білоруських, російських та українських авторів зазначеної доби, були залучені також аналогічні дослідження їхніх попередників (XVIII ст.) та наступників (друга третина ХХ - початок ХХІ ст.), а також репрезентантів несхіднословянських історіографій, насамперед польської.