Політична складова діяльності католицької церкви (ХІ–ХV ст.) як функція інституту церкви - Курсовая работа

Політична складова діяльності католицької церкви (ХІ - XV ст.) як функція інституту церквиХристиянство ніколи не хотіло бути безтілесною, спіритуалістичною релігією, яка не грає ролі в історії, у формуванні людського суспільства. Так що історія християнства, зокрема, католицької церкви тісно переплелася з світовим історичним процесом. Дослідження політичної діяльності католицької церкви у Середньовіччі є актуальним, оскільки саме християнська церква (католицька, православна, протестантська), має великий вплив не лише на духовний стан суспільства, але також на політику світових держав. Існує небезпека обєднання церкви і держави. А оскільки в історії все-таки існують закономірності і паралелі ось чому важливо на прикладі політичної діяльності католицької церкви у ХІ-XV ст. усвідомити, що собою представляла ця складова, що було її рушійною силою, за яких обставин і в яких історичних умовах вона розвивалася.політичний католицька церква владаІсторія народів Західної Європи та католицької церкви теж знайшла своє відображення у численних джерелах. Якщо в ХІІ - на початку ХІІІ ст. переважали аннали, де в основному висвітлювалися локальні, переважно церковні події, а самі твори характеризувалися схематизмом, то згодом вони все більше витісняються хронічками, авторами яких нерідко були й світські люди, що володіли ширшим кругозором, ніж їхні попередники - анналісти [19, c. Хроніки відзначилися більшою докладністю в описі подій, а їхні автори не лише викладали факти, але й прагнули дати їм власну інтерпретацію, хоча звісно, крізь призму церковно-релігійних понять і образів. Хроніки ХІІ-XV ст. відзначилися вірою в чудеса, боже провидіння, відсутністю критики джерел. Серед них «Діяння бога через франків» (початок ХІІ ст.), автором якого був учений абат Гіберт Ножанський; «Падіння Константинополя» одного з вождів Четвертого хрестового походу, амєнського рицаря Роберта де Кларі [30, c.Наукову літератури з даного питання можна поділити на дві великі групи: історія середньовічного суспільства та історія середньовічної католицької церкви. Для розуміння процесів, які відбувалися у середньовічній історії Європи між католицькою церквою та тодішньою світською владою важливим є вивчення загального розвитку історії суспільства даного періоду. Для розуміння політичних процесів, які відбувалися у середньовічній історії Європи між католицькою церквою та тодішньою світською владою важливим є вивчення загального розвитку історії суспільства даного періоду. Друга група наукової літератури стосується історії середньовічної католицької церкви. У добу Просвітництва важливість вивчення історії середньовічної католицької церкви в рамках теології стає загальновизнаною, але оскільки церкву в той час прийнято було розглядати в якості одного з численних людських установ, вивчення її відзначено подвоєним прагненням до наукової обєктивності.Церковний рух за реформу, яка була спрямована на ліквідацію анархії всередині церкви і на зміцнення централізованого управління, був тією самою зміною. Тому відновлення авторитету папи, який тим самим міг перешкодити устремлінням зміцнілих німецьких єпископів до самостійності, було в інтересах імператора. Будучи папою, він рішуче підтримував церковну реформу і імператора. Він підтримував папу на папському престолі приблизно протягом двадцяти років, перш ніж став папою у 1073 році, а з 1073 року до смерті в 1085-му сам володів тією владою, яку зміг передати в руки єпископа римського, ще коли знизу підтримував папство. Згідно з другим пунктом, імператор повертає папі відібрані ним під час боротьби за інвеституру володіння і суверенні права, а також (пункт 3) взагалі всі церковні блага і майно; в пункті 4 він обіцяє примиритися з папою і з церквою.Папські доходи складалися з доходів від папських маєтків, з десятини, яку платили віруючі, з аннатів - платні священиків протягом першого року служіння папі римському, з Провізіон податку, за яким служителі Церкви і прихід повинні були оплачувати витрати, повязані з пересуванням папи в їх районі, їх доходів від права на реквізицію, за якою особиста власність представників вищого духовенства відходила папі після їх смерті. Собор, який представляє всю церкву, здавався найкращим виходом з положення, оскільки ні той, ні інший папа не зможуть відкинути його третейське рішення. Церковний собор, а не папа ставав, таким чином, вищою владою в церкві і повинен був діяти на благо християн. Потім Сигізмундом, імператором Священної Римської імперії, і Іоанна XXIII був скликаний собор у Констанці (цьому був прецедент: імператор Костянтин скликав собор в Нікеї у 325 році). Євгеній IV, що був у той час папою, був відсторонений собором у 1439 році, а всього лише через рік він скликав у Феррарі суперничає собор.Тому одразу після розпаду Франкської імперії Карла Великого її наступниця Священна Римська імперія використовувала церкву для забезпечення легітимності своєї влади.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз джерел та історіографія з історії політичної діяльності католицької церкви (ХІ- XV ст.)

1.1 Джерельна база

1.2 Історіографія проблеми

Розділ 2. Становлення політичної складової в діяльності католицької церкви У ХІ - XV ст.

2.1 Причини реформ католицької церкви у ХІ ст. та їх вплив на розширення сфери її діяльності

2.2 Прояви політичної функції церкви у відносинах з світською владою Західної Європи у ХІІ-ХІІІ ст.

Розділ 3. Діяльність католицької церкви в умовах посилення влади монархів Західної Європи у XIV-XV ст.

3.1 Криза римо-католицької церкви як наслідок її політичної діяльності

3.2 Реформаторські собори 1409-1449 рр.

3.3 Боротьба католицької церкви за політичну незалежність у період Ренесансу 1447-1521 рр.

Висновки

Список використаних джерел та літератури